Іменем України
30 червня 2022 року м. Кропивницький
справа № 404/1548/22
провадження № 22-ц/4809/758/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 травня 2022 року у складі судді Кулінки Л. Д. і
В березні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка») та просила стягнути на свою користь 33 912,51 грн, що складається із суми невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 33 768,52 грн та загальної суми неустойки (пені) в розмірі 143,99 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 17.12.2021 між сторонами було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу «КАСКО» № 012059/4605/0000085 строком до 17.12.2022.
31.01.2022 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу транспортний забі отримав механічні пошодження, що відповідно до умов, укладеного між сторонами договору є страховим випадком.
Позивач вважає, що відповідач мав би виконати свої зобов'язання за укладеним між ними договором страхування та здійснити виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування в розмірі 44 349,37 грн, що складається із суми рахунку СТО в розмірі 21 097 грн та суми несплачених частин страхових платежів в розмірі 4 124,6 грн.
Проте, в порушення умов договору страхування, ПрАТ «СК «Уніка» свої зобов'язання не виконало і безпідставно та необґрунтовано зменшило страхове відшкодування, внаслідок чого самостійно визначив та здійснив його виплату 16.03.2022 в розмірі 10 580,85 грн.
Позивач ввжає, що своїми діями відповідач порушив норми законодавства та її право на вчасне та повне отримання страхового відшкодування, а тому звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 травня 2022 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Уніка» про стягнення не виплаченого страхового відшкодування передано за підсудністю на розгляд Шевченківському районному суду м. Києва.
Ухвала суду мотивована тим, що предметом спору є не якість страхових послуг, а права та обов'язки сторін, а також виконання зобов'язань за договором добровільного страхування, стягнення неустойки за несвоєчасну сплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, а тому суд першої інстанції вважав, що на правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів» та виходячи із правил підсудності, встановлених ст.ст. 27, 28 ЦПК України, дійшов висновку про те, що вказана позовна заява не підсудна Кіровському районному суду м. Кіровограда.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 травня 2022 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою.
Позивач зазначає, що за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг, у зв'язку з чим, на спірні правовідносини поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 212/1101/18 є недоречним, оскільки за обставинами зазначеної справи позивач в ній не був стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та відповідно не був, на думку суду, споживачем страхових послуг.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував обставини справи, у зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок щодо непідсудності даної справи Кіровському районному суду м. Кіровограда, що призвело до неправильного вирішення питання щодо підсудності справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті 9 частини першої статті 353 цього Кодексу, а саме ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Передаючи справу за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 вказувала у своїй позовній заяві про те, що позов поданий на захист права споживача страхових послуг, однак, в даному випадку предметом спору є не якість страхових послуг, а права та обов'язки сторін згідно умов договору добровільного страхування та виконання зобов'язань за договором добровільного страхування, стягнення неустойки за несвоєчасну сплату страхового відшкодування за, тому на ці правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів».
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Разом з тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
При цьому підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд відкриває провадження у справі за правилами, встановленими у статті 187 ЦПК України.
Параграфом 3 глави 2 розділу І ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) справи.
Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Звертаючись до суду, у позовній заяві ОСОБА_1 в посилалася на частини п'яту статті 28 ЦПК України, вказуючи правила підсудності, згідно з якими вона подає позов.
Згідно з частиною п'ятою статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Відповідно до преамбули ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
Згідно зі статтею 1 ЗУ «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону, і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування) (стаття 4 ЗУ «Про страхування»).
Згідно зі статтею 16 ЗУ «Про страхування», статтею 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг. Метою страхування при укладенні договору майнового страхування є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.
Звертаючись до суду з позовом до ПрАТ «СК «Уніка» позивач обгрунтовавувала підстави позову тим, що своїми діями відповідач порушив норми ЗУ «Про захист прав споживачів» та її як споживача право на вчасне та повне отримання страхового відшкодування.
Матеріалами справи підтверджується, що 17.12.2021 між ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу «Каско» № 012059/4605/0000085, який складається із Сертифітаку та Умов добровільного страхування, строкм до 17.12.2022, предметом якого є майнові інтереси позивача, як страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням належним на праві власності транспортним засобом (а. с. 6-18).
З аналізу укладеного між сторонами договору вбачається, що від спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи - позивача.
А тому, до відносин, які регулюються нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», належать і відносини, які виникають при укладенні договору страхування.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі 6-126цс14, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 591/2192/18 (провадження № 61-42709св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 643/8146/18 (провадження № 61-9581св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 545/2810/18 (провадження № 61-3127св19).
Враховуючи, що ОСОБА_1 обґрунтовує підстави позову ЗУ «Про захист прав споживача», вона має право пред'являти позов до суду за своїм місцем проживання, оскільки договір страхування за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини поширюється ЗУ «Про захист прав споживачів», як наслідок, підсудність має визначатися за правилами частини п'ятої статті 28 ЦПК України.
Дотримання прав людини, зокрема права на законного і компетентного суддю, є елементом верховенства права.
Зміст права на законного і компетентного суддю, зокрема складають положення про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом. Суд сам повинен вирішувати, чи підсудна йому справа, що надійшла на його розгляд, не звертаючись до посередництва або вказівок вищого суду. Кожен суд повинен знати закони (jura novit curia).
Розгляд справи судом відповідно до правил підсудності охоплює процедурний аспект верховенства права, що не взяв до уваги суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи апеляційної скарги.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав при визначенні підсудності для застосування положень ч. 5 ст. 28 ЦПК України, як наслідок, його висновки не відповідають верховенству права як одній із основних засад цивільного судочинства та нормам цивільного процесуального закону щодо визначення територіальної підсудності справи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, вона підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до Кіровського районного суду м. Кіровограда.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 травня 2022 року скасувати, справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді А. М. Головань
О. Л. Карпенко