справа № 631/101/22
провадження № 2/631/330/22
29 червня 2022 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Колодяжної А. О.
розглянувши усно у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про розірвання шлюбу», -
03.02.2022 року до Нововодолазького районного суду Харківської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про розірвання шлюбу», на обґрунтування якого позивач зазначив, що 20.09.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововодолазького районного управління юстиції у Харківській області між нею та відповідачем був укладений шлюб, актовий запис № 121, від якого вони мають неповнолітню дитину - сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя не склалось через несумісність характерів, втрати поваги один до одного. На даний час шлюбні відносини фактично між ними припинені, вони проживають окремо за різними адресами, спільного господарства не ведуть. Через відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів, подальше сумісне життя, збереження сім'ї та примирення вважає неможливим. Прізвище після розлучення просила не змінювати (а. с. 2 - 4).
Позивач ОСОБА_1 у попереднє судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак надала заяву, зареєстровану за вхідним № ЕП-531/22 від 20.06.2022 року, з клопотанням про розгляд справи за її відсутності (а. с. 22).
Відповідач ОСОБА_2 у попереднє судове засідання теж не з'явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, однак надав заяву, зареєстровану за вхідним № 1521/22-вх від 23.06.2022 року, в якій просив справу розглянути за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги визнає повністю (а. с. 23).
Відповідно до змісту частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а згідно з частиною 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання сторонами особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та при їх визнанні, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Розв'язуючи питання щодо можливості ухвалення рішення суду за наслідками підготовчого провадження, суд ураховує, що частинами 3 і 4 статті 200 цивільного процесуального кодифікованого закону України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього кодексу.
Також частиною 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відтак, аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що на підготовчому судовому засіданні можливе ухвалення рішення суду, яким позов задовольняється тільки у повному обсязі. Задоволення позову часткового під час підготовчого провадження діючим цивільним процесуальним законодавством не передбачене.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 відповідають чинному законодавству України та визнані відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі й таке їх визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, тому суд вбачає за можливе прийняти визнання позову відповідачем й доходить до висновку про необхідність ухвалення рішення за суттю позовних вимог.
Відтак, в ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Відповідно до свідоцтва про шлюб (серії НОМЕР_1 ), повторно виданого 11.12.2021 року Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець села Бражники Нововодолазького району Харківської області, та громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка селища міського типу Нова Водолага Харківської області, 20.09.2014 року зареєстрували шлюб, про що в цей день відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововодолазького районного управління юстиції у Харківській області складено відповідний актовий запис № 121. Прізвище після державної реєстрації подружжя « ОСОБА_5 » (а. с. 8).
Згідно із свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_2 ), виданого 16.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововодолазького районного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 16.09.2015 року складено відповідний актовий запис № 120, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 9).
Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Загальної Декларації Прав Людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948 року й ратифікованої Україною в 1973 році, Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями) та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями).
Так, статтею 16 Загальної Декларації Прав Людини визначено, що чоловіки i жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися i засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній i повній згоді сторін, що одружуються. Сім'я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави.
Таке положення міжнародно-правової норми права повністю відповідає змісту статті 51 Конституції України, якою регламентовано, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічна за своїм змістом стаття 24 Сімейного кодексу України також передбачає, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Отже, засади шлюбу, особисті немайнові права і обов'язки подружжя, підстави їх виникнення та зміст визначаються Сімейним кодексом України, метою якого, зокрема, є побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.
Таким чином, можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення кожного з подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя. Оскільки укладення шлюбу здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.
Діючим сімейним законодавством України оголошено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду в день набрання ним чинності (частина 2 статті 104, частина 3 статті 105, частина 1 статті 110 та частина 2 статті 114 Сімейного кодексу України).
Тому, відповідно до приписів частини 2 статті 112 зазначеного вище кодексу, якщо суд встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дитини, що мають істотне значення, він постановляє рішення про розірвання шлюбу.
Оскільки під час судового розгляду справи достовірно з'ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, наявність в них неповнолітньої дитини, час припинення між ними шлюбних відносин, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім'ї є неможливим, суперечить їх інтересам та інтересам їх дитини, враховуючи небажання та неспроможність сторін відновити сімейні відносити, а також відсутність наявних перешкод, передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги, що сім'я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд, з огляду на наведене, приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу й вважає за можливе та необхідне позов задовольнити.
Обговорюючи питання щодо можливості вжиття заходів, передбачених частиною 1 статті 111 Сімейного кодексу України щодо примирення подружжя, суд приймає до уваги, що жоден з них такого бажання не виявив, до суду із відповідним клопотанням не звертався й згоден на розірвання шлюбу, а тому враховуючи конкретні обставини справи та роз'яснення, надані Верховним Судом України у пункті 10 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не знаходить підстав для застосування такого заходу.
Крім того, відповідно до змісту статті 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Враховуючи те, що позивач у зв'язку із реєстрацією шлюбу змінювала своє прізвище з дошлюбного « ОСОБА_6 » на шлюбне « ОСОБА_5 » та виявила бажання й надалі іменуватись ним, суд вважає за можливе та необхідне залишити їй її прізвище без змін.
Ухвалюючи рішення, суд приймає до уваги, що між сторонами спорів про місце проживання дитини, аліментні зобов'язання та поділ сумісного майна не має
Також, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вимагає відшкодування понесених нею і документально підтверджених судових витрат, а тому суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
На підставі приписів частини 1, абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у 2022 році.
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX від 02.12.2021 року з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 2481,00 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви ОСОБА_1 повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 992,40 гривень, виходячи з розрахунку: 2481 гривень х 0,4 = 992,40 гривень.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач до позовної заяви додала документ, що підтверджує сплату судового збору саме в розмірі 992,40 гривень (а. с. 1).
Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Оскільки сплата судового збору безпосередньо пов'язана із розглядом справи судом, його розмір є обґрунтованим з огляду на зміст чинного законодавства, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені нею та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 992,40 гривень.
Ухвалюючи рішення, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)», урахована неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Харківським апеляційним судом та у відповідності до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінено його територіальну підсудність й визначено її Полтавському апеляційному суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 16 Загальної Декларації Прав Людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948 року й ратифікованої Україною в 1973 році, статтями 51 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 1, 24, 104, 105 та 110 - 115 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»; Законом України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями); пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями); абзацом 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX від 02.12.2021 року; Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)»; і статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141 частиною 3 статті 200, статтями 211, 214, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про розірвання шлюбу» задовольнити повністю.
Розірвати шлюб між громадянами України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем села Бражники Нововодолазького району Харківської області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою селища міського типу Нова Водолага Харківської області, зареєстрований 20 вересня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововодолазького районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 121.
Після державної реєстрації розірвання шлюбу прізвище позивача « ОСОБА_5 » залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею та документально підтверджені судові витрати, що складаються із судового збору, в сумі 992,40 гривень (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Роз'яснити сторонам, що рішення є документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу, і той вважається припиненим у день набрання ним законної сили.
В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, його копію надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_3 ), паспорт громадянина України з електронним носієм (№ НОМЕР_4 );
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_5 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_6 ).
Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко