30 червня 2022 року справа №200/8338/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/8338/21 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року включно;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року включно.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення із суттєвим порушенням строків виплати.
Оскільки повний розрахунок з позивачем не відбувся у день його звільнення, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року включно.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення у сумі 4000,00 грн.
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги позивача.
Судом першої інстанції рішення прийнято без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в тій частині, яка сторонами не оскаржується.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційні скарги в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2.
Відповідно до наказу від 17 травня 2019 року №105 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби, вирішено остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 17 травня 2019 року.
При звільненні зі служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та за період служби не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року у справі №200/7342/20-а, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2019 року.
Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій виплачена 27 листопада 2020 року у сумі 9833,60 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі №200/7344/20-а, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року виходячи із базового місяця - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року - березень 2018 року з врахуванням фактично виплачених сум.
На виконання рішення суду ОСОБА_1 16 червня 2021 року виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 3038,98 грн., 22 червня 2021 року виплачено - 63200,10 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №3020 від 15 червня 2021 року, №3037 від 18 червня 2021 року.
Відтак остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів не в день звільнення 17 травня 2019 року, а лише 22 червня 2021 року.
Суд першої інстанції, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка має бути виплачена позивачу, виходив з принципу співмірності та пропорційності.
Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства суд першої інстанції вірно визначив, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації та індексації.
Як свідчать матеріали справи, позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2019 року по 21.06.2021 року, без визначення його суми.
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 17.05.2019 року.
Період затримки розрахунку з позивачем становить з 18.05.2019 року (наступний день після звільнення та виключення зі списків) по 22.06.2021 року (остаточний розрахунок з позивачем - виплата індексації за судовим рішенням).
Середній заробіток згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).
Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).
Разом з цим, пунктом 6 Порядку
виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства
оборони України
07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260) визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовця, яке розраховується за календарні дні.
Період затримки розрахунку при звільненні складає з 18.05.2019 року по 22.06.2021 року - всього 767 днів.
Згідно довідки про середній заробіток ОСОБА_1 від 11.08.2021 року №225/56/768 середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становить 350,70 грн (а.с.30).
Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 350,70 грн Х 767 днів = 268986,90 грн.
Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.
Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:
-позивач звільнився у травні 2019 року, з позовом до суду про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення до відповідача звернувся в серпні 2020 року (більш, ніж через рік після звільнення), що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;
-врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов'язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв'язку з розглядом судом позовів позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні (компенсації за додаткові відпустки та індексації);
-врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 та наведений в постанові від 30.10.2019р.
Таким чином, до даних правовідносин слід застосувати принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019р. у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 28,2% (76072,68 грн (сума невиплачених компенсації за відпустки та індексації при звільненні) : 268986,90 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) Х 100%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (28,2%) становить: 350,70 грн. (середньоденна заробітна плата) * 28,2% * 767 днів затримки розрахунку = 75854,30 грн.
Отже, в даній справі слід врахувати принцип співмірності середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 75854,30 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми, а не суми в розмірі 4000 грн., яку помилково визначив суд першої інстанції.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України.
Суд в межах доводів апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи - невірно визначив істотність частки заборгованості при звільненні, що є підставою для зміни рішення в цій частині, отже апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
На підставі статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1362,00 грн. (а.с.69)
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/8338/21 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/8338/21- змінити.
В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/8338/21 - слова та цифри «у сумі 4000,00 грн.», замінити словами та цифрами «в сумі 75854 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) гривні 30 копійок».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/8338/21 - залишити без змін.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1362,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 30 червня 2022 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 30 червня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв