30 червня 2022 року ЛуцькСправа № 140/1897/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Волинської області, Волинського апеляційного суду про стягнення суддівської винагороди та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Апеляційного суду Волинської області, Волинського апеляційного суду про стягнення з Волинського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.04.2020 на підставі частин другої, третьої, п'ятої, шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) у сумі 46068,57 грн., та зобов'язання ДСА України перерахувати кошти у розмірі 46068,57 грн. на рахунок апеляційного суду для виплати недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.04.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 30.04.2020 позивач ОСОБА_1 , як суддя Апеляційного суду Волинської області отримала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж визначено чинним законодавством України, загальна сума обмеження винагороди за вказаний період становить 46068,57 грн.
Позивач вказує, що норми статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, частини першої статті 135 Закону 1402-VIII мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Застосувавши обмеження щодо виплати суддівської винагороди за вказаний період, відповідач Апеляційний суд Волинської області, як суб'єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 10).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 19-20) представник відповідача Апеляційного суду Волинської області Партика Н.П. позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні з тих мотивів, що виплата суддівської винагороди позивачу протягом спірного періоду здійснювалася на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ (далі - Закон № 294-ІХ), в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 21) відповідач Волинський апеляційний суд вказав, що видатки Державного бюджету України в умовах воєнного часу пріоритетно мають здійснюватися на оборону та захист суверенітету і територіальної цілісності України.
Копію ухвали суду від 14.02.2022 про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів ДСА України отримала 21.02.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 13), проте відзиву на позовну заяву до суду вказаний відповідач не надіслав.
Інших заяв по суті справи від учасників справи не надходило.
Додатково суд звертає увагу, що дана справа не належить до тієї категорії справ, які в розумінні пунктів 1 - 6 частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), повинні бути розглянуті судом виключно за правилами загального позовного провадження. Враховуючи передбачені частиною третьою статті 257 КАС України обставини, а також сформовану правову позицію Верховного Суду у цій категорій справ (постанова Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 та ін.), суд дійшов висновку про можливість та доцільність розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження (при цьому, судом врахована правова позиція щодо можливості розгляду зазначеної категорії справ за правилами спрощеного позовного провадження, що викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 640/23359/20).
Відповідно до частини другої статті 12, частин другої, третьої статті 257, частини п'ятої статті 262 КАС України дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України від 17.05.2012 № 4733-VI обрано суддів, раніше обраних безстроково, на посади суддів, зокрема, на посаду апеляційного суду Волинської області ОСОБА_1 .
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11.06.2020 № 1800/0/15-20 позивача звільнено у відставку, а наказом голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Волинської області від 12.06.2020 - відраховано зі штату працівників цього суду.
Відповідно до довідки Апеляційного суду Волинської області від 27.10.2020 № 1.63/55/2020 обмежена суддівська винагорода судді Апеляційного суду Волинської області Лівандовської-Кочури Т.В. за період квітень-червень 2020 року становить 46068,57 грн. (а. с. 7).
Листом від 28.10.2020 № 1.77/66/2020 Апеляційний суд Волинської області повідомив позивача щодо надісланих звернень та отриманих роз'яснень стосовно виплати недоотриманої суддівської винагороди (а. с. 6).
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VІІІ) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-ІХ, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
При вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, які полягають у такому.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VІІІ (далі - Закон № 1401-VIII). Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ), то цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відтак, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тому позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що Апеляційний суд Волинської області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд враховує, що за правилами частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач Апеляційний суд Волинської області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила на 2020 рік.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів. При цьому, саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону № 4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 року № 845 (далі - Постанова № 845). Крім того, таке стягнення, на підставі пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону № 4901-VI, Постанови № 845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, не є органом примусового виконання.
Відповідно до статті 3 Закону № 4901-VI, пункту 25 Постанови № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суддівської винагороди.
Суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, відповідно до яких у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку № 845 обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).
В постановах від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 05.08.2021 у справі №160/6089/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, у постанові від 02.06.2022 у справі №640/20133/20 Верховний Суд вказав, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
Відтак, на думку суду, з метою належного, повного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про стягнення з ДСА України на користь позивача суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.08.2020 у розмірі 46068,57 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (про стягнення з Волинського апеляційного суду суддівської винагороди та зобов'язання ДСА України перерахувати кошти на рахунок апеляційного суду для виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди).
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року в розмірі 46068 гривень 57 копійок (сорок шість тисяч шістдесят вісім гривень п'ятдесят сім копійок), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх