15 березня 2022 року Справа № 160/25039/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якій позивач просить:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.06.2021 року № Ф-10-13-04/04-63р в частині сплати ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 28856,91 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки вважає, що у період з 01.05.2014 здійснення підприємницької діяльності позивачкою було припинено, доходів від її ведення з цього моменту вона не отримувала. Також, у період з 01.04.2016 до 19.05.2021 позивачка влаштувалась на роботу в якості найманого працівника, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, й за такий період єдиний внесок регулярно нараховували і сплачували роботодавці у розмірі, не меншому мінімального.
Відповідач позов не визнав та заперечуючи проти його задоволення у відзиві на позовну заяву вказав, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час винесення податкових вимог діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України, у зв'язку з чим, податкові вимоги є обґрунтованою та законною.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що 01.06.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято вимогу № Ф-10- 13-04/04-63р про сплату позивачкою як фізичною особою-підприємцем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який за даними Головного управління ДПС у Дніпропетровській області станом на 31.05.2021 становить 45116,26 грн.
Про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачка дізналася 14.06.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням.
10.09.2021 року позивачкою укладено шлюб, про що 10.09.2021 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було здійснено реєстрацію шлюбу, актовий запис № 968. Прізвище ОСОБА_3 було змінено на ОСОБА_1 .
У відповідь на звернення позивачки Головне управління ДПС у Дніпропетровській області листом від 29.11.2021 № 89522/6/04-36-24-03-10 повідомило про підстави та період нарахування такого боргу.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.11.2021 № 89522/6/04-36-24-03-10 за даними інформаційної системи податкового органу в інтегрованій картці платника обліковується нарахування несплаченого позивачкою єдиного внеску за період з 2011 року до 2 кварталу 2019 року у розмірі:
за 2011 рік - 4010,30 грн.;
за 2012 рік - 4572,42 грн.;
за перший квартал 2013 року - 1194,03 грн.;
за другий квартал 2013 року - 1194,03 грн.;
за третій квартал 2013 року - 1194,03 грн.;
за четвертий квартал 2013 року- 1218,64 грн.;
за перший квартал 2014 року - 1267,95 грн,;
за другий квартал 2014 року - 1267,95 грн.;
за третій квартал 2014 року - 1267,95 грн.;
за четвертий квартал 2014 року - 1267,95 грн.;
за перший квартал 2015 року - 1267,95 грн.;
за другий квартал 2015 року - 1267,95 грн.;
за 2017 рік - 8448 грн.;
за перший квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за другий квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за третій квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за четвертий квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за перший квартал 2019 року - 2457,18 грн.;
за другий квартал 2019 року - 2457,18 грн.;
штрафні санкції за несвоєчасне подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску - 340 грн.
Як зазначено позивачкою в позовній заяві, 24.11.2010 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію мене як фізичної особи-підприємця.
18.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності.
З 25.11.2010 до 18.07.2019 позивачка перебувала на обліку як платник податків зі статусом фізичної особи-підприємця у Північній ДПІ (Кіровський район м. Донецька) Головного управління ДФС у Донецькій області.
23.03.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знову внесено запис про державну реєстрацію як фізичної особи- підприємця.
З 23.03.2021 позивачка перебуває на обліку як платник податків зі статусом фізичної особи-підприємця у Соборній ДПІ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Позивачка зазначає, що у період з 01.05.2014 здійснення підприємницької діяльності мною було припинено, доходів від її ведення з цього моменту я не отримувала, що підтверджується відповідною довідкою про мої доходи як фізичної особи-підприємця за період з 01.01.2011 до 31.05.2021.
Також зазначає, що у період з 01.04.2016 до 19.05.2021 влаштувалась на роботу в якості найманого працівника, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, й за такий період єдиний внесок за неї нараховували і сплачували роботодавці у розмірі, не меншому мінімального.
З огляду на вищевикладене, позивачка зазначає, що є незаконним і таким, що порушує її права та законні інтереси як платника єдиного внеску нарахування податковим органом відображеного у оспорюваній вимозі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.06.2021 року № Ф-10-13-04/04-63р єдиного внеску за період з третього кварталу 2014 року до 2 кварталу 2019 року у розмірі 28856,91 грн.:
за третій квартал 2014 року - 1267,95 грн.;
за четвертий квартал 2014 року - 1267,95 грн.;
за перший квартал 2015 року - 1267,95 грн.;
за другий квартал 2015 року - 1267,95 грн.;
за 2017 рік - 8448 грн.;
за перший квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за другий квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за третій квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за четвертий квартал 2018 року - 2457,18 грн.;
за перший квартал 2019 року - 2457,18 грн.;
за другий квартал 2019 року - 2457,18 грн.,
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI (в редакції до 28 грудня 2014 року, що набрала чинності 01 січня 2015 року), для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У свою чергу, для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), тобто для таких осіб база нарахування єдиного внеску ставиться в залежність від отриманого доходу (прибутку) в певному календарному місяці.
Розмір доходу (прибутку) фізичної особи - підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, визначається ним самостійно у податковій декларації про майновий стан і доходи.
У разі, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством (підпункт 54.3.1 пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції від 28 грудня 2014 року, що набрала чинності 01 січня 2015 року), якою встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, положеннями вказаної норми закону, і в новій редакції, передбачено право фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску та нараховувати єдиний внесок лише за періоди, в яких було отримано дохід (прибуток).
Також, до вказаного Закону №2464-VI з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Вказані правові висновки висловлені в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19:
«Суд, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичної особи-підприємця зазначає, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
А відтак, особа, яка провадить господарську діяльність зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».
Так, у період з 01.04.2016 до 19.05.2021 влаштувалась на роботу в якості найманого працівника, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, й за такий період єдиний внесок за неї нараховували і сплачували роботодавці у розмірі, не меншому мінімального, що підтверджується відповідними довідками роботодавців.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.
За викладених обставин, позовні вимоги є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.06.2021 року № Ф-10-13-04/04-63р в частині сплати ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 28856,91 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ ВП 44118658).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова