Справа №461/880/22
30 червня 2022 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,
представника позивача Рачкевич Н.В.,
представника відповідача Бойчук Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом
позивач - ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до
відповідач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради
(ЄДРПОУ 20847537, адреса: 79000, м. Львів, вул. Ференца Ліста, 1)
про скасування постанови,
встановив:
Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову № 6 від 27.01.2022 року винесену адміністративною комісією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та стягнути з відповідача на її користь судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 496,20 гривень та витрати пов'язані з отриманням правової допомоги у розмірі 2500 гривень.
В обґрунтування позову покликається на те, що оскаржуваною постановою її було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 156 КУпАП та накладено штраф у розмірі 13600 гривень.
Позивач вважає постанову незаконною, безпідставною та протиправною, оскільки не визнає факт вчинення адміністративного правопорушення. Також, позивач зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, який б міг підтверджувати її винуватість.
Зазначає, що 29 грудня 2021 року вона працювала в магазині ТОВ «АВІОН+», за адресою м. Львів, вул. К. Левицького, 4. Однак, продаж алкогольних напоїв неповнолітнім не здійснювала. Вказує, що ОСОБА_2 вона побачила вперше в приміщенні магазину, коли вона зайшла з працівником поліції. Стверджує, що будь яких алкогольних напоїв ОСОБА_2 не продавала. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 придбала алкоголь саме в ТОВ «АВІОН+» і що саме ОСОБА_1 відпустила даний товар. Зокрема, в матеріалах справи відсутній чек про продаж зазначеного алкогольного напою. Крім цього, в матеріалах справи відсутні протокол допиту неповнолітньої ОСОБА_2 чи її письмові пояснення.
Позивач вважає, що у даному випадку відповідачем, у порушення вимог статті 72 КАС України, не виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, що, у свою чергу, не дає можливості встановити винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
У зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги просить задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.02.2022 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами встановленими статтею 286 КАС України.
15 березня 2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
27 квітня 2022 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
03 травня 2022 року від відповідача до суду надійшли письмові заперечення.
У судовому засіданні представник позивача Рачкевич Н.В. позовні вимоги підтримала та просила суд такі задовольнити. Надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача Бойчук Ю.Р. у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також запереченнях.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Згідно ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються:
1)адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
2)виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;
3)районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України;
4)органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженим на те цим Кодексом.
Відповідно до ст.217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені Кодексом, у межах наданих їм повноважень лише під час виконання службових обов'язків.
Згідно ст.218 КУпАП, адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1, 103-2, 104, 104-1, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статтями 155, 155-2, частиною другою статті 156, частинами першою - четвертою статті 156-1, статтями 156-2, 159, частиною першою статті 163-17, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 189, 189-1, 212-1 цього Кодексу.
Відповідно до ст.278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Судом встановлено, що 27 січня 2022 року адміністративною комісією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради було винесено постанову № 6, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 156 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 13 600 гривень.
Як вбачається із вищевказаної постанови, адміністративною комісією встановлено, що 29.12.2021 о 18.25 год. за адресою: м. Львів, вул. К. Левицького, ОСОБА_1 , будучи продавцем магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », здійснила продаж однієї пляшки 0,75 літра вина «Ореанда Асті» з вмістом спирту 10,0 - 13,5% неповнолітній ОСОБА_2 , 2006 року народження, чим порушила правила торгівлі алкогольними напоями.
Згідно даної постанови, адміністративною комісією досліджено наступні матеріали справи: протокол серії ВАБ №794261 від 29.12.2021, рапорт від 29.12.2021, фотокопію закордонного паспорта із додатку «Дія» ОСОБА_1 , «фотокопію неповнолітньої особи - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із додатку «Дія»», фотокопію ліцензії ДПСУ ГУ ДПС у Львівській області та повістки.
Крім цього, згідно постанови, на засіданні комісії ОСОБА_1 надала усні пояснення, зокрема підтвердила, що вона продала алкогольний напій, а також зазначила, що не просила пред'явити документи, які посвідчують особу для встановлення віку покупця.
Частиною 2 статті 156 КУпАП передбачена відповідальність за порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, а саме: торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння у приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування як такі, де роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння заборонена, або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння через торгові автомати чи особами, які не досягли 18-річного віку, а також продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, тютюнових виробів, електронних сигарет, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння особі, яка не досягла 18-річного віку, або продаж тютюнових виробів в упаковках, що містять менш як 20 сигарет або цигарок, чи поштучно (крім сигар), або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, винами столовими у заборонений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування час доби.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 280 КпАП України, (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, заподіяння майнової шкоди, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд зазначає, що відповідачем в ході судового розгляду не надано належних та допустимих доказів, які в своїй сукупності доводять поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 156 КУаАП.
Так, згідно оскаржуваної постанови, фактично єдиними доказами на підставі яких адміністративна комісія дійшла висновку про наявність в діях ознак адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 156 КУаАП є протокол серії ВАБ №794261 від 29.12.2021 та рапорт працівника поліції від 29.12.2021.
Як вбачається з протоколу серії ВАБ №794261 від 29.12.2021, в останньому зафіксовано лише обставини правопорушення інкримінованого ОСОБА_1 , однак такий не містить відомостей про свідків події, зокрема даних щодо громадянки ОСОБА_2 , якій, відповідно до протоколу, було продано алкогольний напій.
Крім цього, згідно вищевказаного протоколу, не вилучено жодних речей для тимчасового зберігання, зокрема алкогольного напою який нібито було реалізовано ОСОБА_2 , а матеріали справи не містять жодних доказів, які містять дані про товар та його характеристики або вартість, окрім протоколу та рапорту, що були складені працівниками поліції.
З самої постанови та матеріалів справи, в тому числі протоколу, незрозуміло яким чином працівники поліції встановили факт продажу алкоголю. Більше того, незрозумілим з матеріалів справи залишається питання опитування неповнолітньої, оскільки пояснень в неї, у встановлений законом спосіб не відбиралось, а до матеріалів справи долучені лише копії документів, які встановлюють дані про її особу.
В свою чергу, сам по собі рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, що відповідає правовому висновку Касаційного адміністративного суду у справі №752/15787/16-а, постанова від 20.05.2020 року.
Згідно оскаржуваної постанови та витягу з протоколу №3 засідання адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 27 січня 2022 року, ОСОБА_1 підтвердила, що продала алкогольний напій неповнолітній. При цьому зазначила, що не перевіряла документів у особи, якій його продала.
Однак, позивач стверджує, що її слова були розтлумачені та відображені у оскаржувані постанові неправильно. Пояснення, які вона надала комісії у вищезазначених документах викривлені та не відповідають дійсності та фактичним обставинам. Зокрема, позивач та її представник стверджують, що ОСОБА_1 не заперечує лише сам факт того, що у вказаний у постанові час вона здійснювала продаж алкоголю, але той факт, що вона продала алкоголь неповнолітній ОСОБА_2 вона заперечує категорично.
Крім цього, в матеріалах справи відсутні, окрім пояснень неповнолітньої ОСОБА_2 , яка фактично є єдиним свідком подій наведених у протоколі, відсутні касовий чи товарний чек про реалізацію алкогольного напою, з якого можна було б встановити в якого суб'єкта господарювання був придбаний товар.
За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі №357/10134/17 звертає увагу судів на приписи ст. 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Звертає увагу, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправній рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову,
В силу принципу презумпції невинуватості, усі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 р. №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського суду з прав людини, який вказав, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав Людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права:
Сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі № 816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
У даній категорії справ, відповідач має довести факт законності прийняття оскаржуваного рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.
Враховуючи те, що позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, а відповідач не подав суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 156 КУпАП. Суд вважає, що постанова адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №6 від 27 січня 2022 винесена без додержання вимог законності, за відсутності належних, достатніх та допустимих доказів які б поза розумним сумнівом доводили факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КУпАП.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справу про адміністративне правопорушення слід направити на новий розгляд до уповноваженого органу. При цьому, під час розгляду справи уповноваженому органу слід врахувати обставини, наведені у даному судовому рішенні, які стали підставою для скасування оскаржуваної постанови, усунути вказані недоліки та належним чином оцінити доводи позивача щодо відсутності у її діях складу правопорушення.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат пов'язаних з отриманням правової допомоги у розмірі 2500 гривень, виходжу з наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, між позивачем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «ЛЬВІВСЬКИЙ МІСТ» укладено Договір про надання правової допомоги від 03. Лютого 2022 року.
Згідно пункту 3.1. вищевказаного договору, вартість послуг становить 2500 гривень, що оплачується Замовником на рахунок виконавця протягом 3 робочих днів з дати укладання Договору.
Відповідно до Акту виконаних робіт №1 від 04 лютого 2022 року, складеного на виконання вищевказаного договору, виконавець надав, а клієнт прийняв наступний обсяг послуг:
-ознайомлення з матеріалами справи та дослідження питання - 700 гривень;
-складання проекту позовної заяви та формування пакету документів для подачі в суд - 1800 гривень.
Умови Договору виконанні в повному обсязі, претензій по виконанню послуг відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позивача та відповідача щодо розподілу судових витрат, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору (справи), суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. є співмірним із складністю справи; виконаними роботами (наданими послугами; часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань слід стягнути на користь ОСОБА_1 2500 гривень - витрат сторони на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 241-246, 286 КАС України, суд,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Скасувати постанову адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 6 від 27 січня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 156 КУпАП.
Матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 156 КУпАП направити на новий розгляд до адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.
Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 496 гривень 20 копійок.
Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради
(ЄДРПОУ 20847537, адреса: 79000, м. Львів, вул. Ференца Ліста, 1).
Повний текст судового рішення складений 30.06.2022 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.