Єдиний унікальний № 332/569/22 Головуючий в 1 інст. Сінєльник Р.В.
Провадження № 33/807/316/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
17 червня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі захисника ОСОБА_1 -адвоката Блажко У.В., за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Блажко У.В. на постанову судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2022 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено не нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір, -
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 29 січня 2022 року о 09 годині 10 хвилин в м. Запоріжжя по вул. Теплична, 16 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ВАЗ 21093 д.н. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: зіниці очей не реагують на світло, порушення мови, тремтіння пальців рук. Водій відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законодавством порядку на відео, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Водій від керування відсторонений, про повторність попереджений.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Блажко У.В. вказує, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що працівник поліції назвав причину зупинки транспортного засобу, яка полягала лише у накладенні арешту на транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 . Про несправність лівого стоп сигналу працівник поліції Соболєву Д.В. не зазначив.
Під час розмови ОСОБА_1 стало несподіванкою пропозиція працівника поліції проїхати для проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Висновок про винуватість ОСОБА_1 зроблено на підставі неповного дослідження доказів та внаслідок неналежної оцінки суду першої інстанції обставин справи.
Наголошує, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого порушення, протокол про адміністративне правопорушення складений незаконно, а дії працівників поліції при складанні вказаного протоколу не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Працівники поліції у супереч вимогам національного законодавства виявили ознаки наркотичного сп'яніння лише за допомогою даних «Армор», згідно яких ОСОБА_1 притягався до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із обігом наркотичних речовин.
Даний факт підтверджується також відеозаписами в матеріалах справи.
Працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння лише через 25 хвилин після зупинки автомобіля.
Також вказує, що відеозаписом підтверджується, що у ОСОБА_1 спостерігається загальна злагодженість координації рухів рук, голови, пересування, мовлення розбірливе, чітке, логічне мислення, об'єктивне сприйняття реальності, подій та обставин.
Відмова ОСОБА_1 від проведення огляду не була засвідчена свідками, що свідчить про порушення встановленого порядку.
Під час події працівники поліції в супереч вимогам ст. 268 КУпАП не роз'яснили права і обов'язки особи, що є істотним порушенням прав людини.
Крім того, відеозапис під час події не був безперервним, що також вказує на істотні порушення відомчого порядку МВС України.
Просить апеляційний суд скасувати постанову районного суду, а провадження в справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Вислухавши захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, перевіривши матеріали справи та аргументи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
Під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції з приводу доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законним та відповідають фактичним обставинам справи.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами.
В основу його винуватості місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №067625 від 29 січня 2022 року, яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він здійснював керування транспортним засобом марки ВАЗ 21093 д.н. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння. Від проходження медичного огляду ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України (а.с.3); направленням водія на огляд (а.с.5), яким зафіксовано, що ОСОБА_1 мав виражені ознаки наркотичного сп'яніння: зіниці очей, що не реагують на світло, порушення мови, тремтіння пальців рук; відеозаписом події (а.с.8).
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Ознаками об'єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, порушення вимог п. 2.5 ПДР України (відмова водія від проходження огляду на встановлення стану сп'яніння) підпадає під об'єктивну сторону ст. 130 КУпАП, а тому правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною.
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмова водія від пропозиції працівника поліції пройти медичний огляд на визначення стану сп'яніння.
Суд відхиляє апеляційні доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані, як під час судового засідання в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення.
Зокрема, доводи про недопустимість відеозапису через те, що він не є безперервним, суд вказує наступне.
Дійсно відеозапис подій не є безперервним, як того вимагають відомчі підзаконні акти МВС України.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, причину зупинки, поведінку водія та його відмову від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння.
Зокрема, відеозаписом під найменуванням «motrenko» зафіксовано зупинку водія транспортного засобу д.н. НОМЕР_1 .
Відеозаписом під найменуванням «ААБ№067625» зафіксовано причину зупинки, а саме те, що на транспортний засіб накладено обтяження виконавцем. Під час спілкування у водія виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, тому водію було запропоновано пройти відповідний огляд в закладі охорони здоров'я. Роз'яснено порядок і процедуру проходження такого огляду. Водій транспортного засобу від пропозиції працівника поліції відмовився.
Щодо порушення принципу безперервності відеозапису в описаному моменті, апеляційний суд вважає, що така обставина не впливає на належність і допустимість відеозапису як доказу в цілому, оскільки сторона захисту підтвердила достовірність обставин, зафіксованих на відео, не повідомила суду інших важливих для справи обставин, які залишись поза межами відеозйомки.
Суд відхиляє цей аргумент також з тих мотивів, що визнання недопустимим вагомого доказу, який фіксує повну картину розвитку подій через недотримання принципу безперервності лише в один момент часу, про який не заявлено, що він приховує важливі обставини, є занадто формальним підходом і суперечить суті права на справедливий судовий розгляд.
Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм.
Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу, не роз'яснення порядку, та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо).
Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та інших матеріалів справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації скоєння порушення п. 2.5 ПДР України, а тому є допустимими і належними доказами.
Посилання апелянта на те, що свідки під час події не були залучені, суд також визнає необґрунтованим, виходячи з наступного.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103.
Аналіз вказаних нормативних актів свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп'яніння співробітниками поліції огляд на місці зупинки транспортного засобу не проводиться, для проведення огляду водій відразу направляється до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП вказано, що свідки під час проведення стадії адміністративного розслідування - проведення огляду не потребуються за умов ведення відеофіксації.
В матеріалах справи є відеозаписи, які визнанні судом допустимим і належним доказом, а тому доводи апелянта в цій частині спростовуються.
Щодо нетактовного висловлювання працівників поліції відносно ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що така обставина не спростовує винуватість особи в інкримінованому порушенні.
Згідно довідки, ОСОБА_1 (а.с.4) має правовий статус спеціального суб'єкта водія, що підтверджується посвідченням водія.
Відповідно до п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
З дослідженого відеозапису та інших матеріалів справи вбачається, що поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне.
Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов'язковими для всіх членів суспільного життя.
Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об'єктивними й суб'єктивними чинниками.
За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло.
Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки.
Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов'язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.
Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків.
Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, поведінку під час події, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Блажко У.В., залишити без задоволення.
Постанову судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 332/569/22