Справа №500/2275/22
30 червня 2022 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 11.01.2022 №192050000552 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу до страхового стажу відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи у 1986 році в колгоспі "Правда" с. Новосілка згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10, виданої Архівним сектором Підгаєцької міської ради та з 17.01.1987 по 09.09.1993 на Тернопільському комбайновому заводі відповідно до архівної довідки від 14.12.2021 №1212 26-63, виданої Архівним відділом Тернопільської міської ради та відомості архівних довідок про заробітну плату від 14.12.2021 №1213 26-63 і №1214 26-63, виданих Архівним відділом Тернопільської міської ради при обчисленні розміру пенсії з 12.10.2021,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 12.10.2021, з врахуванням відомостей архівних довідок про заробітну плату від 14.12.2021 №1213 26-63 та №1214 26-63, виданих Архівним відділом Тернопільської міської ради при обчисленні заробітку для призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши пенсійного віку 63 роки 2 місяці, 04.01.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
11.01.2022 отримав відмову у призначенні такої пенсії, оформлену рішенням №192050000552 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу для призначення пенсії за віком.
Відповідач не зарахував позивачу до страхового стажу періоди роботи у 1986 році згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10 та з 17.01.1987 по 09.09.1993 згідно архівної довідки від 14.12.2021 №1213 26-63, оскільки прізвище, яке вказане у довідках не відповідає прізвищу, вказаному у свідоцтві про зміну прізвища ( ОСОБА_2 , а у свідоцтві - ОСОБА_3 ), а в рішенні Підгаєцького районного суду Тернопільської області у справі №605/72/19 від 07.03.2019 посилання на довідки відсутні.
Крім цього, відповідачем для обчислення заробітку для призначення пенсії за віком не взято до уваги архівні довідки від 14.12.2021 №1213 26-63 та №1214 26-63, видані Архівним відділом Тернопільської міської ради, оскільки у довідці прізвище позивача зазначено ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 як у свідоцтві про зміну прізвища.
З такими діями відповідача позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 07.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
23.06.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача поступив відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Вказує, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням №192050000552 від 11.01.2022 позивач отримав відмову у призначенні пенсії за віком, так як на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж склав 10 років 11 місяців 25 днів, що є меншим за необхідний, а отже для призначення пенсії за віком підстав немає.
За долученими документами до страхового стажу не зараховано період роботи у 1986 році згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10 та період роботи з 17.01.1987 по 09.09.1993 згідно архівної довідки від 14.12.2021 №1212/26-63, оскільки прізвище, вказане у довідках не відповідає прізвищу, вказаному у свідоцтві про зміну прізвища ( ОСОБА_2 , у свідоцтві - ОСОБА_3 ), в рішенні Підгаєцького районного суду Тернопільської області по справі №605/72/19 від 07.03.2019 посилання на дані довідки відсутні.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази та пояснення, викладених у заявах по суті справи, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою від 04.01.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 11.01.2022 №192050000552 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до вказаної статті право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - від 18 до 28 років.
Наявність необхідного страхового стажу визначається на дату досягнення відповідного віку.
Згідно наданих до заяви документів, страховий стаж позивача складає 10 років 11 місяців 25 днів.
До страхового стажу не зараховано період роботи у 1986 році згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10 та період роботи з 17.01.1987 по 09.09.1993 згідно архівної довідки від 14.12.2021 №1212/26-63, оскільки прізвище, вказане у довідках не відповідає прізвищу, вказаному у свідоцтві про зміну прізвища ( ОСОБА_2 , у свідоцтві - ОСОБА_3 ), в рішенні Підгаєцького районного суду Тернопільської області по справі №605/72/19 від 07.03.2019 посилання на дані довідки відсутні.
Не погодившись із вказаним рішенням та вважаючи порушеним своє право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Дії (рішення) відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років. (частина друга статті 26 Закону №1058-ІV).
За положеннями частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як слідує з матеріалів справи позивач при поданні заяви про призначення пенсії за віком надав трудову книжку і архівні довідки.
Як видно зі змісту оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 11.01.2022 №192050000552 згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, довідки про підтвердження стажу) страховий стаж позивача складає 10 років 11 місяців 25 днів.
