Справа № 303/10363/21
Іменем України
30 червня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Собослоя Г.Г. і Фазикош Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу адвоката Лишенко Наталії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 31 березня 2022 року (у складі судді Монича В.О.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за користування комунальними послугами, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у грудні 2021 р.
Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за сплату комунальних послуг у розмірі 6501,70 грн.
На обґрунтування позовних вимог указав, що він на підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2015 р. є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач проживає у ній із 2009 р. і дотепер, відповідач вселилася при попередньому власнику та не хоче в добровільному порядку виселятися.
Проживаючи в квартирі позивача, відповідач користується комунальними послугами, однак не сплачує їх.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23.03.2021 р. із позивача на користь ТОВ «Закарпатгаз Збут» стягнуто 4470 грн. заборгованості за спожитий газ, яким користується відповідач, і 2168,05 грн. у відшкодування судового збору, а всього 6501,70 грн.
15 червня 2021 р. позивач направив відповідачеві досудову претензію про сплату коштів у добровільному порядку, однак така залишилися без належного реагування, відтак позивач вимушений звертатися до суду з цим позовом для захисту своїх прав.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 31 березня 2022 р. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за сплату комунальних послуг у розмірі 6 501,70 грн.
ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-позивач не є стороною договірних правовідносин із відповідачем щодо надання послуг із газопостачання, а відтак правових підстав для стягнення із неї на користь позивача грошових коштів за сплату комунальних послуг немає;
-непроживання позивача у квартирі, яка належить йому на праві власності та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі, не звільняє від обов'язку нести витрати з оплати комунальних послуг;
-позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відтак, розгляд цієї справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині підстав задоволення позовних вимог (в частині правового обґрунтування), залишивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції без змін, із таких мотивів.
Суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15.06.2020 р. реєстраційний номер 37650324, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу (а.с.8).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25.09.2020 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_1 позов задоволено частково та виселено відповідачку зі спірної квартири, а в решті позову відмовлено. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24.02.2021 р. рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25.09.2020 р. скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Водночас установлено, що відповідачка ОСОБА_1 вселилась в квартиру АДРЕСА_1 в 2008 р. (а.с.10-12).
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання виданої 28.07.2021 р. за № 19372/с/99-21 відділу «Центру надання адміністративних послуг» позивач ОСОБА_2 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_3 (а.с.7).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23.03.2021 р. з позивача як власника квартири АДРЕСА_1 стягнуто на користь ТОВ «Закарпатгаз Збут» заборгованість за газ у розмірі 4470,00 грн. і судовий збір у розмірі 2168,05 грн. (а.с.15-18).
На виконання указаного рішення суду позивачем 13.05.2021 р. і 19.05.2021 р. було сплачено заборгованість за газ у розмірі 4470,00 грн. і судовий збір у розмірі 2168,05 грн., що стверджується відповідними квитанціями (а.с.9).
У свою чергу, позивач звернувся до відповідача з досудовою претензією про добровільне повернення йому сплачених ним коштів за використання відповідачкою послуг із газопостачання і судових витрат у розмірі 6 501,70 грн. (а.с.13), яку вона отримала 17.06.2021 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.14).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, посилався на приписи ст.ст. 525, 526 ЦК України, які регулюють зобов'язальні відносини.
Однак, колегія суддів не погоджується з такою мотивацією у зв'язку з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права.
Так, Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не є членом сім'ї позивача.
Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з статтею 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК Української РСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
За змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Системний аналіз положень статей 383, 391, 405 ЦК України та положень статей 150, 156 ЖК Української РСР у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР дає підстави дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення із ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Право на житло відповідача було захищено постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2021 р., якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 вересня 2020 р. скасовано, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення відмовлено.
Указаним судовим рішенням установлено, що у спірну квартиру позивач вселилася у 2009 році за домовленістю із власником квартири ОСОБА_3 і займає її з дітьми протягом 12 років і добросовісно, відкрито володіє цим житлом, сплачує комунальні послуги, веде господарство, здійснюючи поточний та капітальний ремонт.
ОСОБА_1 із сім'єю проживають у квартирі з 2008 р., вселились у квартиру за згодою попереднього власника - ОСОБА_3 , так як мали намір придбати цю квартиру у власність, позивач набув квартиру у власність у 2015 р. і не ставив вимоги про звільнення її відповідачем і позивач має усвідомлювати про існування такого обмеження нерухомого майна, оскільки у відповідача іншого житла для проживання немає.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, постановою Закарпатського апеляційного суду віл 24 лютого 2021 р. (а.с.10-12) встановлено, що відповідач проживає у квартирі, яка належить позивачу з 2008 р., іншого житла для проживання не має.
Із цього можна зробити висновок, якщо судом достеменно встановлено, що відповідач проживає у квартирі позивача, то і користується комунальними послугами, які вона зобов'язана сплачувати.
Позивач звернувся до суду з позовом за захистом свого права власності, він довів належними та допустимим доказами (а.с.15-18, 9), що з нього, як власника квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було стягнуто заборгованість за комунальні послуги, а саме за послуги із газопостачання, і він за них сплатив.
Тому він, як власник квартири, в якій із 2008 р. проживає відповідач, цілком законно пред'явив вимогу до відповідача про стягнення цих коштів.
Оскаржуючи рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 вересня 2020 р. у справі № 303/3176/20 ОСОБА_1 посилалася на те, що цим рішенням її позбавлено житла, порушено право на володіння, користування та розпорядження спірною квартирою, ці її права були відновлені.
Однак, проживаючи в квартирі, яка на праві власності належить позивачу, та не сплачуючи комунальні послуги, відповідач порушує права останнього як власника квартири, через що права такого підлягають судовому захисту. В цій частині апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та відповідно до положень ст. 376 ч.1 п.4 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції (підстав для задоволення позову). Водночас, резолютивну частину оскарженого рішення належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу адвоката Лишенко Наталії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 31 березня 2022 року змінити в частині підстав задоволення позовних вимог (правового обґрунтування).
3.Резолютивну частину рішення залишити без змін.
4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
5.Повне судове рішення складено 30 червня 2022 р.
Судді: