Справа № 344/19300/21
Провадження № 22-ц/4808/641/22
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Томин
22 червня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.
за участю секретаря Мельник О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Пастернак І.А. 15 лютого 2022 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 22 лютого 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати незаконним та скасувати наказ дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка від 05.11.2021 року №94 про відсторонення від роботи; допустити її до виконання трудових обов'язків; зобов'язати Івано-Франківську дитячу музичну школу №1 ім. М. Лисенка оплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року до дня допуску до виконання трудових обов'язків.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач працює на посаді викладача бандури в дитячій музичній школі №1 ім. М. Лисенка у м. Івано-Франківську з 1996 року. 30.10.2021 року керівництвом даної школи її ознайомлено з повідомленням від 30.10.2021 року №1 про обов'язкове щеплення проти Сovid-19 з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ. Окремо, посилаючись на наказ МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 просили до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти Сovid-19 або довідку про абсолютні протипоказання. У випадку не подання до 08.11.2021 року одного із зазначених документів повідомили, що 08.11.2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Період відсторонення без збереження зарплати не увійде до страхового стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Наказ 05.11.2021 року за №94 про відсторонення від роботи, підписаним директором ДМШ №1, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава відсторонення - повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти Сovid-19 від 30.10.2021 року №1.
Позивач в даному наказі зазначила, що не згодна з ним.
Вважає наказ про відсторонення від роботи незаконним та таким, що повинен бути скасований судом шляхом поновлення її на посаді, оскільки відсторонення від роботи суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству, а також порушує її конституційні права.
Зазначила, що в даному наказі відповідач посилається на ст. 46 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Однак всупереч вимогам ст. 149 КЗпП (порядок застосування дисциплінарних стягнень) до неї не було застосованого дисциплінарного стягнення, якого роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни, не було взято письмові пояснення. Вважає, що нею не порушено будь-якої норми із колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом та посадової інструкції викладача, затвердженої директором ДМШ №1. Відповідач не вживав жодних заходів для забезпечення її трудових прав, збереження зайнятості, необґрунтовано відсторонив її від посади без збереження заробітної плати, не запропонувавши можливість дистанційної роботи чи роботи з додатковими умовами, чим порушив трудові права позивача. Просила позов задовольнити.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи.
Зазначає, що обов'язок вакцинації від коронавірусної хвороби на неї було покладено згідно нормативного акту, який на той час не набрав чинності. Повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №1 видане 30.10.2021 року, а наказ про відсторонення від роботи - 05.11.2019 року - за три дні до набрання чинності нормативним актом, на який посилається позивач як на підставу відсторонення. Тобто станом на дату видачі наказу про відсторонення не існувало жодних законних підстав для його винесення.
Також зазначає, що підставою для відсторонення від виконання посадових обов'язків ОСОБА_1 у Наказі №94 від 05.11.2021 року стало посилання на повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 30.10.2021, складене директором ДМШ №1 ім. М. Лисенка згідно ст. 46 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 416 постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236. Однак у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Разом з тим відповідачем не доведено ні те, що позивач відмовилися або ухилилася від обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, ні те, що вона відмовилася необґрунтовано. Жодних письмових документів про відмову позивача від обов'язкового профілактичного щеплення відповідачем не надано.
Законодавством встановлено, що відсторонення (недопущення) працівника, який ухиляється від обов'язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів (їх заступників). Однак відповідачем не надано письмового подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про недопуск позивача до роботи.
Вважає запитувану роботодавцем інформацію такою, не підлягає до розголошення, є конфіденційною та медичною таємницею.
Із зазначених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153 в судовому порядку незаконним чи протиправним не визнано, а наказ про відсторонення позивача видано на виконання прямої його вказівки. Зауважує, що бездіяльність директора школи свідчила б про неналежне виконанням ним своїх службових обов'язків, що потягнуло б за собою відповідальність, встановлену законом, зокрема статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил щодо карантину людей). Посилання апелянта на порушення права на таємницю про стан свого здоров'я вважає необґрунтованим, оскільки інформація про проходження щеплень не належить до переліку відомостей, що становлять лікарську таємницю.
В судовому засіданні суду апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідача ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_4 згідно направлення управління культури 03.09.1996 року була прийнята на роботу викладачем класу бандури в Івано-Франківській Дитячій музичній школі №1 (пізніше - Івано-Франківська дитяча музична школа №1 ім. М. Лисенка), про що свідчить копія її Трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.06.1996 року (т. 1, а.с. 14).
Згідно копії Довідки про доходи №87 від 11.11.2021 року ОСОБА_1 працює у Департаменті культури Івано-Франківської міської ради на посаді викладача бандури Музичної школи №1. Загальна сума доходу за період з 01.11.2020 року по 31.10.2021 року становить 167004,67 грн. (т. 1, а.с. 15).
30.10.2021 року Івано-Франківською дитячою музичною школою №1 ім. М. Лисенка видано повідомлення №1 викладачу бандури ОСОБА_1 про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, у якому на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153 та п. 416 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 була висунута вимога до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року №595. В іншому разі 08.11.2021 року ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ. Також період відсторонення не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (т. 1, а.с. 12).
Наказом директора Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка №94 від 05.11.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи викладача бандури з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава: повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 30.10.2021 №1 (т. 1, а.с. 11).
На даному Наказі ОСОБА_1 зазначила, що ознайомлена з ним 08.11.2021 року. Не згодна. Вважає таким, що суперечить чинному законодавству і Конституції України.
Також на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано копії Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка 2017-2021 рр. з додатками, Посадової інструкції викладача (т. 1, а.с. 16-47).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ про відсторонення позивача від роботи прийнятий у повній відповідності до законодавства, тому підстав для визнання його незаконним та скасування немає. Також не підлягають до задоволення позовні вимоги про допуск до виконання трудових обов'язків та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період незаконного відсторонення, починаючи з 08.11.2021 року до дня допуску до виконання трудових обов'язків, оскільки такі є похідними.
Колегія суддів погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлені обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я. Зокрема, згідно з пунктами «а», «б» зазначеної статті громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
На виконання статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерство охорони здоров'я України Наказом від 04.10.2021 року №2153 затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, до яких належить також Івано-Франківська дитяча музична школа №1 ім. М. Лисенка.
Цим же Наказом від 04.10.2021 року №2153 передбачено, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Реєстрація вказаного наказу Міністерством юстиції України свідчить про те, що він відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.
Так, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (пункт 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731).
Отже, обов'язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного в Наказі Міністерства охорони здоров'я України №2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Станом на 08.11.2021 року на території України діяв карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а тому позивач ОСОБА_1 як працівник Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка підлягала обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції сторонами теж не надано.
Пунктом 41-6 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України №1236 керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов'язано забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від проведення профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи; наказ про відсторонення виданий у відповідності до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153 зі змінами, пункту 41-б постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, є правомірним та не підлягає скасуванню.
Позовні вимоги про допуск до виконання трудових обов'язків, зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, а тому також задоволенню не підлягають.
Що стосується доводів про те, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти собі на життя працею шляхом його обмеження, а тому в силу пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, такими як наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 та постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, то такі не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, вони видані у відповідності із вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а по-друге, згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень працівник не може бути допущеним до роботи, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх працівників закладу освіти, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення працівника від роботи не призвело до порушення його конституційного права на працю. Більше того, встановлено, що відсторонення позивача від роботи здійснено відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 Кодексу законів про працю України.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 (провадження №61-17335св20), методичній інформації Верховного Суду про застосування ст. 46 КЗпП України №3223/0/208-21 від 24.12.2021 року.
Не приймаються до уваги і твердження апелянта щодо помилковості посилань відповідача та суду на пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, оскільки такий суперечить пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», згідно якого підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
За змістом постанови №1236 Кабінетом Міністрів України передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Тобто в такий спосіб державою визначено правове регулювання даного питання - відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», що в даному випадку і було забезпечено відповідачем.
З огляду на особливість вірусу та швидкість його поширення, державою було визначено саме наведений вище механізм, тому посилання апелянта на норми Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в даному випадку неналежне і до спірних правовідносин не застосовується.
Також безпідставні посилання на те, що ні Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка 2017-2021 рр., ні Посадовою інструкцією викладача не передбачено обов'язку здійснити профілактичне щеплення від COVID-19, оскільки вищевказаними нормами права передбачено, що даному щепленню підлягають всі працівники навчального закладу.
Не спростовують правильності висновків суду і твердження апелянта, що відповідачем не доведено її відмову або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19. Так, позивачем підтверджено, що 30.10.2021 року вона була ознайомлена з повідомленням ІФДМШ №1 ім. М. Лисенка про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 до 08.11.2021 року. Однак жодних дій щодо його проведення позивачем не вчинено і на даний час таке не спростовано.
Щодо посилань як на неправомірність спірного наказу на дату його видачі 05.11.2021 року, то такі теж суд не бере до уваги, оскільки позивача було відсторонено саме 08.11.2021 року, коли п. 416 постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 набрав чинності.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції також не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що могло б призвести до зімни чи скасування судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
В.А. Девляшевський
Повний текст постанови складено 30 червня 2022 року.