Справа № 631/1094/21
Провадження № 1-кп/631/46/22
30 червня 2022 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в режимі відео конференції в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2021 року під № 12021221160000902, щодо обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця селища міського типу Нова Водолага Харківської області,
громадянина України, із неповною середньою освітою, неодруженого,
без утриманців, не працевлаштованого,
зареєстрованого та проживаючого за адресом:
АДРЕСА_1 ;
який раніше судимий:
?16.07.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 1 статті 162 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 70 і 75 цього ж кодексу до 3 років 6 місяців позбавлення волі із встановленням іспитового строку на 1 рік 6 місяців;
?13.09.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 2 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 70 і 71 цього ж кодексу до 4 років позбавлення волі;
?22.10.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 2 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів частини 4 статті 70 цього ж кодексу до 4 років 3 місяців позбавлення волі;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, -
ОСОБА_3 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частинами 2 і 3 статті 185 Кримінального кодексу України, судимість за які не відбута, не знята та не погашена, 04 жовтня 2021 року після 19 години 00 хвилин, більш точного часу як в ході проведення досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, прийшов до домоволодіння ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , постукавши у хвіртку, почекавши декілька хвилин та виявивши, що вдома нікого не має, вирішив вчинити крадіжку належного ОСОБА_5 майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, у вказаний час та у вказаному місці, діючи умисно, таємно, повторно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, скориставшись тим, що вдома у ОСОБА_5 нікого не має, впевнившись, що за його діями не спостерігають сторонні особи та власник майна, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу через незачинену на замок хвіртку проник на територію домоволодіння, підійшов до сараю, відкрив незачинені двері та проник у середину звідки викрав велосипед «Україна», належний потерпілому ОСОБА_5 . Заволодівши викраденим, ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зник, звернувши його на свою користь, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на суму 1000,00 гривень.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно раніше засуджений за вчинення крадіжок у 2021 році. 04.10.2021 року після 19-ої години, більш точного часу він не пам'ятає, прийшов до домоволодіння свого знайомого ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,- постукав у хвіртку, почекав, однак йому ніхто не відкрив і він зробив висновок, що вдома нікого не має. Користуючись нагодою, вирішив вчинити крадіжку будь-якого майна, а тому увійшов на двір через хвіртку, яка не була зачинена, підійшов до сараю, відкрив його незачинені двері та проник у середину звідки викрав велосипед «Україна», який спочатку звернув на свою користь, а в подальшому добровільно видав працівникам поліції. Зазначив, що з вартістю велосипеда згодний та не оспорює її. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся.
Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.
Крім того, підстав для сомообмови судом не виявлено.
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Так, з висновку експерта за результатами товарознавчої експертизи № 144, складеного 07.10.2021 року судовим експертом ОСОБА_6 , попередженою під особистий короткий розпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що вартість викраденого майна з урахуванням зносу, а саме: велосипеду марки «Україна», станом на 04.10.2021 року склала суму 1000,00 гривень (а. с. 60 - 61).
Оцінюючи висновок експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає його вірними, мотивованим достатньо переконливо та таким, що не суперечать іншим доказам у справі, а тому суд вважає за можливе покласти його в основу судового рішення, що ухвалюється.
Відповідно до власноруч написаної заяви, прийнятої оперуповноваженим сектору кримінальної поліції ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 , ОСОБА_3 добровільно видав велосипед «Україна» блакитного кольору у справному стані, який він викрав у свого знайомого ОСОБА_8 за місцем мешкання того в ніч з 04 на 05 жовтня 2021 року (а. с. 55).
З характеристики, наданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_9 за вихідним № 02-33/2384 від 12.10.2021 року, ОСОБА_3 за місцем реєстрації не мешкає, а тому надати більш детальну характеристику не уявляється за можливе (а. с. 76).
Згідно з довідками № 325 та № 584 від 08.10.2021 року, виданими поліклінічним відділенням КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ обвинувачений не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (а. с. 78, 79, 80).
Відповідно до інформації, наданої ІНФОРМАЦІЯ_2 за № 175 від 08.10.2021 року, ОСОБА_3 проходив військову строкову службу у Збройних Силах України у період часу з 24.12.1992 року по листопад 1994 року (а. с. 77).
Як убачається з довідки № 72-04102021/63090, за даними ОСК ГУНП України в Харківській області та ОСК МВД України станом на 18.10.2021 року ОСОБА_3 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, а саме:
?16.07.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 1 статті 162 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 70 і 75 цього ж кодексу до 3 років 6 місяців позбавлення волі із встановленням іспитового строку на 1 рік 6 місяців
?30.06.2021 року та 15.09.2021 року обвинувальні акти щодо вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 статті 185 Кримінального кодексу України направлені у суд (а. с. 66 - 67).
Вироком, ухваленим 16.07.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області в межах справи з єдиним унікальним № 631/117/20 (провадження № 1-кп/631/54/20) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 162 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, та згідно із вимогами статей 70 і 75 цього ж кодексу призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, із встановленням іспитового строку на 1 рік 6 місяців (а. с. 68 - 72).
Вироком, ухваленим 13.09.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області в межах справи з єдиним унікальним № 631/670/21 (провадження № 1-кп/631/104/21) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, та згідно із вимогами статей 70 і 71 цього ж кодексу призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі (а. с. 73 - 75).
Вироком, ухваленим 22.10.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області в межах справи з єдиним унікальним № 631/938/21 (провадження № 1-кп/631/120/21) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, та згідно із вимогами частин 1 і 4 статі 70 цього ж кодексу призначено покарання у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі (а. с. 85 - 92).
Відтак, з наведеного суд робить обґрунтований висновок про те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується не вперше, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, співпрацював зі слідчими органами, видавши їм добровільно викрадене майно та даючи правдиві пояснення, чим активно сприяв розкриттю та розслідуванню цього злочину, а також щиро покаявся у вчиненому.
Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.
Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені у статті 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Так, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Водночас, на підставі пункту 22 вищенаведеної постанови Пленуму, під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.
Також даний пункт роз'яснює, що поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).
Крім того, наведений вище пункт обумовлює, що під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).
Окрім того, приписом частин 1 і 3 статті 32 Кримінального кодексу України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Отже, частина 1 примітки до статті 185 цього ж кодифікованого закону України передбачає саме таку вказівку, оскільки читко обумовлює, що у статтях 185, 186 та 189 - 191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Відтак, Пленум Верховного Суду України у абзаці 2 пункту 7 своєї постанови № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» роз'яснив, що якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, п'ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
Окрім того, згідно із змістом статті 34 Кримінального кодексу України рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку щодо доведеності вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 злочину проти власності, оскільки він дійсно своїми умисними діями, будучи особою, яка раніше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені частинами 2 і 3 статті 185 Кримінального кодексу України, 04 жовтня 2021 року знов повторно вчинив крадіжку майна потерпілого.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як крадіжка, поєднана з проникненням у сховище, вчинена повторно, у зв'язку із чим обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої йому частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України та приписів частини 5 статті 12 цього ж кодифікованого закону, приходить до висновку, що обвинуваченим вчинений тяжкий злочин.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше судимий, судимість у встановленому законом порядку не відбута, не знята та не погашена, не працевлаштований, не одружений, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ не перебуває, має постійне місце реєстрації, за яким не мешкає без поважних причин, проходив військову службу в Збройних Силах України, у вчиненому щиро розкаявся та активно спряв розкриттю злочину.
В силу імперативного припису пункту 2 частини 4 статті 314-1 кримінального процесуального кодифікованого закону України доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, не надавалось.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.
Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.
За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
В силу пункту 1 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд вбачає як обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , рецидив злочинів.
Проте, вказана обставина не визначена такою у обвинувальному акті, а тому відповідно до змісту частини 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України, суд не визнає її такою, що обтяжує винному покарання.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяця, а також позицію потерпілого, який не має жодних претензій до обвинуваченого ані матеріальних, ані моральних, і у питанні призначення покарання поклався на розсуд суду (а. с. 38), й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також поведінку під час та після вчинення злочинних дій, тобто добровільну видачу викрадено та відшкодування таким чином спричиненої злочином шкоди, наявність невідбутої, непогашеної та не знятої судимості, постійного місця мешкання, за яким він не проживає без поважних причин, відсутність постійного місця роботи та заробітку, факт відсутність до нього будь-яких претензій з боку потерпілого, повернення йому викраденого майна, а також щире каяття винного.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначивши покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Отже, за таких обставин, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 4 роки 4 місяця, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.
Проте, ухвалюючи вирок суд бере до уваги, що ОСОБА_3 вчинив це кримінальне правопорушення 04.10.2021 року, тобто до постановлення 22.10.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, що набрав законної сили 23.11.2021 року, яким його засуджено за вчинення у червні 2021 року кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів частин 1 і 4 статті 70 цього ж кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці (а. с. 85 - 92).
Розв'язуючи питання щодо визначення правила призначення остаточного покарання в цьому випадку, суд звертається до правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме: до висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України у постанові, прийнятій 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18),- в якій роз'яснено, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, та:
а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України (за сукупністю злочинів);
б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 Кримінального кодексу України (за сукупністю вироків).
Відтак, суд вважає за необхідне в силу вимог кримінального процесуального закону та висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України, застосувати при призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання в цьому кримінальному провадженні правило, визначене при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень згідно із частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складення призначених покарань із зарахуванням покарання, відбутого частково за попереднім вироком, й остаточно призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 4 роки 6 місяців.
Приходячи до такого, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому остаточно покарання у виді позбавлення волі саме на такий строк, та переконаний, що таке остаточне покарання відповідатиме його меті, не потягне за собою порушення засад виваженості через призму невтручання держави в приватне життя засудженої особи, не становить для нього надмірного тягаря, не є свавільним та сприятиме ресоціалізації ОСОБА_3 .
Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був.
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: велосипед «Україна», визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_10 06.10.2021 року та переданий на зберігання під схорону розписку потерпілому ОСОБА_5 (а. с. 82 - 83, 84),- підлягають поверненню власникові (законному володільцю).
Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов'язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України к процесуальним витратам відносяться витрати, пов'язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Частина 2 статті 124 кримінального процесуального кодифікованого закону України зобов'язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки в рамках цього кримінального провадження було проведено експертне дослідження судовим експертом ОСОБА_6 , яка не є фахівцем державної спеціалізованої експертної установи, й стороною обвинувачення не доведений факт витрат держави на її роботу, підстав для стягнення на цей час з ОСОБА_3 витрат на залучення експерта при проведенні товарознавчої експертизи (висновок експерта за результатами товарознавчої експертизи № 144 від 07.10.2021 року в сумі 524,86 гривень) не має (а. с. 60 - 61, 62).
В рамках цього кримінального провадження заходи забезпечення не застосовувались.
Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженому міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, оскільки ОСОБА_3 фактично відбуває покарання у виді тримання під вартою за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 22.10.2021 року, що набрав законної сили 23.11.2011 року, а також з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.
Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому кримінальне провадження перебувало на розгляді належного суду.
Окрім того, суд також зауважує, що Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)», урахована неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Харківським апеляційним судом та у відповідності до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінено його територіальну підсудність й визначено її Полтавському апеляційному суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36, статтею 147 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтями 12, 32, 50, 63, 65 - 66, 70, 88 - 90, частиною 3 і приміткою статті 185 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 року (зі змінами та доповненнями) та «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 року (зі змінами та доповненнями); постановою Об'єднаною палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, прийнятою 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18); Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)», а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 377, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 4 (чотирьох) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.
В силу частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складення призначених покарань за вироком Нововодолазького районого суду Харківської області від 22 жовтня 2021 року та за цим вироком, із зарахуванням покарання, відбутого частково за попереднім вироком, остаточно призначити ОСОБА_3 до відбування покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту його фактичного затримання за вироком Нововодолазького районого суду Харківської області від 22 жовтня 2021 року, що набрав законної сили 23 листопада 2021 року та був звернутий до виконання.
Речові докази: велосипед «Україна», визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_10 06.10.2021 року та переданий на зберігання під схорону розписку потерпілому ОСОБА_5 ,- повернути власникові (законному володільцю).
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Полтавський апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1