До страхового стажу не зараховано період роботи у 1986 році згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10 та період роботи з 17.01.1987 по 09.09.1993 згідно архівної довідки від 14.12.2021 №1212/26-63, оскільки прізвище, вказане у довідках не відповідає прізвищу, вказаному у свідоцтві про зміну прізвища ( ОСОБА_2 , у свідоцтві - ОСОБА_3 ), в рішенні Підгаєцького районного суду Тернопільської області по справі №605/72/19 від 07.03.2019 посилання на дані довідки відсутні.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Щодо занесення відомостей про працівника, то пунктами 2.11.-2.13. Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
У трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58. При цьому працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З копії трудової книжки ( ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 21.08.1979 видно, що з 1984 по 21.11.1986 працював в колгоспі "Правда" Бережанського району (запис №8 на підставі трудової книжки колгоспника №56)
Вказаний період також підтверджується архівною довідкою від 09.12.2021 №490/10, виданою Архівним сектором Підгаєцької міської ради.
Також позивач працював з 17.01.1987 по 09.09.1993 на Тернопільському комбайновому заводі, що підтверджується записами №№9-14 трудової книжки НОМЕР_1 та архівною довідкою від 14.12.2021 №1212 26-63.
Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07.03.2019 у справі №605/72/19 встановлено факт, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 21 серпня 1979 року, витяг із стажової книги сільськогосподарських підприємств с. Новосілка Підгаєцького району Тернопільської області за вих.№971 від 22 листопада 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , виданий Новосілківською сільською радою та витяг із стажової книги сільськогосподарських підприємств с. Поплави Підгаєцького району Тернопільської області за вих.№496 від 10 грудня 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_3 , виданий Поплавською сільською радою, видані на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Через відсутність посилання на вказані вище довідки в рішенні Підгаєцького районного суду Тернопільської області у справі №605/72/19 від 07.03.2019, а також через те, що прізвище, вказане у довідках не відповідає прізвищу, вказаному у свідоцтві про зміну прізвища ( ОСОБА_2 , у свідоцтві - ОСОБА_3 ) до страхового стажу позивача не зараховано період роботи у 1986 році згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10 та період роботи з 17.01.1987 по 09.09.1993 згідно архівної довідки від 14.12.2021 №1212/26-63.
Однак, суд вважає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.08.1979, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.
Згідно свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_4 від 30.03.2000 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перемінив прізвище на ОСОБА_5 , про що зроблено запис за №19 Відділом реєстрації актів громадянського стану Підгаєцького районного управління юстиції Тернопільської області.
Помилка в написанні прізвища позивача не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею стажу, а відмова відповідача в зарахуванні стажу роботи порушує принцип рівності особи перед законом.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідач в свою чергу не надав суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні даної справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
За таких встановлених обставин суд доходить висновку, що періоди роботи позивача у 1986 році згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10 та з 17.01.1987 по 09.09.1993 згідно архівної довідки від 14.12.2021 №1212 26-63 підлягають зарахуванню до загального страхового стажу.
Суд вважає, з врахуванням наведеного вище, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком та зобов'язання зарахувати вказані періоди до страхового стажу позивача підлягають задоволенню.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року справі №127/9055/17, яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком із дати звернення із заявою про призначення пенсії, з врахуванням відомостей про заробітну плату при обчисленні заробітку для призначення пенсії, то суд зазначає, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 04.01.2022, (зареєстровану за №10) щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.
Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо позовних вимог в частині призначити та виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 12.10.2021, з врахуванням відомостей архівних довідок про заробітну плату від 14.12.2021 №1213 26-63 та №1214 26-63, виданих Архівним відділом Тернопільської міської ради при обчисленні заробітку для призначення пенсії, то суд вважає їх передчасними та такими, що до задоволення не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2562523336.1 від 31.05.2022.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 496,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 11.01.2022 №192050000552 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи у 1986 році в колгоспі "Правда" с. Поплави згідно архівної довідки від 09.12.2021 №490/10, виданої Архівним сектором Підгаєцької міської ради та з 17.01.1987 по 09.09.1993 на Тернопільському комбайновому заводі відповідно до архівної довідки від 14.12.2021 №1212 26-63, виданої Архівним відділом Тернопільської міської ради.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2022 про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 30 червня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мартиць О.І.