27 червня 2022 року справа № 580/1975/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 25.11.2021 за №14-54 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна Білянка).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має статус учасника бойових дій. З метою реалізації свого права, звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Рішенням від 25.11.2021 №14-54 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що порушує його права.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надавши до суду відзив на позов у якому зазначено, що розпорядження земельними ділянками комунальної власності належить до виключної компетенції територіальних громад та вирішується на пленарних засіданнях відповідних рад шляхом голосування. Положення Земельного кодексу України не передбачають можливості оскарження рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у судовому порядку. Разом з тим, підпунктом 5 пункту 27 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" встановлено, що під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято в порядку та у спосіб передбачений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", а позивачем не доведено протилежного. За вказаних обставин, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 , виданим 18.06.2015.
25.08.2021 позивач звернувся до Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , як зазначено в витязі №0104/50144 від 18.10.2021) з метою реалізації наданого учасникам АТО права на отримання земельної ділянки площею 0, 1 га для відведення земельної ділянки у власність під розміщення індивідуального житлового будинку.
Згідно витягу з містобудівної документації м. Черкаси на визначення обмежень у використанні території для містобудівних потреб від 18.10.2021 №0104/50144 містобудівні потреби відповідають діючій містобудівній документації м. Черкаси (затвердженої рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2021 року №5-318 та рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 року №2-513).
Рішенням чотирнадцятої сесії Черкаської міської ради від 25.11.2021 №14-54 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. 2-го Українського фронту біля ділянки №37/6 орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Вважаючи рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Земельні правовідносини врегульовані Земельним кодексом України.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. (ч. 1-3 ст. 116 Земельного кодексу України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно пункту г частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
На підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При вирішенні спору суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 у справі №805/4560/17-а та від 25.01.2021 у справі № 812/1449/17, що відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судами.
Так, Верховний Суд зазначив, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
У ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
За приписами ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. 2-го Українського фронту біля ділянки №37/6 орієнтовною площею 0,1000 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідач рішенням від 25.11.2021 №14-54 відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва в обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на підставі, зокрема, статті 118 Земельного кодексу України. Однак підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою оскаржуване рішення та відзив на позовну заяву не містять.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що місце розташування земельної ділянки по вул. 2-го Українського фронту біля ділянки №37/6 орієнтовною площею 0,1000 га не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України. Витягом з містобудівної документації міста Черкаси на визначення обмежень у використанні території для містобудівних потреб від 18.10.2021 №0104/50144 містобудівні обмеження за земельною ділянкою по вул. 2-го Українського фронту біля ділянки №37/6 орієнтовною площею 0,1000 га відсутні, а містобудівні потреби відповідають діючій містобудівній документації міста Черкаси.
Отже, обґрунтування прийнятого відповідачем рішення за наслідками розгляду заяви позивача не містить визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України. Зазначена обставина є підставою для скасування такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2022 у справі №824/833/17-а .
Враховуючи викладене, рішення Черкаської міської ради від 25.11.2021 за №14-54 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. 2-го Українського фронту біля ділянки №37/6 орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи відповідача про те, що під час дії воєнного стану забороняється надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації суд оцінює критично, оскільки вказані обставини не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 4 та 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії або визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов'язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Застосування судом способу захисту у цій адміністративній справі шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою вимагає з'ясування того, чи виконано позивачем визначені законом умови, необхідні для надання цього дозволу.
Враховуючи те, що з оскаржуваного рішення не можливо встановити підстави з яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у суду відсутня можливість з'ясувати виконання позивачем умов, встановлених статтею 118 Земельного кодексу України, необхідних для його отримання.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень є визнання її протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини та виходячи за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 25.11.2021 №14-54 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. 2-го Українського фронту біля ділянки №37/6 орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Зобов'язати Черкаську міську раду (вул. Байди Вишневецького, 36, м. Черкаси, Черкаська область, 18000, код ЄДРПОУ 25212542) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 25.08.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1000 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна Білянка).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