30 червня 2022 року справа №200/9020/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 200/9020/21 (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на користь Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 41 226,83 грн. та пені у розмірі 734,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідність за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 41 особа. Таким чином, у 2020 році у відповідача повинно було бути працевлаштовані 2 особи з інвалідністю, тоді як за даними звіту була працевлаштована 1 особа. У зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу по створенню 2 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 41 226,83 грн. Оскільки зазначена сума не була сплачена у строк до 13 липня 2021 року, було нараховано пеню у розмірі 734,25 грн.
08 червня 2021 року на адресу позивача надійшла відповідь Костянтинівського міського центру зайнятості з якого вбачається, що у 2020 році відповідач неналежно інформував центр зайнятості, а саме звіти за формою №3-ПН не надав.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними тим, що викладені в позовній заяві.
Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції проігноровані доводи апелянта щодо не створення відповідачем робочих місць для осіб з інвалідністю.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, код ЄДРПОУ 13492430, місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Серова, будинок 1А, місто Маріуполь, Донецька обл., 87528 організаційно-правова форма - державна організація (установа, заклад), дата державної реєстрації: 18.07.1991, дата запису: 06.06.2011. Номер запису: 1 266 145 0000 038936.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон України № 875-XII),спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) в своїй діяльності поряд з законодавством керується Положенням про відділення Фонду, затверджене Наказом Фонду соціального захисту інвалідів № 105 від 25.10.2019 р., що визначає основні функції, завдання та повноваження відділення Фонду, до яких належать, зокрема, прийом звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, облік заборгованості по сплаті сум адміністративно-господарських санкцій і пені та відповідна позовна робота у судах різних інстанцій.
Відповідач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 3130802606, місцезнаходження юридичної особи: 84114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Українська, 134-а.
26.02.2021 року на адресу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від Відповідача надійшов звіт форми № Ю-ПОІ “Про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік”.
У наданому на виконання вимог чинного законодавства до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіті форми № 10-ПОІ за 2020 рік ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ ОСОБА_2 зазначила, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (рядок 01) у 2020 році - 41 особа, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) - 2 особи (з них за статтю 2 чоловіка та 0 жінок; за місцем проживання фактично проживають у місті 2 чоловіка та 0 жінок; за місцем проживання фактично проживають у сільських населених пунктах та селищах - 0 чоловіків та 0 жінок; за віком від 18 до 35 років - 1 чоловік та 0 жінок; за віком від 36 до 60 років - 1 чоловік та 0 жінок; за віком понад 60 років - 0 чоловіків та 0 жінок); кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (рядок 03) - 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників (рядок 04) 1690 тис. гри., середньорічна заробітна плата штатного працівника (рядок 05) 41,2 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (рядок 06) - (прочерк).
21.05.2021 р. відділення Фонду направило запит до ГУ ПФУ у Донецькій області щодо отримання інформації про середньооблікову кількість штатних працівників ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 (копія додається).
За інформацією ГУ ПФУ у Донецькій області, яка була сформована відносно страхувальника (ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі звітності підприємства про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Форма № Д4) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача становила: за січень 2020 року складала 28 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю; за лютий 2020 року складала 28 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю; за березень 2020 року складала 31 особа, з яких 1 особа з інвалідністю; за квітень 2020 року складала 31 особа, з яких 1 особа з інвалідністю; за травень 2020 року складала 31 особа, з яких 1 особа з інвалідністю; за червень 2020 року складала 38 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю; за липень 2020 року складала 40 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю; за серпень 2020 року складала 50 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю; за вересень 2020 року складала 56 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю; за жовтень 2020 року складала 52 особи, з яких 2 особи з інвалідністю; за листопад 2020 року складала 52 особи, з яких 2 особи з інвалідністю; за грудень 2020 року складала 49 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю.
Отже, зважаючи на положення п.п.3.2.5 п.3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників та п. 9 Інструкції щодо заповнення форми звітності № ІО-ПОІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю”, у звітному 2020 році у ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік склала (28+28+31+31+31+38+40+50+56+52+52+49)/ 12 = 40,5.
При обчисленні виникло дробове число, а відтак воно підлягає округленню до цілого, після коми виникло число 5, тому воно обчислюється в бік збільшення, тобто становить 41 штатних працівників облікового складу за рік.
Середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 у звітному 2020 році, згідно даних ГУ ПФУ в Донецькій області складала 1 особу.
Проте, згідно встановленого Законом чотирьохвідсоткового нормативу, середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у відповідача повинна була складати 2 особи з інвалідністю.
Таким чином, за інформацією ГУ ПФУ в Донецькій області, яка була сформована відносно страхувальника (ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 ) на підставі звітності підприємства про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Форма № Д4) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 у 2020 році складала - 41 особа, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у 2020 році ГУ ПФУ в Донецькій області, на підставі поданої підприємством звітності, складала -1 особу.
Отже, відповідно до викладених приписів законодавства, а також згідно інформації отриманої від ГУ ПФУ в Донецькій області яка була сформована відносно страхувальника (ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_3 ) на підставі звітності підприємства про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Форма № Д4), ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ ОСОБА_2 всупереч вимогам ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” не виконала норматив у працевлаштуванні 1 особи з інвалідністю, що свідчить про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства.
Проте, у поданому ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ ОСОБА_4 до відділення Фонду звіті за формою № ІО-ПОІ, роботодавцем самостійно розраховано та визначено середньооблікову кількість штатних працівників, яка склала - 41 особу, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” - 2 особи та середньооблікову кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, що повністю не відповідає інформації отриманій відділенням Фонду від ГУ ПФУ в Донецькій області.
Відділенням Фонду було направлено запит до Костянтинівського міського центру зайнятості № 03-13/547 щодо отримання інформації відносно подання відповідачем звітності за формою № 3-ПН, інформації щодо направлення до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування, інформації про відмови з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, інформації щодо запропонованих відповідачем в односторонньому порядку умов неповного робочого дня або неповного робочого тижня для осіб з інвалідністю, а також отримання інформації щодо наявності заявок на перекваліфікацію осіб з інвалідністю.
На адресу відділення Фонду надійшла відповідь на вищезазначений запит № 02/1056/01-24-21 від 27.05.2021 р., з якої вбачалося, що відповідач протягом 2020 року не надавав до Костянтинівського міського центру зайнятості звіти формою № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії осіб з інвалідністю)”, тому особи з інвалідністю центром зайнятості до відповідача на підприємство не направлялися.
Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 147012,11 грн., та пеню в сумі 2 646,90 грн., що підтверджується відповідним розрахунком.
Спірним питанням цієї справи є наявність порушень з боку відповідача, за які передбачене застосування позивачем адміністративно-господарських санкцій.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-XII.
За правилами пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року №5067-VI “Про зайнятість населення” (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 “Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форму звітності №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше десяти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Вказане свідчить, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону №875-XII.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
На виконання пункту 2 Порядку №70 наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за №1007/35290, затверджено форми звітності форми звітності № 10-ПОІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю”.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач виконав обов'язок щодо подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ.
При цьому, вважаючи, що ним виконано норматив працевлаштування, відповідача звіти форми № 3ПН не подавав.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення".
Відповідно до вищезгаданого Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПОІ (річна).
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку надання форми звітності №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, звітність за формою № 3-ПН подається до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), і лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подання такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі №824/379/17-а та від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Суд не приймає посилання апелянта що відповідачем не виконано норматив робочих місць, оскільки одна з осіб з інвалідністю не пропрацювала на підприємстві навіть половину звітного періоду, з огляду на те, що законом чи підзаконними нормативно - правовими актами не вставлено кількість днів чи місяців у звітному році протягом якого особа з інвалідністю має пропрацювати на підприємстві, щоб підприємство вважалось таким, що виконало норматив з працевлаштування.
Також не приймаються посилання на Інструкцію зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286, оскільки вона встановлює лише порядок вирахування середньооблікової кількості працівників та не містить норм, щодо нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно листа ПФУ (який додано позивачем до позову) чисельність працюючих у 2020 у позивача обліковувалась наступним чином:
за січень 2020 року складала 28 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю;
за лютий 2020 року складала 28 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю;
за березень 2020 року складала 31 особа, з яких 1 особа з інвалідністю;
за квітень 2020 року складала 31 особа, з яких 1 особа з інвалідністю;
за травень 2020 року складала 31 особа, з яких 1 особа з інвалідністю;
за червень 2020 року складала 38 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю;
за липень 2020 року складала 40 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю;
за серпень 2020 року складала 50 осіб, з яких 1 особа з інвалідністю;
за вересень 2020 року складала 56 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю;
за жовтень 2020 року складала 52 особи, з яких 2 особи з інвалідністю;
за листопад 2020 року складала 52 особи, з яких 2 особи з інвалідністю;
за грудень 2020 року складала 49 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю;
Апелянт зазначає, що з вересня 2020 року на підприємстві позивача працювало 2 особи з інвалідністю при штатній чисельності працівників у 56 осіб.
Відповідно до зазначеної інформації, штатна чисельність працівників у позивача не є сталою, а постійно змінювалась, отже, спрогнозувати середньооблікову чисельність працівників на майбутні періоди підприємство не може.
Якщо зробити відповідний розрахунок, для з'ясування періоду в якому виникла у підприємця необхідність працевлаштування 2-х осіб з інвалідністю помісячно, відповідно до матеріалів справи (28+28+31+31+31+38+40+50+56+52-385; 385/10 -38,5; 38,5*4%-1,54, де 385-сума кількості працівників за 10 місяців, 38,5- середньооблікова чисельність працівників за 10 місяців. 1,54- необхідна кількість осіб з інвалідністю.
З вказаного розрахунку середньооблікової кількості працівників позивача видно, що необхідність працевлаштування 2-ї особи з інвалідністю виникла у позивача починаючи з жовтня 2020 року, у той же час, з інформації, вказаної у листі ПФУ, доданого до позовної заяви видно, що позивачем було працевлаштовано 2-х осіб з інвалідністю, починаючи з вересня 2020 року.
Відповідачем на підтвердження працевлаштування у звітному періоді, у встановлені законом строки, двох осіб з інвалідністю надано суду копії наказів про прийняття на роботу, довідок до актів огляду МСЕК про встановлення інвалідності та пенсійне посвідчення про призначення пенсії по інвалідності.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України №875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві для таких осіб.
Юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону №875-XII, а саме не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 808/2646/15.
На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, належно поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому інвалідів для працевлаштування. Таким чином, діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 28.04.2020 у справі №824/643/18-а.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушень збоку відповідача, за які передбачене застосування позивачем адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено п. 6, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 200/9020/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 200/9020/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 30 червня 2022 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 червня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв