Дата документу 29.06.2022 Справа № 331/866/21
Є.У.№ 331/866/21 Головуючий у 1 інстанції: Солодовніков Р.В.
№ 22-ц/807/987/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
29 червня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 14 квітня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В лютому 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідачу у зазначений період надавались комунальні послуги, однак боржник не виконав належним чином свої зобов'язання по оплаті наданих послуг.
Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.10.2016 по 31.01.2021 в сумі 39634,61 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 14 квітня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.10.2016 року по 31.01.2021 року в розмірі 39634 гривні 61 копійка.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі по 2270 гривень 00 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції змінити застосувавши до спірних правовідносин позовну давність.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, в тому числі, надається населенню для побутових потреб.
Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг, які надаються позивачем.
Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачів від обов'язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.).
Факт надання відповідачу послуг підтверджується відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 , відповідно до якого Концерном «МТМ» надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в квартирі за вищевказаною адресою.
Розрахунком суми заборгованості за послуги з теплопостачання встановлено, що відповідач за період з 01.10.2016 по 31.01.2021 року мають заборгованість в сумі 39634,61 гривень.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії і гарячої води, які регулюються Законами України «Про теплопостачання» і «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі Правила).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції застосував положення наступних законів.
Відповідно до ст. 509 ЦК, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 67, 68, 162 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
За правилами ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з п.п.18,20 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідач до позивача не звертався. Факт отримання вказаних послуг не спростований, докази того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідач оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснював.
Разом з тим, суд першої інстанції не перевірив та не врахував наступне.
Справа була розглянута у відсутність відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та відповідно був позбавлений можливості заявити про пропуск позивачем пропуску строку позовної давності та застосування наслідків такого пропуску.
Досліджуючи доводи апелянта в цій частині судова колегія виходить з наступного.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла з 1.6.2016 року
Таким чином строк позовної давності для звернення з позовом до суду щодо платежів за червень 2016 року сплив у липні 2019 року.
До суду позивач звернувся 19 лютого 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності щодо платежів, які мав сплачувати відповідач .
30.03.2020 Верховна Рада прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
Таким чином застосуванню підлягає строк позовної давності, щодо платежів, які мали бути сплачені до 2 квітня 2017 року.
З наданого позивачем розрахунку ( а.с.24) вбачається, що за період до квітня 2017 року позивачеві було нараховане 7 500, 49 гр., які він не сплатив у встановлені строки.
Подальше погашення відповідачем заборгованості з лютого 2019 року, не свідчить про виконання ним свого обов'язку за період з 2016 року, позаяк платежі вносилися за поточні періоди без застереження про погашення заборгованості минулих часів.
Відтак застосування строку позовної давності, про яке просив апелянт передбачає виключення з загального розміру заборгованості грошової суми 7500,49 гр. стягнення якої знаходиться поза межами строку позовної давності.
Апеляційна скарга таким чином, підлягає частковому задоволенню, позаяк апелянтом не було враховано законодавчі положення щодо зміни строків позовної давності у зв'язку з введенням загальнодержавного карантину.
У зв'язку з частковим задоволенням позову, зміною судового рішення, відповідному зменшенню у порядку ст.141 ЦПК підлягає і сума судового збору, стягнена з відповідача (позов задоволено на 81%).
Керуючись ст. ст. 374, 375,376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 14 квітня 2021 року по цій справі змінити, зазначити, що стягненню з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» підлягає заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 02.04.2017 року по 31.01.2021 року в розмірі 32134 гривні 12 коп. (тридцять дві тисячі сто тридцять чотири гр.. 12 коп.)
Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судового збору з суми 2270 гривень 00 копійок. до суми 1838,70 гр ( одна тисяча вісімсот тридцять вісім гр.. 70 коп).
В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 червня 2022 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков