Справа № 463/9189/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/517/22 Доповідач: ОСОБА_2
27 червня 2022 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду у складі:
Головуючої - судді - ОСОБА_2 ,
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові, в залі судових засідань Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Городоцького районного суду Львівської області від 03 червня 2022 року,-
встановила:
ухвалою слідчого судді Городоцького районного суду Львівської області від 03 червня 2022 року поновлено ОСОБА_6 строк на оскарження бездіяльності директора (уповноважених посадових осіб) Першого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність директора (уповноважених посадових осіб) Першого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Мотивуючи своє рішення слідчий суддя, зокрема, вказав, що не будь-яка заява є підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а лише та заява, яка містить фактичні дані, які підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення. Всі інші заяви після їх надходження підлягають розгляду згідно із Законом, яким не є Закон про кримінальну відповідальність. Звернення ОСОБА_6 не містить об'єктивних даних, які б свідчили про можливе вчинення суддями Львівщини кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 375 КК України та відповідними правоохоронцями кримінальних правопорушень передбачених ст. 364, 365, 382 КК України, а доводи скаржника ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджуються жодними фактичними даними й зводяться по суті до непогодження із рішеннями суддів м. Львова у межах розгляду його скарги на постанову слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Львові про закриття кримінального провадження №52019000000000792 від 02 вересня 2019 року. Враховуючи вищенаведене, а також, що заява/повідомлення про кримінальні правопорушення №12 від 11.06.2021 року не містить достатніх та конкретних даних, які б вказували на наявність у діях суддів Сихівського районного суду м. Львова, Личаківського районного суду м. Львова, Залізничного районного суду м. Львова, Львівського апеляційного суду ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 375 КК України, а фактично зводиться до незгоди із прийнятими суддями рішеннями при розгляді справи скаржника, підстав для зобов'язання директора (уповноважених осіб) ТУ ДБР, розташованого у м. Львів виконати вимоги ст. 214 КПК України та ч. 2 ст. 55 КПК України при отриманні заяви/повідомлення до Генерального прокурора №12 від 11.06.2021 - не убачає. Відмовляючи у задоволенні вимог скарги, слідчий суддя вказав, що звертає увагу й на ту обставину, що подання ОСОБА_6 повідомлень про вчинення, на його думку, кримінальних правопорушень зазначеними у заяві №12 суддями, може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність, що передбачено статтями 126 та 129 Конституції України.
На дану ухвалу слідчого судді ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить таку скасувати та задовольнити скаргу (повернути справу на новий розгляд)
В апеляційній скарзі зазначає, що суддя помилково вважає, що ст.303 КПК України надає право потерпілому звернутись по судовий захист з підстав: незгоди із прийнятими суддями рішеннями при розгляді справи за його скаргами; незгоди з думкою, уявленням та таким іншим уповноваженої особи правоохоронного органу щодо оцінки відомостей заяви/повідомлення про кримінальні правопорушення.
Зазначає, що на його думку, суддя вийшов за межі повноважень, встановлених вищенаведеним положенням КПК України.
Підкреслює, що вказане свідчить про використання суддею ст.97 виведеного з дії КПК України, у той час як ст.214 діючого КПК України забороняє уповноваженим особам правоохоронних органів та суду вчиняти дослідження відомостей заяви/повідомлення про кримінальні правопорушення, висловлювати свої думки, бачення та таке інше стосовно відомостей останньої.
В судове засідання апелянт ОСОБА_7 не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. З урахуванням наведеного та положень ч. 4 ст.405 КПК України, апеляційний розгляд проведено без участі скаржника.
Дослідивши матеріали скарги, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. З вищевказаної норми закону вбачається, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Як вбачається з матеріалів скарги ОСОБА_6 звернувся в суд із скаргою на бездіяльність директора (уповноважених посадових осіб) першого слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР про вчинення, на його думку, відповідними правоохоронцями кримінальних правопорушень передбачених ст. 364, 365, 382 КК України та суддями кримінальних правопорушень передбачених ст. 364, 375 КК України, мотивуючи в основному тим, що 11.06.2021 подав заяву/повідомлення про кримінальні правопорушення №12 на ім'я Генерального прокурора ОСОБА_8 , яка була скерована в ДБР Львова, однак після отримання такої заяви директором (уповноваженою особою) ДБР не виконано обов'язкових, передбачених ст. 214 КПК України дій, а за наслідками перевірки, йому надано лист-відповідь про відсутність у викладених в зверненні фактах ознак кримінального правопорушення, у зв'язку з чим відповідної інформації до ЄРДР внесено не було. Просив поновити строк для звернення до слідчого судді із скаргою та зобов'язати директора (уповноважених осіб) ТУ ДБР, розташованого у м. Львів виконати вимоги ст. 214 КПК України (у тому числі внести відомості та надати витяги з ЄРДР) та ч. 2 ст. 55 КПК України (надати пам'ятку з правами та обов'язками потерпілого) при отриманні заяви/повідомлення до Генерального прокурора №12 від 11.06.2021.
Відмовляючи в задоволенні зазначеної скарги слідчий суддя в своєму рішенні, зокрема, зазначив те, що не будь-яка заява є підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а лише та заява, яка містить фактичні дані, які підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення. Всі інші заяви після їх надходження підлягають розгляду згідно із Законом, яким не є Закон про кримінальну відповідальність. Звернення ОСОБА_6 не містить об'єктивних даних, які б свідчили про можливе вчинення суддями Львівщини кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 375 КК України та відповідними правоохоронцями кримінальних правопорушень передбачених ст. 364, 365, 382 КК України, а доводи скаржника ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджуються жодними фактичними даними й зводяться по суті до непогодження із рішеннями суддів м. Львова у межах розгляду його скарги на постанову слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Львові про закриття кримінального провадження №52019000000000792 від 02 вересня 2019 року. Враховуючи вищенаведене, а також, що заява/повідомлення про кримінальні правопорушення №12 від 11.06.2021 року не містить достатніх та конкретних даних, які б вказували на наявність у діях суддів Сихівського районного суду м. Львова, Личаківського районного суду м. Львова, Залізничного районного суду м. Львова, Львівського апеляційного суду ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 375 КК України, а фактично зводиться до незгоди із прийнятими суддями рішеннями при розгляді справи скаржника, підстав для зобов'язання директора (уповноважених осіб) ТУ ДБР, розташованого у м. Львів виконати вимоги ст. 214 КПК України та ч. 2 ст. 55 КПК України при отриманні заяви/повідомлення до Генерального прокурора №12 від 11.06.2021 - не убачає. Відмовляючи у задоволенні вимог скарги, слідчий суддя вказав, що звертає увагу й на ту обставину, що подання ОСОБА_6 повідомлень про вчинення, на його думку, кримінальних правопорушень зазначеними у заяві №12 суддями, може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність, що передбачено статтями 126 та 129 Конституції України.
Як наслідок слідчий суддя прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення поданої скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджуючи матеріали скарги, приходить переконання про те, що висновки слідчого судді з приводу скарги ОСОБА_6 є обґрунтованими належним чином та суд апеляційної інстанції не вбачає жодних підстав не погоджуватися із зазначеними висновками.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про те, що ухвала слідчого судді, якою було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність директора (уповноважених посадових осіб) Першого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є законною, обґрунтованою та вмотивованою, і висновки викладені в ній відповідають матеріалам справи, і не вбачається жодних підстав для задоволення його апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів
постановила:
ухвалу слідчого судді Городоцького районного суду Львівської області від 03 червня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність директора (уповноважених посадових осіб) Першого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4