28 червня 2022 року
справа №380/19283/21
провадження № П/380/19504/21
Львівський окружний адміністративний суд
у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
перекладача Петрала А.В.,
представника позивача Богуш І.М.,
представника відповідача Баліцького О.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців,11; код ЄДРПОУ 37831493) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС у Львівській області від 20.07.2021 №126 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ГУ ДМСУ у Львівській області оформити документи для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимог обґрунтовані тим, що наказом Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 20.07.2021 №126, позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначає, що підставою для звернення до відповідача з відповідною заявою було те, що він зазнавав переслідування зі сторони влади Азербайджанської Республіки за участь в мирних мітингах, тому в подальшому побоюється стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичних переконань. Позивач не погоджується з рішенням відповідача, вважає його незаконним, необґрунтованим, постановленим без повної, всебічної та об'єктивної перевірки наведених позивачем фактичних обставин справи. Зазначив, що ним було подано додаткову заяву, в якій просив долучити отримані ним з Азербайджанської Республіки заяви низки громадян про переслідування позивача правоохоронними органами Азербайджанської Республіки за участь в мирних мітингах проти свавілля влади та органів місцевого самоврядування, відеозаписи мітингів, в яких приймав участь. Позивач зазначив, що є членом організації «Хізб ут-Тахрір аль -Ісламі», яка є ісламською релігійно-політичною організацією, не пов'язаною з тероризмом. Крім цього, зазначив, що йому не було відомо про факт перебування у розшуку, жодних злочинів не вчиняв, порушення кримінальної справи пов'язує з його політичною діяльністю у вищевказаній організації.
На переконання позивача відповідачем не дотримано процедури всебічного вивчення перевірки та оцінки наданих шукачем відомостей. Всупереч вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем не було проінформовано заявника мовою, яку він розуміє, про умови, за яких в Україні особам може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, наслідки невиконання обов'язків, не було забезпечено надання послуг перекладача. Також позивач зазначив, що відповідачем не було здійснено протягом одного робочого дня перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви по визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви. Позивач зазначає, що його не було ознайомлено із письмовим висновком щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У такому висновку не зазначено підстав для відмови. Крім цього, вказав, що йому не було надіслано письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'яснення порядку оскарження такого рішення.
З огляду на наведене представник позивача просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.11.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
30.11.2021 за вх. №88974 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
14.12.2021 за вх. №94509 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що проживаючи із 2019 року в Україні, позивач жодного разу не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Лише після затримання 31.03.2021 працівниками поліції для подальшої екстрадиції, позивач звернувся із такою заявою, та як наслідок, порушив ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державу політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Значна тривалість проміжків часу перебування в Україні та часом звернення із заявою свідчить про відсутність в позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань і мотивом його звернення є уникнення від кримінальної відповідальності за вчинені злочини на території Республіки Азербайджан. Вказав, що наявні неточності щодо приналежності позивача до політичної партії, оскільки у позовній заяві зазначено, що позивач належить до політичної партії «Хізб ут-Тахрір», натомість в протоколі співбесіди від 01.07.2021 вказує на членство в партії «Масават». Крім цього, представник відповідача вказує, що позивачем не надано жодних доказів про приналежність позивача саме до зазначеної організації, не надано доказів про заборону діяльності «Хізб ут-Тахрір» в Республіці Азербайджан. На переконання відповідача, аналіз поведінки позивача вказує на зловживання ним процедурою надання захисту в Україні, що в сукупності вказує на відсутність потреби останнього саме у захисті та на звернення до міграційної служби лише з метою уникнення кримінальної відповідальності на території Республіці Азербайджан.
Зазначив також, що під час розгляду заяви позивача, відповідачем було також враховано інформацію надану Службою безпеки України та Головним управлінням Національної поліції у Львівській області, відповідно до якої, позивач прибувши в Україну вступив до складу злочинного угрупування, що діє на території регіону та спеціалізується на вчиненні злочинів насильницького характеру, пов'язаних з вимаганням грошових коштів, примушування до виконання зобов'язань, розбійними нападами, грабежами, тощо. В Республіці Азербайджан обвинувачений в скоєнні злочину передбаченого статтею 182.4 Кримінального кодексу Азербайджанської Республіки. 31.03.2021 був затриманий для подальшої екстрадиції до Республіці Азербайджан. Оскільки злочин, який інкримінується позивачу не має політичного характеру, відноситься до загально кримінальних злочинів та відповідно до Кримінального кодексу України є тяжким, відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань.
Вказав, що під час проведення співбесіди із позивачем, спілкування відбувалось на російській мові, якою позивач володіє. Крім цього, зазначив, що під час проведення співбесіди був присутній представник позивача адвокат Богуш І.М., який разом із позивачем підписав протокол співбесіди від 01.07.2021.
Також зазначив, що 21.07.2021 відповідачем скеровано на поштову адресу позивача рекомендованим листом повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2021 №14, що підтверджується списком поштових відправлень та квитанцією, а тому твердження представника позивача є такими, що не відповідають дійсності.
Ухвалою суду від 21.12.2021 залишено без руху вказану позовну заяву для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
Ухвалою суду від 04.02.2022 задоволено заяву представника позивача про визнання поважними причини строку звернення до суду, причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 визнано поважними, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду, продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В підготовчому засіданні, яке відбулось 19.05.2022 представником позивача долучено додаткові докази на підтвердження викладеного у позовній заяві.
Позивач в засіданні суду надавав пояснення з приводу побоювання його повернення в країну походження. Наголошував на участь у мітингах, проте доказів приналежності до партії не надав, які підтримував гасла чи яка ідея партії - озвучити не зміг, чому саме він побоюється лише за себе, як в Азербайджані залишилась дружина й діти пояснював, що лиш він приймав участь у партії . Крім того, стверджував, що батько мав землі, які від нього хочуть забрати, бо межують із землями, які мають представники влади і це також він вважає переслідуванням.
Відповідач наголошує, що позовна заява, протокол співбесіди містять розбіжності, щодо критеріїв побоювань позивача, підстав переслідування, приналежності до партій, що і з врахуванням викладеного у позовній заяві міститься неправдива інформація, наголосив, що протягом певного часу позивач вільно виїзжав з країни Азербайджан і повертався, що і спростовує пояснення з приводу переслідування.
Ухвалою суду від 19.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
28.06.2022 за вх. №8821ел від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі. Зазначив, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необгрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства і т.п., а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказав, що матеріалами справи підтверджено, що позивач не видає себе за іншу особу, з відповідною заявою звернувся вперше хоч із значним запізненням, проте дану обставину як і обставину його перебування на території третьої безпечної країни слід враховувати та оцінювати при вирішенні питання стосовно надання або ненадання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а не на стадії прийняття рішення щодо оформлення документів. На переконання представника позивача, відповідач при попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту діяв недобросовісно, необґрунтовано, передчасно і з порушеннями визначеної процедури. Просить позовні вимоги задоволити.
Позивач та представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином Азербайджанської Республіки. Народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ширван Азербайджанської Республіки, національність - азербайджанець, сповідує іслам, розлучений, освіта - середня. Рідна мова - азербайджанська, володіє російською мовою. Від попереднього шлюбу має двох дітей, які проживають в Азербайджані.
До виїзду з Азербайджанської Республіки проживав у м. Баку, з країни походження виїхав в 2019 році.
В Україні проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
31.03.2021 в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України затримано ОСОБА_1 , який розшукується компетентними правоохоронними органами Республіки Азербайджан для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 182.4 КК Республіки Азербайджан.
Згідно листа Служби Безпеки України від 07.06.2021 №62/5/2-2073 ОСОБА_1 прибувши в Україну, вступив до складу одного із злочинних угрупувань, що діє на території регіону та спеціалізується на вчиненні злочинів насильницького характеру, пов'язаних з вимаганням грошових коштів, примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань, розбійними нападами, грабежами тощо. Станом на 07.06.2021, ОСОБА_1 знаходився під екстрадиційним арештом відповідно до ухвали слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2021 до надходження запиту про його видачу компетентним органам Азербайджанської Республіки, де він обвинувачений в скоєнні злочину передбаченого ст. 182.4 КК Азербайджанської Республіки.
01.07.2021 позивач особисто звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, в якій просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в Азербайджанській Республіці його переслідують правоохоронні органи за участь в мирних мітингах проти влади країни та корупції в органах самоврядування.
01.07.2021 в приміщенні ВЗПШ та СІ Г ГУ ДМС у Львівській області проведено з позивачем співбесіду, що підтверджується протоколом співбесіди від 01.07.2021 справа №2021 LV0006.
Згідно листа Головного управління Національної поліції у Львівській області сектору міжнародного поліцейського співробітництва від 09.07.2021 №1209/33/Y-2021, позивач ОСОБА_1 значиться в розшуку каналами Генерального Секретаріату Інтерполу з метою арешту та подальшої екстрадиції, дата оголошення в розшук 07.12.2020, країна ініціатор розшуку - Азербайджанська Республіка.
За результатами попереднього розгляду письмової заяви позивача, головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Кріп О. , на підставі заяви-анкети, співбесіди, інформації по країні походження заявника складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.07.2021 справа №2021LV0006.
Відповідно до вказаного висновку, заявником не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, не надав аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, не повідомив будь-яких відомостей щодо наявності загрози життю чи здоров'ю йому або членам його сім'ї.
Заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, оскільки не містить підстав, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з огляду на що рекомендовано прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області 20.07.2021 прийнято наказ №126 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з наказом №126 від 20.07.2021, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних в матеріалах справи документів, у 2019 році ОСОБА_1 вибув з Азербайджану літаком Баку-Львів. 31.03.2021 в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України затримано ОСОБА_1 , який розшукується компетентними правоохоронними органами Республіки Азербайджан для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 182.4 КК Республіки Азербайджан, та лише 01.07.2021 позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (особова справа № 2021LV0006), із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій заявник повідомив, що він підтримує опозиційну політичну партію «Мусават», членом якої став у 2003 році, брав участь у мітингах на виборах проти президента Азербайджану.
Отже, з наведеного вбачається, що позивач більш аніж через півтора року після прибуття на територію України звернувся з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС у Київській області, та лише після затримання його правоохоронними органами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.
Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено порядок попереднього розгляду заяв.
Зі змісту ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила №649).
Відповідно до пункту 3.1 Правил № 649 у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім'я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім'ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.
Заявник зобов'язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.
У разі неписьменності або через фізичні вади, які унеможливлюють складання заяви особисто заявником, на його прохання заява може бути складена іншою особою, про що робиться відповідний запис на заяві;
б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5);
в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таке ознайомлення здійснюється мовою, яку розуміє заявник або його законний представник.
Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 6), в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності);
г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.
Таке обстеження проводиться у разі наявності в уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС обґрунтованого сумніву щодо заявленого віку особи та оформлюється відповідним направленням на обстеження для встановлення віку (додаток 7).
Особі, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, та її законному представнику роз'яснюються причини для такого обстеження та наслідки відмови у його проходженні. У випадку відмови особи пройти обстеження з метою встановлення віку на заяві та в особовій справі заявника робиться відповідна відмітка.
Відмова особи або її законного представника від проходження обстеження з метою встановлення віку є підставою для розгляду матеріалів особової справи цієї особи як повнолітньої;
ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник.
У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім'я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9);
е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10);
є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи;
ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі;
з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Пунктом 4.1 Правил №649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності).
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Відповідно до пункту 4.3 Правил №649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з пунктом 4.6 Правил №649 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).
Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Між тим, «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 р. №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як з'ясовано судом, та зазначено вище, прибувши до України у 2019 році, позивач лише 01.07.2021 звернувся з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відповідача, у якій заявник повідомив про те, що підтримує опозиційну політичну партію «Мусават», членом якої він є з 2003 року.
З матеріалів особової справи позивача, вбачається, що позивач повідомляв Головне управління ДМС у Львівській області про те, що брав участь у мітингах в Азербайджані проти влади диктатури і путінських людей, без додаткових уточнень щодо дати та місця проведення таких заходів, особистої ролі заявника, яку ідею партія підтримує не знає, чи проводилися пошуки з моменту виїзду його не знає, яка періодичність мітингів не пам'ятає. Крім цього, під час співбесіди, як зазначалось вище, повідомив, що є членом політичної партії «Мусават», однак у позовній заяві та в ході розгляду справи позивачем та його представником зазначалось про приналежність ОСОБА_1 до політичної партії «Хізб ут-Тахрір», однак на підтвердження вказаного у поданих позивачем документах не має жодної згадки чи посилання про таку приналежність, як і не подано будь-яких підтверджуючих доказів про заборону діяльності партії «Хізб ут-Тахрір» в Республіці Азербайджан та переслідування її членів за участь у ній.
Таким чином, судом з'ясовано, та вбачається з вище наведеного, що позивач надав нечітку, та непослідовну інформацію стосовно акцій протесту, зокрема не вказував щодо їхньої кількості та часу проведення, в яких він нібито приймав участь під час проживання в Азербайджані, яку ідею партія підтримує не знає, хто її очолює повідомити не міг, як організовувалися зібрання партії не знає. .
При розгляді заяви позивача та з врахуванням зібраної інформації працівниками міграційної служби встановлено, що ОСОБА_1 значиться в розшуку каналами Генерального Секретаріату Інтерполу з метою арешту та подальшої екстрадиції, в розшук оголошено 07.12.2020, країна ініціатор розшуку - Азербайджанська Республіка, в країні походження обвинувачується такий в скоєні злочину за ст.182.4 КК Азербайджанської Республіки (неодноразове вимагання групою осіб за попередньою змовою із застосуванням насилля, відноситься до особливо тяжких злочинів неполітичного характеру).
Водночас, суд вважає за доцільне зазначити, що жодних належних доказів на підтвердження участі ОСОБА_1 в мітингах, та затримання його співробітниками правоохоронних структур Азербайджану із застосуванням тортур, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження чи покарання, позивачем ані до міграційної служби, ані до суду не надано.
Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні, як у матеріалах справи, так і не були надані до ГУ ДМС України при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
До того ж, позивачем не надано також жодних доказів які б свідчили, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що ОСОБА_1 змушений був прибути до України або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у матеріалах справи відсутні.
Позивач безперешкодно прибув в Україну із країни громадянського походження на підставі паспорта громадянина Азербайджану, що в свою чергу свідчить про відсутність політичного переслідування, жодних перешкод у виїзді з країни у позивача не було, і періодичні повернення до своєї країни теж свідчать про відсутність про політичні переслідуванні.
Крім цього, з копій сторінок паспорту позивача судом встановлено, що впродовж 2019 року він неодноразово перетинав кордон Республіки Азербайджан (а.с. 36-37).
Верховний Суд у своїх постановах від 16.02.2018 у справі № 825/608/17, від 07.10.2019 у справі № 440/134/19, від 30.01.2020 у справі № 826/10336/18, від 01.07.2020 у справі № 420/3057/19 зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Суд при розгляді справи вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо доводів позивача в обґрунтування позовних вимог про проведення співбесіди без участі перекладача.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
Таким чином з наведеного вбачається, що перекладач залучається в разі, якщо заявник не володіє українською або російською мовами.
Суд зауважує, згідно дослідженого протоколу співбесіди з позивачем, такий вказав, що розуміє російську мову, переклад не потрібен (а.с.79).
Під час проведення співбесіди позивач скористався правом на присутність адвоката.
Судом встановлено, що під час проведення такої співбесіди був присутній представник позивача - адвокат Богуш І.М., жодних зауважень щодо необхідності перекладача не було.
Щодо порушення стадійності розгляду заяви і прийняття за такою рішення, то здійснювався попередній розгляд заяви на підставі як поданих документів позивачем так і зібраних документів відповідачем і за результатами складено Висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. І за результатами Висновку прийнято оскаржуваний Наказ.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки є особою стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
Зважаючи на розділ 2 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, за результатами проведеної з позивачем співбесіди, матеріалами справи встановлено, що його твердження щодо небезпеки, яка нібито загрожує йому на Батьківщині, є повністю безпідставними, і не мають реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, як і не надано доказів на підтвердження того, що він зазнавав переслідування в країні походження.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 № 1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Згідно з п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Trofimchuk проти України", від 28.10.2010 № 4241/03 зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, зважаючи на вище окреслене, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем Рішення Державної міграційної служби України від 09.06.2020р. №212-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідає Директивам Європейського Союзу, у тому числі, Директиві щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянств біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається, а відтак, вказане Рішення Державною міграційною службою України прийнято на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією, та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.06.2022.
Суддя Сподарик Н.І.