Справа № 750/13945/21 Суддя (судді) першої інстанції: Логвіна Т.В.
28 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова "11" травня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 22.11.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що, отримавши в суборенду нежитлове приміщення, провела незначні поточні ремонтні роботи, які полягали у переклеюванні шпалер та встановлення тимчасової перегородки, що не підпадає під критерії реконструкції приміщення, у зв'язку з чим, у неї не було обов'язку реєструвати відповідні дозвільні документи в органах державного архітектурно-будівельного контролю та здавати в експлуатацію.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова "11" травня 2022 р. у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, а тому відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність проектної документації порушує ряд питань, а саме: недотриманням санітарно-гігієнічних норм, відсутність відповідної вентиляції та порушення норм охорони праці і невідповідність державним будівельним нормам в розділі пожежної безпеки.
Крім того, реконструкцію приміщення необхідно було проводити із обов'язковим оформленням забудовником відповідних дозвільних документів, а зміна функціонального призначення об'єкту будівництва є безумовним та незаперечним наслідком перебудови та експлуатації об'єкту, що в контексті містобудівного законодавства має визначення реконструкції та тягне за собою юридичні наслідки від її здійснення з порушенням встановленого порядку проведення будівельних робіт.
Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не встановив, що позивач, прийнявши в суборендне користування нежитлове приміщення, яке планувалось під перукарню, не проводила реконструкції цього приміщення, а виконувала лише роботи з поточного (дрібного) ремонту, відповідно, в неї не було обов'язку реєструвати відповідну декларацію у органах державного архітектурно-будівельного контролю з подальшим прийняттям об'єкта в експлуатацію. Скаржник зазначає, що роботи, які вона проводила, є дрібними, направлені лише на підтримання експлуатаційних якостей приміщення, без мети зміни конструктивних елементів споруди, та можуть бути кваліфіковані як поточний ремонт. Перегородка - взагалі є тимчасовою конструкцією, легко розбирається і не відноситься конструктивних елементів приміщення. Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі 334/2101/16-а(2-а/334/137/16), зазначила, що факт зміни функціонального призначення об'єкту будівництва не є достатньою ознакою реконструкції, оскільки реконструкція в будь-якому випадку має наслідком зміну основних техніко-економічних показників об' єкту будівництва.
Серед вказаного, скаржник зазначила, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги копію листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 19.11.2021 №01-10/167, зі змісту якого вбачається, що «головним архітектором міста 14.05.2021 був погоджений паспорт оздоблення фасаду для реконструкції адміністративного приміщення з метою влаштування окремого входу в існуючому віконному прорізі по АДРЕСА_1 ум. Чернігові за рахунок власного приміщення......», оскільки станом на 14.05.2021 вона не являлась ні користувачем, ні власником приміщень в будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
23.06.2022 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання скаржника про відкладення розгляду справи. В обґрунтування клопотання зазначено, що у зв'язку із запровадженням на території України військового стану, зважаючи на постійні ракетні обстріли об'єктів цивільної інфраструктури, просила відкласти розгляд справи до закінчення дії військового стану на території України.
Статтею 205 КАС України передбачені випадки та підстави для відкладення розгляду справи.
Статтею 313 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Колегія суддів зауважує, що основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин у справі заявником не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України № 389-VIII від 12.05.2015р. «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно зі ст.26 цього Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Отже, відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах воєнного стану може бути розцінено як самоусунення від виконання обов'язку по здійсненню розгляду справи.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
З огляду на викладене, відкладення розгляду справи до закінчення дії військового стану на території України не узгоджується з приписами чинного законодавства України.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорними обставинами.
Враховуючи, що судом не визнавалась участь позивача в судовому засіданні обов'язковою, а також приймаючи до уваги скорочені строки розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, до яких відноситься розглядувана справа в силу вимог ст.286 КАС України, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи відсутні.
У судове засідання з апеляційного розгляду справи учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд справи здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 08 жовтня 2021 року позивач уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ві-Ті Бізнес Рент» договір суборенди №01/21 приміщень в будівлі, що належать до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованої за адресою: м. Чернігів, пр. Миру, 61.
На виконання вимог чинних нормативно-правових актів України та на підставі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, відповідно до п. 7 Постанови № 553 та наказу Управління від 15.11.2021 № 93-ОД Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради проведена позапланова перевірка щодо дотримання суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті будівництва: «Виконання будівельних робіт з реконструкції частини субарендованого адмінприміщення під перукарню по адресу: м.Чернігів, пр. Миру, 61».
Перевіркою встановлено та зафіксовано у відповідних процесуальних документах факт вчинення позивачем правопорушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, за яке спеціальними нормами права передбачена певна відповідальність, а саме: виконання будівельних робіт з реконструкції частини субарендованого адмінприміщення під перукарню, без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, вчинених щодо об'єктів, що за класом наслідків належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за адресою: м.Чернігів, пр. Миру, 61, чим порушив п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 13 постанови Кабінету Міністрів України № 466 від 13.04.2011.
За результатами перевірки посадовою особою Управління - начальником інспекційного відділу Управління Ю.М. Манойленком складено відповідні документи:
- Акт складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 16.11.2021 №67;
- Протокол про адміністративне правопорушення 16.11.2021;
- Припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 16.11.2021 № 19;
- Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 16.11.2021 № 20;
22.11.2021 начальником управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради Шкуріною Л.Г. прийнято постанову в справі про адміністративне правопорушення №11, згідно якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 96 КУпАП за виконання робіт з реконструкції частини суборендованого адмінприміщення під перукарню, без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, вчинених щодо об'єктів, що за класом наслідків належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) по просп. Миру, 61, у м. Чернігові та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.
Вважаючи постанову про адміністративне правопорушення протиправною, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 та 2 статті 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Положеннями ст. 245 КУпАП зазначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно - будівельного контролю, - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Абз. 2 п. 1 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2013 №466 (далі - Порядок №466) визначено, що будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.
Відповідно п. 5 Порядку №466 будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та:
подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) та об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта;
видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
Визначення поняття "реконструкція" міститься у ДБН А.2.2-3-2014, відповідно до п. 3.21. якого реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Отже, вказаними нормами встановлено обов'язковість подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Як згадувалось, згідно з Договором суборенди від 08.10.2021 № 01/21 суборендару (позивачу) передається частина нежилових приміщень (літ. 9-10) з двох кімнат зальною площею 45,5 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 обліковується як адміністративне приміщення, у тому числі (літ. 9-10).
Позивач у позовній заяві зазначила, що, отримавши в суборенду нежитлове приміщення, з метою використання його під перукарню, провела незначні поточні ремонтні роботи, які полягали у переклеюванні шпалер та встановлення тимчасової перегородки. На її думку, оскільки такі ремонтні роботи не підпадають під критерії реконструкції приміщення, то у неї не було обов'язку реєструвати відповідні дозвільні документи в органах державного архітектурно-будівельного контролю та здавати в експлуатацію приміщення.
За результатами перевірки встановлено, що позивач здійснила виконання будівельних робіт з реконструкції частини субарендованого адмінприміщення під перукарню, без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єкті.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм і правил та затверджується замовником.
Відсутність проектної документації порушує ряд питань, а саме: недотриманням санітарно-гігієнічних норм, відсутність відповідної вентиляції та порушення норм охорони праці і невідповідність державним будівельним нормам в розділі пожежної безпеки.
Вказане підтверджується ДБН В.2.2-11-2002 «Підприємства побутового обслуговування», норми якого поширюються на проектування нових та реконструкцію існуючих приміщень, в тому числі перукарень. Зокрема, зазначено загальні положення в яких обумовлені норми щодо площ приміщень для відвідування (п.2.3), температура повітря, норми кратності повітря та вентиляція (п. 5.9), що є важливим питанням, так як в процесі виконання фарбування волосся та манікюрних послуг виділяються хімічні складові та утворюються їдкі запахи. А також протипожежні норми, які повинні відповідати проектній документації при реконструкції підприємств побутового обслуговування, до яких віднесено перукарню (п. 6.1).
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1).
Отже, реконструкцію приміщення необхідно було проводити із обов'язковим оформленням забудовником відповідних дозвільних документів, а зміна функціонального призначення об'єкту будівництва (з адмінприміщення на перукарню) є безумовним та незаперечним наслідком перебудови та експлуатації об'єкту, що в контексті містобудівного законодавства має визначення реконструкції та тягне за собою юридичні наслідки від її здійснення з порушенням встановленого порядку проведення будівельних робіт.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2021 року у справі 334/2101/16-а(2-а/334/137/16), колегія суддів відхиляє, оскільки висновки Верховного Суду сформовані за інших фактичних обставин справи № 334/2101/16-а(2-а/334/137/16).
Так, Верховний Суд у справі № 334/2101/16-а(2-а/334/137/16) дійшов висновку, що сам по собі факт зміни функціонального призначення об'єкту будівництва (використання складських приміщень під танцювальну студію) не є достатньою ознакою реконструкції, оскільки реконструкція в будь-якому випадку має наслідком зміну основних техніко-економічних показників об'єкту будівництва. Однак, до таких висновків Верховний Суд дійшов у зв'язку з тим, що суди попередніх інстанцій встановити відсутність жодних перебудов та робіт з реконструкції у цьому приміщенні.
Натомість, у справі, яка розглядається, судом досліджувались докази щодо перевірки контролюючим органом дотримання позивачем виконання будівельних робіт з реконструкції частини адмінприміщення, яке планувалось під перукарню, з урахуванням, зокрема, ДБН В.2.2-11-2002 «Підприємства побутового обслуговування».
Отже, викладене вказує, що правовідносини у справі № 334/2101/16-а(2-а/334/137/16) та у справі, яка розглядається, не є подібними, тому висновки Верховного Суду, викладені за наслідками розгляду справи № 334/2101/16-а(2-а/334/137/16), колегія суддів не враховує.
Доводи скаржника про те, що вона не проводила реконструкції вказаного приміщення, а виконувала лише роботи з поточного (дрібного) ремонту, тому в неї не було обов'язку повідомляти про початок будівельних робіт, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач під час проведення перевірки вказані доводи не висловлювала та заперечень у акті перевірки не зазначала.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 96 КУпАП виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання зазначених робіт, а також наведення недостовірних даних у такому повідомленні, вчинені щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), крім порушень, передбачених частиною четвертою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятисот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивачем не заперечується, що нею не подавалося повідомлення про початок виконання робіт щодо будівництва.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем здійснювались будівельні роботи без подачі повідомлення про початок будівельних робіт, то вона, безумовно, є суб'єктом правопорушення за ч.5 ст.96 КУпАП , а тому відповідачем правомірно винесено постанову про притягнення його позивача до адміністративної відповідальності за вказаною нормою.
Колегія суддів визнає слушними доводи скаржника про безпідставне посилання суду першої інстанції на лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 19.11.2021 №01-10/167, зокрема, про погодження головним архітектором міста 14.05.2021 паспорту оздоблення фасаду для реконструкції адміністративного приміщення з метою влаштування окремого входу в існуючому віконному прорізі по АДРЕСА_1 , оскільки зі змісту листа не вбачається, що саме ОСОБА_1 необхідно отримати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для розміщення перукарні. Крім того, станом на 14.05.2021 скаржник не являлась ні користувачем, ні власником приміщень в будинку по АДРЕСА_1 , адже договір суборенди укладений лише у жовтні 2021 року. Проте, безпідставне посилання суду першої інстанції на лист від 19.11.2021 №01-10/167 не впливає на правильність прийнятого судом рішення, позаяк такий лист не слугував єдиним доказом про порушення позивачем чинного законодавства про регулювання містобудівної діяльності, а оцінювався судом у сукупності з іншими доказами.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, з підстав наведених вище.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Чернігова "11" травня 2022 р. - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Судді: Л.Т. Черпіцька Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко