30 червня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/3374/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 22.02.2022 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФ України в Чернігівській області, відповідач 1), у якому просить:
- визнати протиправним рішення про відмову їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту ''а'' частини першої статті 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'';
- зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком відповідно до пункту ''а'' частини першої статті 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' з 14.01.2022.
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 (справа №1-5/2018(746/15).
Ухвалою судді від 10.05.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі в справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 2), установлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача 1 відзив на позов або клопотання про продовження строку на його подання не надійшли.
У встановлений судом строк відповідач 2 надав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що позивачу неможливо призначити спірну пенсію, оскільки у ОСОБА_1 відсутній необхідний вік. Крім того, ГУПФ України в Дніпропетровській області зазначило, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягає стаття 114 Закону №1058 щодо призначення пільгових пенсій, яка чинна на даний час. Крім того, відповідач 2 зазначає про невідповідність вимогам чинного законодавства наданої позивачем довідки щодо підтвердження стажу роботи на пільгових умовах від 13.01.2022 №02/01-02.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.
На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач працювала на Державному спеціалізованому підприємстві по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації «Комплекс» (Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами»), яке сплачувало за неї єдиний соціальний внесок (а.с. 11-14).
14.01.2022, по досягненню повних 47 років, ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1. До заяви нею було додано відповідний пакет документів (а.с. 7-8).
Рішенням ГУПФ України в Дніпропетровській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного пенсійного віку (49 років 6 місяців). При цьому зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 8 місяців 19 днів, а пільговий - повних 25 років. Також повідомлено, що пільгова довідка від 13.01.2022 №02/01-02 не відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 10).
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом ГУПФУ в Чернігівській області від 27.01.2022 (а.с. 9).
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що згідно із пунктом «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений статтею 114, згідно із частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де указувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Наведений стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року N213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини названого рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Тобто, відповідно до Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 зменшення віку виходу на пенсію за наявності стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці здійснюється не від загального пенсійного віку, встановленого нормами Закону №1058-ІV, а від загального пенсійного віку, встановленого Законом №1788-XII.
Статтею 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком жінкам після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Беручи до уваги матеріали справи, що також не заперечується відповідачами, ОСОБА_1 має необхідний загальний страховий стаж роботи, з нього повних 25 років стажу роботи, визначеного пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII, із шкідливими і важкими умовами праці, тобто на час розгляду цієї справи, з урахуванням вказаних змін у чинному законодавстві, має право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.
Разом з тим, суд звертає увагу, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Відносно позивача правила вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 49 років 6 місяців за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Зважаючи на частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин необхідно віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону, а саме визнати протиправною відмову ГУПФ України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зменшенням пенсійного віку.
При цьому, вирішуючи справу, суд враховує зміст рішення Конституційного Суду №1-р/2020 та розглядає позовні вимоги відповідно до законодавства, яке діє на час розгляду цієї адміністративної справи, згідно з яким позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.
Щодо наведених у відзиві доводів про невідповідність наданої позивачем довідки про підтвердження стажу роботи на пільгових умовах вимогам чинного законодавства, суд зазначає, що відповідачем 2 не конкретизовано, в чому ж саме було виявлено невідповідності. Крім того, зі спірного рішення вбачається, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю у ОСОБА_1 необхідного віку, а не недоліками довідки. Суд звертає увагу, що у рішенні ГУПФУ в Дніпропетровській області зазначено про наявність у позивача необхідного загального та спеціального стажу для призначення пенсії на пільгових умовах і спору між сторонами у вказаній частині немає.
Щодо моменту, з якого необхідно призначити пенсію позивачу, суд зазначає таке.
Згідно із вимогами частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
За наведених обставин, пенсія позивачу повинна бути призначена із дати звернення - 14.01.2022.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача з 14.01.2022 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Крім того, визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії від 14.01.2022 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУПФУ в Дніпропетровській області і рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання саме ГУПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 з 14.01.2022.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зменшенням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення їй з 14 січня 2022 року пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 30 червня 2022 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000).
Суддя С.В. Бородавкіна