Єдиний унікальний № 334/4313/21 Головуючий в 1 інст. Гнатюк О.М.
Провадження № 33/807/51/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
24 червня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Буділка П.В. на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням права керування всіма транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір, -
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 16.06.2021 року о 03.19 год. ОСОБА_1 в м. Запоріжжя по вул. Тюленина 49, керував автомобілем «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння: почервоніння очей, зіниці ока не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці. Від керування транспортним засобом був відсторонений, про повторність попереджений.
Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився під відео фіксацію, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Біділка П.В. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що суд не дослідив обставини, на які посилаються ОСОБА_1 та захисник. За клопотанням захисту суд ухвалив викликати працівника поліції, який склав протокол, але за наявності отримання повістки інспектором, суд не забезпечив його явку, чим фактично не дослідив обставини справи.
Зазначає, що ОСОБА_1 не відмовлявся від огляду у закладі охорони здоров'я. Працівник поліції не повідомив ОСОБА_1 про наявність підозри щодо його перебування в стані сп'яніння або будь-яких ознак, які могли б про це свідчити.
Навпаки, працівник поліції порекомендував не їхати у заклад охорони здоров'я. Не було проведено перевірку на місці на стан сп'яніння за допомогою «Драгера». Версія про наркотичне сп'яніння з'явилася вже при складенні протоколу.
Матеріали справи не містять доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортними засобами.
Просить апеляційний суд викликати працівника поліції Харченко Е.С. для з'ясування обставин складання протоколу.
Постанову місцевого суду просить скасувати, а провадження в справі закрити.
Перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 та його захисник в судове засідання, яке відбулося 24 червня 2022 року не з'явилися, хоча були належним чином повідомленні через засоби поштового зв'язку. Учасники справи будь-яких клопотань або заяв щодо неможливості участі в судовому засіданні 24 червня 2022 року до суду не надали.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Отже, виходячи з того, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути апеляційну скаргу без участі ОСОБА_1 та його захисника.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами.
В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №266447 (а.с.1), яким водія ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він здійснював керування автомобілем з ознаками наркотичного сп'яніння. Від огляду на визначення стану сп'яніння у встановленому порядку відмовився; направленням водія на огляд (а.с.3) показано, що працівниками поліції були встановлені ознаки наркотичного сп'яніння: почервоніння очей, зіниці очей не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці; відеозаписом події, яким зафіксовано інкриміновані ОСОБА_1 порушення ПДР України.
Вказані докази узгоджуються з викладеними обставинами в рапорті працівника поліції (а.с.2), яким вказано, що під час несення служби було зупинено транспортний засіб д.н. НОМЕР_1 . Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 виявлені ознаки наркотичного сп'яніння. Від пропозиції проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння ОСОБА_1 відмовився.
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмова водія від пропозиції працівника поліції пройти медичний огляд на визначення стану сп'яніння.
Суд відхиляє апеляційні доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовуються матеріалами справи про адміністративне правопорушення.
Зокрема, доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103.
Аналіз вказаних нормативних актів свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп'яніння співробітниками поліції огляд на місці зупинки транспортного засобу не проводиться, для проведення огляду водій відразу направляється до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП вказано, що свідки під час проведення стадії адміністративного розслідування - проведення огляду не потребуються за умов ведення відеофіксації.
Відеозаписами під найменуваннями «20210616085232000113», «20210616085217000109» зафіксовано, як водій ОСОБА_1 висловив, що не поїде до медичного закладу для проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння, що на думку апеляційного суду, є порушенням вимог п.2.5 ПДР України.
Таким чином, у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння, а посилання захисника на порушення такого порядку є безпідставними.
Згідно довідки, ОСОБА_1 (а.с.4) має правовий статус спеціального суб'єкта водія, що підтверджується посвідченням водія.
Відповідно до п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
З дослідженого відеозапису та інших матеріалів справи вбачається, що поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
Щодо відсутності доказів відсторонення, певний неістотних процесуальних недоліків, описок, апеляційний суд неодноразово наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння.
Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо).
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне.
Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов'язковими для всіх членів суспільного життя.
Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об'єктивними й суб'єктивними чинниками.
За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло.
Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки.
Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов'язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.
Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків.
Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч. 1 ст. 130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, поведінку під час події, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівню тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Буділка П.В., залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 334/4313/21