Справа № 320/9413/21 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
28 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого суддіЧерпіцької Л.Т.,
суддівГлущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.,
за участі секретаря Висоцького А.М.
представника позивача Радецької Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від "03" серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії ,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
визнати дії Відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправними;
зобов'язати Відділ Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) утриматися від вчинення дій з реалізації майна ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме: житлової квартири АДРЕСА_1 ;
зупинити вчинення виконавчих дій Відділом Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом заборони вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у відділі Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 2/357/604/16 від 21.04.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за Кредитним договором № КІСУСА00000004 від 21.02.2008 в сумі 98774,67 доларів США, укладений між позивачем та Пат КБ «ПриватБанк» на забезпечення зобов'язань, за яким було надано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , продаж якої на аукціоні є предметом цього спору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від "03" серпня 2021 р. відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що ця не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Постановлячи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем оскаржується дії відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинені при примусовому виконанні виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 357/16523/15-ц, прийнятого відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, тому цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати його та постановити нову постанову, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року у справі № 357/7593/19, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2020, відмолено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Державне підприємство «СЕТАМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба», про зобов'язання вчинити або утриматися від вчинення певних дій, у зв'язку з тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404).
Частиною першою статті 74 Закону №1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, вказана правова норма містить правило, відповідно до якого, оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив.
Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про накладення штрафів норми Закону №1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.
Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів, позивач у цій справі оскаржує дії відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зокрема які виразилися у початку процедури примусової реалізації житла боржника - ОСОБА_1 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області у справі № 357/16523/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за Кредитним договором № КІСУСА00000004 від 21.02.2008 в сумі 98774,67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 2 213 540,35 грн; 35 646,02 грн пені та комісії, всього 2 249 186, 37 грн та судовий збір в сумі 33 737 грн.80 коп.
Виконавчий лист у справі № 357/16523/15-ц, виданий 21.04.2016 за результатами розгляду цивільної справи № 357/16523/15-ц Білоцерківським міськрайонним судом Київської області справи у порядку цивільного судочинства.
Отже, позивач оскаржує дії відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинені в рамках примусового виконання виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 357/16523/15-ц, прийнятого відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до приписів частини першої статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частинами першою, другою статті 448 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач оскаржує дії відділу Державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинені при примусовому виконанні виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 357/16523/15-ц, прийнятого відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, тому цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви (ч.2 ст.170 КАС України).
Водночас згідно з частиною шостою статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За наведеного суд першої інстанції обґрунтовано, відмовив у відкритті провадження у справі, роз'яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України, судом, який видав виконавчий документ, у даному випадку - Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 640/8025/19, від 14 березня 2018 року у справі 213/2012/16 (Велика Палата Верховного Суду).
Щодо посилання скаржника на те, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року у справі № 357/7593/19, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2020, відмолено у відкритті провадження у справі за подібним позовом, у зв'язку з тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів зауважує, що наявність ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року у справі № 357/7593/19 про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі є перешкодою для повторного звернення особи до належного суду. Разом із тим визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції цієї категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на оскарження такої ухвали, у тому числі постанови Київського апеляційного суду від 19.02.2020.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає з підстав, наведених вище.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від "03" серпня 2021 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька
СуддіЯ.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко