30 червня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/571/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Кучеренко Олександр Миколайович до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
01.02.2022 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Кучеренко Олександр Миколайович (позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за періоди з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах і підрозділах цивільного захисту Головного управління ДСНС в Чернівецькій області в період з 03.10.2010 по 25.04.2019. Проте за час проходження служби відповідач не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 служби.
Не погодився із такими діями відповідача, наголошуючи, що за наявності у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення допущена суб'єктом владних повноважень бездіяльність у розгляді та вирішенні вказаного питання істотно порушує права та законні інтереси Позивача. Це стало причиною для звернення із даним позовом до суду.
Позивач вважає, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення є місяць, з якого підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме січень 2008 року (Постанова № 1294) та березень 2018 року (Постанова №704).
Також позивач зазначив про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до су відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у поданому адміністративному позові не зазначено розміру заподіяної шкоди, що б виражалась у ненарахованій і невиплаченій індексації грошового забезпечення, не наведено жодної реальної дії чи бездіяльності, яка б заподіяла позивачу фактичну шкоду, оскільки до компетенції Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області не входило та на сьогодні не входить питання нарахування і виплати грошового забезпечення, в т.ч. його індексації, особовому складу Загону чи інших підпорядкованих аварійно і пожежно-рятувальних підрозділів, що є юридичними особами.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.02.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Відповідно до відомостей з трудової книжки, позивач в період з 03.12.2010 по 30.04.2019 проходив службу в МНС України та ДСНС України (а.с. 13).
Наказом Головного управління МНС України в Чернівецькій області від 03.12.2010 №238 призначено ОСОБА_1 , який уклав контракт про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту строком на 3 роки, на посаду водія відділення життєзабезпечення аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення з 3 грудня 2010 року (а.с. 14).
Наказом Управління ДСНС України у Чернівецькій області від 25.04.2019 №97 звільнено прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника відділення життєзабезпечення групи життєзабезпечення Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління, зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров'я) 30 квітня 2019 року (а.с. 15).
Відповідно до Довідки про суми виплаченої індексації від 30.12.2021 №02/190 позивачу за період з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 не нарахована та невиплачена індексацію грошового забезпечення (а.с. 22).
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону №1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону №1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим, шостим пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами першим - шостим пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19.06.2019 (справа №825/1987/17), від 20.11.2019 (справа №620/1892/19), від 05.02.2020 (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку - Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідач зазначає відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України.
Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Доводи відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки ч. 6 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Наведене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним надсилались відповідні заявки до вищого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є безпідставними та до уваги судом не приймаються.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Системний аналіз приписів Закону №1282-XII та Порядку №1078, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації, покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. Тобто, визначення та нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.
У постановах від 17.09.2020 у справі №420/1207/19 і від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку, який з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Так, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.
Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У спірних правовідносинах індексація за періоди з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 не була нарахована та виплачена позивачеві.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до норм Порядку №1078 та Закону №1282-XII покладається на відповідача.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з визначенням вихідних величин для такого обрахунку.
Оскільки в період з серпня 2012 року по квітень 2014 року та з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідач протиправно не провів нарахування і виплату індексацію грошового забезпечення позивачу, то позовні вимоги підлягають до задоволенню, у зв'язку із чим відповідача слід зобов'язати здійснити відповідні дії.
Виходячи із вказаного, суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019.
Стосовно посилань відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, слід вказати, що відповідач має керуватися та діяти відповідно до Закону №1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж вказані роз'яснення чи інші роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок про обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення в цій частині.
Стосовно визначення базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення під час проходження служби в органах цивільного захисту з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019, про що просить у цьому позові позивач, суд звертає увагу на те, що питання визначення базового місяця для індексації знаходиться в залежності від таких показників, як розмір прожиткового мінімуму за певні періоди, розмір коефіцієнту індексації пенсій тощо, які підлягають застосуванню відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями при здійсненні відповідних розрахунків.
Оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, а тому питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації за вказаний період, наразі є передчасним.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Аналогічної позиції також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 01.04.2021 у справі №600/1716/20-а та від 22.06.2021 у справі №600/325/21-а.
З урахуванням наведеного, суд вважає передчасними вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та недоплати індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та зобов'язання вчинити відповідні дії, а тому такі задоволенню не підлягають.
Аналогічна позиція викладена в постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №120/3880/20-а, від 16 березня 2021 року у справі №560/5037/20-а, від 29 квітня 2021 року №120/6469/20-а, від 26 травня 2021 року №120/3881/20-а.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за періоди з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019 по день фактичної виплати індексації, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001(далі - Порядок №159).
Згідно з статтями 1-2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон № 2050-III пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III, Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року по справі № 522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі № 336/4675/17 (провадження № К/9901/23/17), в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд застосовує при виборі і застосуванні до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що на даний час відсутня виплата основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
А тому, враховуючи вищезазначене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації по втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати індексації не нараховані та не проведені (не виплачені) відповідачем, а тому заявлені вимоги є передчасними.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю частково.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд не вирішує питання про відшкодування судових витрат позивача.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Кучеренко Олександр Миколайович до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження служби в органах цивільного захисту в період з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019.
3. Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження служби в органах цивільного захисту в період з 01.08.2012 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 25.04.2019.
4. В іншій частині позову відмовити.
Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Представник позивача - адвокат Кучеренко Олександр Миколайович (вул. Майбороди, 6, офіс 513, м. Вінниця, Чернівецька область, 21020);
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 38595868, вул. Комарова, 1-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58018).
Суддя В.О. Григораш