Дата документу 29.06.2022 Справа № 320/13248/14-ц
Єдиний унікальний №320/13248/14 Головуючий у 1 інстанції Дараган Л.В.
Провадження № 22-ц/807/998/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
29 червня 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кочеткової І.В.,
Кримської О.М.
за участю секретаря судового засідання Бєловій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року,-
ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, за участю третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, за участю третьої особи - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, задоволено частково. Вселено неповнолітнього ОСОБА_3 разом з батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Усунуто перешкоди у користуванні власником квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 як такої, що безпідставно проживає на її жилій площі, без надання їй іншого житлового приміщення. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні власністю, звільнити квартиру від усіх рухомих речей, що належать їй, передати квартиру та ключі від неї законному представнику власника. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 17 липня 2019 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року відмовлено.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поворот виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року.
В заяві просила суд стягнути з Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро), Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області на її користь суму в розмірі 6990 грн. в порядку повороту виконання рішення суду.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Залишаючи заяву про поворот виконання рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заява ОСОБА_5 подана із пропуском строку для подання відповідної заяви.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою N 28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою N 20347/03 у § 35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, N 93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
У статті 211 ЦПК України визначено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Відповідно до вимог статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128 - 130 ЦПК України.
Частинами першою, третьою, п'ятою, шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що право суду на залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, можливе лише за відсутності заяви позивача про розгляд справи без його участі і його неявка перешкоджає розгляду справи.
Постановляючи ухвалу про залишення заяви про поворот виконання рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заявником пропущено строк на звернення до суду із такою заявою.
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Рішенням Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року у справі №1-25/2011 роз'яснено, що поворот виконання рішення це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (ч. 5 ст.444 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 2, 9 ст. 444 ЦПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною 10 статті 444 ЦПК України, заява про поворот виконання рішення може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідно рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що інститут повороту виконання судових рішень не є абсолютним та має певні обмеження.
З матеріалів справи вбачається, що заява про поворот виконання рішення суду подана ОСОБА_1 15 грудня 2021 року, судові повістки про виклик сторін в судове засідання призначене на 20 грудня 2021 року, в порушення приписів ч.10 ст. 444 ЦПК України не направлялися.
Посилання в апеляційній скарзі щодо незакінчення річного строку на звернення відповідача до суду з заявою про поворот виконання судового рішення, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки не було предметом розгляду у суді першої інстанції.
На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку, що допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової (передчасної) ухвали, яка підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду (вирішення питання) до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2021 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 червня 2022 року.
Головуючий
Судді: