Справа № 580/4019/21 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В.
22 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
за участі:
секретар с/з Піскунова О.Ю.
пр-к позивача Кучерук В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС України в Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба», Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Степанецька сільська рада Канівського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
05.08.2019 ПрАТ «Черкасирибгосп», звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004331401, № 0004371401, № 0004391401, № 0004401401, № 00004381401, № 0004421401, № 0004431401 та від 11.07.2019 № 0007771401.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.10.2019, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020, позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 15.04.2019 № 0004331401, № 0004371401, № 0004391401, № 0004401401, № 00004381401, № 0004421401, № 0004431401 та від 11.07.2019 № 0007771401.
Постановою Верховного Суду від 26.05.2021 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області задоволено частково: рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 скасовано; справу за позовом ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Верховний Суд виходив з того, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на землю, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення. Судами першої та апеляційної інстанції не витребувані та не перевірені рішення відповідних місцевих рад про визначення ставки земельного податку у 2018 році, отже висновки про відсутність у позивача правових підстав для сплати земельного податку щодо земель, на яких розташовані такі гідротехнічні споруди є передчасними.
При повторному розгляді справи Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.06.2021 позовні вимоги щодо кожного ППР виділено у самостійні провадження з присвоєнням номерів справ (580/4016/21, 580/4017/21, 580/4018/21, 580/4019/21, 580/4020/21, 580/4021/21, 580/2022/21).
Позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: державне підприємство «Укрриба» та регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004381401 виділено у самостійне провадження № 580/4019/21.
За результатами розгляду справи рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004381401 про збільшення грошового зобов'язання за платежем: земельний податок з юридичних осіб 18010500 (за податковим зобов'язанням у сумі 309464,8 грн та штрафними санкціями у сумі 77366,18 грн).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Також, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та про наявність підстав для закриття провадження у справі через відкриття провадження у справі про банкрутство позивача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 березня 2022 року.
Позивачем 11 лютого 2022 року подано відзив на апеляційну скаргу, у якому висловлені заперечення проти доводів апеляційної скарги, підтримано позицію, що надавалася суду першої інстанції під час розгляду справи.
Розгляд апеляційної скарги 16 березня 2022 року не здійснювався, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених 02 березня 2022 року і наказу голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2022 року № 16 «Про встановлення особливого режиму роботи Шостого апеляційного адміністративного суду в умовах воєнного стану».
У зв'язку з тим, що 16 березня 2022 року розгляд апеляційної скарги не відбувся, судом призначено судове засідання на 22 червня 2022 року.
У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду апеляційної скарги.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «Черкасирибгосп» ( шляхом зміни ПАТ) є правонаступником сільськогосподарсько-рибоводного підприємства ВАТ «Черкасирибгосп» (05.08.2004), Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Черкасирибгосп» (19.11.1998).
На підставі наказу від 28.12.2018 № 2665 і від 14.02.2019 № 324 , повідомлення №398/23-00-14-0105 та направлень ГУ ДФС у Черкаській області проведено виїзну документальну планову перевірку дотримання податкового законодавства позивачем за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 18.03.2019 № 87/23-00-14-0107/00476814.
Згідно акту перевірки встановлено, що позивачем порушено підпункт 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Кодексу № 2755, в результаті чого занижено земельний податок за 2018 рік за земельними ділянками, що знаходяться у Канівському районі, с. Степанці (КОАТУУ 7122087801) у сумі 309464,80 грн (а.с. 195 т. 1).
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Черкаській області прийнято ППР від 15.04.2019 № 0004381401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб по Степанецькій сільській раді податкового зобов'язання у сумі 386830,98 грн (309464,80 грн+77366,00 грн штраф).
Вважаючи прийняте ГУ ДФС у Черкаській області ППР протиправним, ПрАТ «Черкасирибгосп» звернулося до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів зазначає про наступне.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визначення змісту і характеру податкового обов'язку позивача зі сплати земельного податку як елемента місцевого податку на майно, стосується змін регулювання елементів земельного податку та різного тлумачення учасниками щодо застосування ставки як одного із основних елементів податку за рішенням суб'єкта владних повноважень органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду та пропорційності втручання держави в особі контролюючого органу у право власності платника податку.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Згідно з приписами статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння та користування земельною ділянкою, що перебуває в державній чи комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до змісту статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві.
За змістом частини 1 статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.
Згідно із Законом України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру земельного податку і орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (стаття 13); нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку (стаття 5). Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України (далі-ПК) для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Згідно норм п.10.1.1 ст.10 ПК, податок на майно належить до місцевих податків. Органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п.284.1 ст.284 ПК). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПК). Згідно приписів п.12.3.3 ст.12 ПК, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про проведену нормативну грошову оцінку земель.
Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
За замістом пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК, у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Згідно із Законом України від 11.09.2003 № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 1160), державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Згідно із статтею 8 Закону № 1160 стосовно кожного проекта регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу, проводиться комплекс певних дій, передбачених законодавством. Оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій є важливим етапом для видання регуляторного акту і порядок дій закріплено у статті 9 Закону № 1160: кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекта регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 Закону №1160. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекта регуляторного акта. Повідомлення про оприлюднення проекта регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п'ятою статті 13 Закону №1160); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями зауважень та пропозицій. Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекта регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу. Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекта регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє. Оприлюднення проекта регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.
Відповідно до приписів статті 36 Закону № 1160, визначені особливості прийняття регуляторних актів органами та посадовими особами місцевого самоврядування, регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Під час вирішення спору учасниками не заперечувалось, що рішення ради із запровадження місцевих податків і зборів на території громади є нормативно-правовими/регуляторними актами, що спрямовані на правове регулювання господарських відносин і на них розповсюджується дія Закону № 1160.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач під час проведення перевірки керувався рішення Степанецької сільської ради від 30.06.2017 № 2/13 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Степанецької сільської ради на 2018 рік».
Позивач у своїй позиції покликався на відсутність оприлюднених в установленому порядку рішення Степанецької сільської ради від 30.06.2017 № 2/13 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Степанецької сільської ради на 2018 рік».
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що пунктом 4 рішення Степанецької сільської ради від 30.06.2017 № 2/13 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Степанецької сільської ради на 2018 рік», зазначено оприлюднити дане рішення після затвердження сесією сільської ради до 15.07.2017 (а.с. 17-18 т. 2).
Наразі, доказів на підтвердження опублікування на офіційних електронних сторінках сайту та/або наявності публікації в друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування та/або на дошці оголошень Степанецької сільської ради не надано представником відповідача, а також представниками третіх осіб. До апеляційної скарги також не було надано таких доказів.
Також судом першої інстанції встановлено, що інші загальнодоступні альтернативні джерела розміщення рішення від 30.06.2017, що прийняте пізніше ніж за шість місяців до початку бюджетного року та/або доказів про оприлюднення на дошці оголошень сторони не надали.
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону № 280/97, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк ведення цих актів у дію. Законодавчо визначений порядок оприлюднення регуляторних актів у місцевих або у разі їх відсутності, інших друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації. Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що згідно ч.2 cт.57 Конституції України є нечинними, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, що не доведені до відома особи у встановленому законом порядку.
ВС у справі №809/276/18 зазначив: нечинний нормативно-правовий акт не може порушувати права і свободи та інтереси фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, що належать захисту в порядку адміністративного судочинства згідно із положеннями ч.1 ст.2 КАС України, позаяк нечинний нормативно-правовий акт не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, відтак не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору. З урахуванням, що оспорюване рішення не було опубліковане в засобах масової інформації у порядку, визначеному законодавством, є нечинним, а відтак не породжує прав та обов'язків для сторін.
Колегія суддів враховує, що доказів на підтвердження розміщення на дошці оголошень, опублікування в засобах масової інформації учасниками не надано, що свідчить про не дотримання відповідачем процесуальних обов'язків доказування у разі заперечення проти позову, не підтвердження Степанецькою сільською радою забезпечення виконання положень ст. 12, 13 Закону № 1160 та ст. 59 Закону №280 щодо порядку та строків оприлюднення інформації.
Щодо наявності обов'язку позивача зі сплати земельного податку, колегія суддів враховує наявність в матеріалах справи державного акту на право постійного користування землею виданий ВАТ «Черкасирибгосп» для вирощування рибопосадкового та маточного матеріалу на підставі рішення Канівської районної ради 28.02.200 I - ЧР №000930 (а.с.49-50 т.2) де йдеться про 239,98 га землі по Степанецькій та Козарівській сільських радах.
Крім того, Вищим господарським Судом України у справі № 5026/1934/2011 встановлено наступне: 01.12.2010 Державне підприємство «Укрриба», як замовник, і Сільськогосподарсько-рибоводне відкрите акціонерне товариство «Черкасирибгосп», як зберігач, уклали договір зберігання з правом користування майна (гідротехнічних споруд), що обліковуються на балансі Державного підприємства «Укрриба» №29/10 відповідно до умов якого замовник зобов'язався передати зберігачу, а останній прийняти на зберігання з правом користування згідно з актом приймання-передачі, нерухоме державне майно -гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі ДП «Укрриба» на праві господарського відання згідно з додатком №1 та розташоване за адресою: головне підприємство -м. Черкаси, вул. Портова, 5. Рибницькі дільниці: с. Вязівок Городищенського району Черкаської області (Рибгосп "Вязівок"), с. Бузівка Жашківського району Черкаської області (Рибгосп "Гірський Тікич"), с. Телепине Кам'янського району Черкаської області (Рибгосп "Телепине"), Канівський район Черкаської області (Рибгосп "Степанці"), с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області (Рибгосп "Червона слобода") та с. Худяки Черкаського району Черкаської області (Рибгосп "Худяки"). Відповідно до п. 1.3 вказаного договору право власності на майно до зберігача не переходить, майно зберігається ним та використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої із замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, що не суперечать цільовому призначенню зазначеного майна. Пунктом 2.3 договору визначено, що зберігач зобов'язався за користування майном щомісячно вносити плату, визначеному протоколом узгодження ціни (додаток №2 є невід'ємною частиною договору), що складає 15095,91 грн з ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 15 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. 01.12.2010 Державне підприємство «Укрриба», як замовник, і сільськогосподарсько-рибоводне відкрите акціонерне товариство «Черкасирибгосп», як зберігач, підписали акт приймання-передачі державного майна, за яким замовник передав зберігачу, а останній прийняв на зберігання з правом користування державне майно (гідротехнічні споруди). Відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» гідротехнічні споруди, у тому числі і вказані вище, як такі, що під час приватизації підприємств рибної галузі не увійшли до статутних фондів створених товариств, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України. На виконання наказу Міністерства аграрної політики України від 22.05.2003р. №145 "Про здійснення передачі гідротехнічних споруд" за актом приймання-передачі від 01.09.2003, затвердженим наказом Державного департаменту рибного господарства від 05.09.2003 №1482 зазначені гідротехнічні споруди були передані на баланс Державного підприємства «Укрриба» і закріплені за ним на праві повного господарського відання.
Відповідно до пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі податок для цілей розділу XII цього Кодексу назва розділу XII «податок на майно» із змінами, внесеними згідно із Законом № 71-VIII від 28.12.2014). Відповідно до п. 14.1.73. землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до статті 269 ПК платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Відповідно до п. 269.2 цієї статті, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Судом першої інстанції було встановлено, що платник податку ПрАТ «Черкасирибгосп» у 2018 році не використовував спеціальний режим оподаткування (не перебував на спрощеній системі оподаткування).
Відповідно до статті 270 ПК, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні. Базою оподаткування відповідно є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; (271.1.2) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Відповідно до положень п. 271.2 статті 271 ПК, рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до змісту статті 274 ПК, ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження): 274.1 ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки; 274.2 ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).
Згідно статті 277 ПК, ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено:( 277.1) ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Відповідно до статті 282 ПК, передбачено пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб, проте учасники не зазначали про наявні пільги у позивача і відповідні докази не надавали. Земельні ділянки (стаття 283 ПК), що не оподатковуються земельним податком за матеріалами справи не встановлені.
Податкове зобов'язання з цього податку (п.287.10 ст.287) може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) у межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПК. Базовим податковим (звітним) періодом для земельного податку є календарний рік.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, із розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Під час подання першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п.286.2 ст.286 ПК).
Сторонами визнається, що у 2017 році позивач сплачував єдиний податок (платники єдиного податку звільнялися від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно у частині земельного податку).
Так, підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК, визначено, що грошове зобов'язання платника податків сума коштів, що платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПК, така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою (п. 54.1 ст. 54 ПК).
Згідно з пунктами 36.1, 36.2 статті 36 ПК податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (пункт 36.4 статті 36 ПК).
Виходячи з викладеного, колегія суддів доходить висновку, що чинним законодавством України визначається, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
З матеріалів справи вбачається, що гідротехнічні споруди, які передані ПрАТ «Черкасирибгосп» на зберігання з правом використання відповідно до договору зберігання від 01.12.2010 № 29/10, що є державною власністю, балансоутримувачем майна є ДП «Укрриба» розуміється, як приватноправова конструкція користування (оренда) та/або управління чужим майном, проте відомостей про реєстрацію права власності або користування земельними ділянками за площею, що задекларована позивачем з метою сплати земельного податку іншим суб'єктом господарювання не надано, розмежування орендованої землі, землі під спорудами, що обліковується як власність позивача та під спорудами, що знаходяться на зберіганні не надано.
Щодо порушенням пп.58.1.1 п.58.1 ст.58 ПК та п.1 ч.3 розділу II наказу МФУ від 28.12.2015 №1204, де передбачено, що податкові повідомлення-рішення у випадках, визначених Кодексом, повинні містити: суму та підставу для визначення (нарахування/зменшення) грошового зобов'язання та/або податкового зобов'язання, що повинен сплатити платник податків, та/або суму та підставу для зменшення бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, та/або зменшення податку на доходи фізичних осіб, задекларованого до повернення з бюджету, зокрема при використанні права на податкову знижку, та/або збільшення/зменшення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, та посилання на норми Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до яких здійснено їх розрахунок, колегія суддів зазначає таке.
Судом першої інстанції встановлено, що у розрахунку штрафних санкцій до спірного ППР зазначено п.123.1 ст.123 ПК, йдеться про п.54.3 статті 54 і пункт 58.1 статті 58 ПК, що місять декілька підпунктів та різних за конструкцією абзаців, що не деталізовані у ППР № 0004381401.
Відповідно до додатка 4 до акта перевірки у переліку документів, що використано під час перевірки нарахування місцевих податків і зборів зазначено: облікові регістри, договори оренди земельних ділянок, довідки відділів Держземагенства, витяги з технічної документації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно, рішення сільських рад, витяги з Державного реєстру речових прав.
В акті перевірки вказано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 146,6396 га.
У рішенні Степанецької сільської ради від 30.06.2017 № 2/13 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Степанецької сільської ради на 2018 рік» встановлено: «ставку земельного податку по категорії земельних ділянок 10.07 «для рибогосподарських потреб» визначено в розмірі 3,0 відсотки від їх нормативної грошової оцінки».
Наразі, в акті перевірки зазначено (а.с.189 т.1) про державний акт від 12.04.2001 №І-ЧР №000930, виданий Канівською районною радою, кадастровий номер 7122087800:03:001:0832 площею 146,6396 га (с.Степанці), витяг з ДЗК №НВ 710084010213 дата реєстрації земельної ділянки 01.11.2013. Державний акт від 12.04.2001 №І-ЧР №000930, виданий Канівською районною радою, кадастровий номер 7122087800:03:001:0912 площею 79,9978 га (с. Синявка), витяг з ДЗК №НВ 7104211902016 дата реєстрації земельної ділянки 01.11.2013 є предметом оцінки у справі №580/4022/21.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до декларації за категорією земель кадастровий номер 7122087800:03:001:0832 10.07 136, 3799 га, 10.04 10,2562 га, 10.07 0,0035 га за витягом (а.с.15 т.2) з ДЗК №НВ 7100840102 (останні цифри не зазначено/не відтворено) ставка 1% від нормативної грошової оцінки 105518,84 щодо площі 146,6396 га.
ВС у справі № 814/1005/16 (ЄДРСР 76271907) зазначив: податкове зобов'язання з плати за землю повинен сплачувати фактичний землекористувач.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове зобов'язання по Степанецькій сільській раді з урахуванням податкової декларації від 20.02.2018 №9025871775 (а.с.13-16 т.2) згідно розрахунку штрафних санкцій на підставі п.123.1 ст.123 ПК у сумі 77366,18грн. визначене неправомірно від усієї площі 146,6396 га за ставкою податку 3% і нормативною грошовою оцінкою 15473240.02 грн. без урахування земельної ділянки 10,2562 га ставки 0,3% за кодом 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами та за витягом (а.с.47) про нормативну грошову оцінку за кодом 10.07 земельної ділянки на усю площу 146,6396 га без урахування/розмежування задекларованої земельної ділянки 10,2562 га ставки 0,3% за кодом 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, без перевірки обліку власних і тих, що перебувають на зберіганні споруд.
Відповідно до наказу Держкомзему України від 23.07.2010 № 548, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» землі водного фонду (землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів) визначено за кодом 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами; 10.07 для рибогосподарських потреб; 10.10 для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.
Згідно із пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженого наказом Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252, гідротехнічні споруди це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 під спорудами розуміється будівельні системи, пов'язані з землею, що створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Крім того, розмежування орендованої землі, землі під спорудами, що обліковується як власність позивача та під спорудами, що знаходяться на зберіганні не надано, відтак у позивача наявні підстави для сплати земельного податку щодо земель, на яких розташовані гідротехнічні споруди відповідно до самостійно узгодженого податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі не меншому 0,3 % порівняно з 1% за кодом 10.04 за земельні ділянки із застосуванням нормативної грошової оцінки за кодом 10.07 до усієї площі без розмежування обов'язків стосовно власників споруд із наданням відповідних підтвердних документів обліку, не може бути визнана судом достатньою підставою для прийняття спірного ППР.
Висновки суду першої інстанції знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, які пов'язані з не закриттям провадженням у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначає апелянт, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.06.2021 у справі № 925/674/21 відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ «Черкасирибгосп». На даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном, а тому, податковий орган вважає, що спір не підлягає розгляду в порядку КАС України, а провадження у справі слід закрити.
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів -приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній Кодексом України з процедур банкрутства (далі-КУзПБ).
Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов'язань боржника, що має наслідком обов'язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред'явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).
Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Частиною третьою статті 7 КУзПБ, визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, статтею 7 КУзПБ, як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.
Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ, передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб'єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб'єктом владних повноважень за правилами офіційного з'ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб'єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб'єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.
Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19, від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, тощо.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог.
Даний спір виник у зв'язку з оскарженням позивачем податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 про збільшення грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб. Позов позивачем пред'явлено до суду 05.08.2019, тоді як відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ «Черкасирибгосп» відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва 17 червня 2021 року.
Судами за наслідками розгляду даної справи у 2019 та 2020 роках ухвалювались рішення у справі, які були скасовані постановою Верховного Суду від 26.05.2021 року, а справу направлено на новий розгляд. Кодекс України з процедур банкрутства №2597-VIII прийнятий 18.10.2018., набрав чинності 21.04.2019 року, введений в дію з 21.10.2019 року.
Відтак, колегія суддів підстав для скасування рішення суду та закриття провадження у справі, ухваленого відповідно до існуючого на час виникнення правовідносин законодавства, не вбачає.
Правова позиція у подібних справах викладена Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2022 у справі № 2780/1491/19, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/200).
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та, насамперед, стосуються намагання апелянта вдатись до переоцінки обставин, яким вже було надано правову оцінку та обґрунтування відповідача по яким, були правомірно відхилені судом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 29.06.2022р.)