Справа № 640/18682/18 Суддя першої інстанції: Кармазін О.А.
28 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т.,
при секретарі - Ткаченко В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.М.Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
У листопаді 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Е.М.Плюс» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (згідно ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2021 року відповідача замінено процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.09.2018 року №1197215140103 в частині не підтвердження взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез-профіт» на загальну суму прибутку 95 618,00 грн., у тому числі - 85 592,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 10 026,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 03.09.2018 року №11952615140103 в частині не підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Синтез-профіт» на загальну суму податку на додану вартість 99 062,00 грн., у тому числі - 79 250,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 19 812,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі містилось клопотання про заміну первісного відповідача належним.
Колегія суддів зауважує, що вказане вище клопотання не підлягає задоволенню, так як ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2021 року відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС (код ЄДР ВП 44116011) отже дане клопотання вже було вирішено судом першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.М.Плюс» до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 03.09.2018 року №1197215140103 в частині не підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез-профіт» на загальну суму прибутку 95 618,00 грн., у тому числі - 85 592,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 10 026,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 03.09.2018 року №11952615140103 в частині не підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Синтез-профіт» на загальну суму податку на додану вартість 99 062,00 грн., у тому числі - 79 250,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 19 812,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями винесені всупереч нормам чинного законодавства, адже відповідачем не проаналізовано первинні документи, надані позивачем, позаяк сукупність останніх, в тому числі документи щодо подальшої реалізації товару, свідчить про реальність господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез-профіт».
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Е.М.Плюс» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2018 року, валютного законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 29.09.2014 року по 31.03.2018 року, за результатами якої складено акт перевірки від 21.08.2018 року №556/26-15-14-01-03/39416303.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Е.М. Плюс»:
- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 132 614,00 грн.;
- пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 85 274,00 грн.
В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлені факти документального оформлення ТОВ Е.М. Плюс операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у суб'єкта господарювання ТОВ Синтез-Профіт , за якими на підставі наданих до перевірки документів та податкової інформації, наявної в податковому органі, встановлено документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення.
Згідно акту перевірки, до перевірки не надані:
- документи, які посвідчують якість товару із зазначенням виробника, його відповідність вимогам законодавства;
- документи, що посвідчують факт транспортування, розвантаження-навантаження;
- перелік осіб і уповноважених приймати товарно-матеріальні цінності;
- документи що підтверджують факт зберігання та руху товарно-матеріальних цінностей.
Підписи у всіх видаткових накладних з боку ТОВ «Е.М. Плюс» неможливо ідентифікувати, оскільки не зазначені посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, не зазначені реквізити довіреностей. Аналогічно зазначено в акті перевірки по деяким видатковим накладним з боку ТОВ «Синтез-Профіт».
Також, в акті наголошено на тому, що видаткова накладна від 25.01.2016 року №247 підписана директором ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_3, в той час як директором ТОВ «Синтез-Профіт» з 21.01.2016 року вже був ОСОБА_1 .
Перевіркою не підтверджено фактичне переміщення товару від зазначеного постачальника до складських приміщень чи інших місць зберігання ТОВ «Е.М. Плюс», оскільки не надані товарно-транспортні накладні.
В акті перевірки зазначено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 року по справі №761/7736/17 (провадження №1-кп/761/999/2017), встановлена непричетність засновника ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_2 до реєстрації та господарської діяльності вказаного товариства.
На підставі акту перевірки від 21.08.2018 року №556/26-15-14-01-03/39416303 винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 03.09.2018 року №1197215140103, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 151 637,00 грн.;
- від 03.09.2018 року №11952615140103, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 107 088,00 грн.
Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідача в частині взаємовідносин з ТОВ «Синтез-Профіт» протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом з питань оподаткування є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1. ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті.
За змістом п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України , до складу витрат при обчисленні об'єкта оподаткування включаються: «витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: п.138.1, 138.4, 138.6 - 138.9 ст. 138, інші витрати визначені згідно з пунктами з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу».
За приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Так, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Е.М.Плюс» має право на заняття наступними видами діяльності за КВЕД: код КВЕД 10.12 Виробництво м'ясних продуктів; 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (том 1 а.с. 15-17).
18.11.2015 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез - Профіт» (постачальник) укладено договір поставки № 18, згідно п. 1.1. якого Постачальник передає у власність, а Покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному Договорі.
Згідно п. 2.2. Загальна сума Договору складається з сум, зазначених в накладних, якими оформляється прийом - передача Товару, поставленої на підставі даного договору.
Доставка товару на підставі даного договору здійснюється силами, засобами та за рахунок Постачальника на умовах DAP, Інкотермс в редакції 2010 року, магазин (склад): м. Київ, вул. Сновська 20.
На підтвердження реальності укладеного господарського договору, позивачем надано відповідачу до перевірки: договір від 18.11.2015 року, видаткові накладні (за якими й здійснювалось отримання товару з яких вбачається назва товару, фактична маса, кількість) (т.1 а.с.77-126), товарно - транспортні накладні (т.1 а.с.127 - 129, т.2 а.с.145-259) в яких в графі «вантажовідправник» зазначено «ТОВ «Синтез-Профіт», в графі «вантажоодержувач» - ТОВ «Е.М.Плюс», пункт навантаження «м. Баришівка, вул. Коцюбинського 123», «пункт розвантаження» - 02090, м. Київ, вул.Сновська 20, що відповідає умовам договору № 18, крім того, в реквізитах «супровідні документи на вантаж» вказані відповідні видаткові накладні (№ 2151 від 19.11.2015 року, № 2176 від 20.11.2015 року, № 2444 від 03.12.2015 року тощо), маса, кількість місць та загальна сума яких повністю співпадають із такими ж реквізитами в товарно - транспортній накладній, оплата товару, згідно платіжних доручень (т.1.а.с.136-141) здійснена повністю.
На підтвердження подальшого використання у власній господарській діяльності позивачем придбаної у ТОВ «Синтез-Профіт» м'ясної продукції позивачем долучено до матеріалів справи докази її подальшої реалізації в рамках укладених договорів, а саме: договори поставки та видаткові накладні (т. 2 а.с. 167-195).
При вирішенні даного спору колегія суддів враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Синтез-Профіт» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 1 а.с. 74-76).
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 року по справі №761/7736/17 (провадження №1-кп/761/999/2017), якою встановлена непричетність засновника ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_2 до реєстрації та господарської діяльності вказаного товариства, оскільки матеріалами справи підтверджено, що договір поставки від 18.11.2015 року №18 та частина видаткових накладних підписані від ТОВ «Синтез-Профіт» директором ОСОБА_3 Згідно витягу з ЄДР вбачається, що з 06.02.2015 року та станом на листопад 2015 директором товариства був ОСОБА_3 , який і підписав первинні та облікові документи, наприклад, - т. 1., а.с. 77 і далі.
Відповідачем в апеляційній скарзі даного факту також не спростовано та не наведено обґрунтування, яке відношення дана ухвала із іншим директором має до господарської діяльності позивача.
Що стосується доводів відповідача стосовно того, що видаткова накладна від 25.01.2016 року №247 підписана директором ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 216), в той час як директором ТОВ «Синтез-Профіт» з 21.01.2016 року вже був ОСОБА_1 , варто зазначити, що з видаткової накладної від 25.01.2016 року №247 вбачається, що вона виписана на доставку продукції на суму 2750,00 грн., в той же час податкова накладна від 25.01.2016 року №78 на суму 2750,00 грн., яка є документом податкової звітності виписана саме директором ТОВ «Синтез-Профіт» - Дябловим А.Б., як і інші податкові накладні з моменту його призначення з 14.01.2016 року (т. 2, а.с.46, 48 та інші).
Отже, документи податкової звітності - оформлені належним чином, а сукупність інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду поставки - не дає підстав для сумніву щодо фактичного виконання спірних операцій.
Крім того, у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 822/4830/14 (касаційне провадження № К/9901/25155/18) Верховний Суд дійшов висновку, що окремі недоліки первинних документів, зокрема товарно-транспортних і видаткових накладних, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними, якщо вони заповнені з окремими недоліками, але містять достатні дані про зміст господарських операцій і їхніх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
Що стосується доводів відповідача відносно ненадання, зокрема, сертифікатів якості, відповідності, походження, ветеринарних свідоцтв, гігієнічних висновків щодо придбаного товару, слід зазначити, що відповідачем в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не надано доказів витребування у позивача під час перевірки конкретно визначених документів, а відтак посилання на наведене є безпідставними, крім того відповідачем не обґрунтовано, яким чином наявність чи відсутність відповідних сертифікатів впливає на реальність поставки товару чи відображення останніх у податковій звітності суб'єкта господарювання.
Щодо дефектності товаро - транспортних накладних, на які посилається відповідач, варто зазначити, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її неналежне оформлення або відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару в цілому.
Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року № 128/2568), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
У свою чергу, сама по собі відсутність або неналежне оформлення товарно-транспортна накладна не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.
Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.
Невідповідність даних товарно-транспортних накладних на транспортування продукції із даними накладних не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це, певні недоліки у товарно-транспортних накладних або відсутність певних товаро-транспортних накладних не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах висловлений в постановах Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 808/412/16 (касаційне провадження № К/9901/28993/18), від 02 лютого 2021 року у справі № 820/4395/15 (касаційне провадження № К/9901/26226/18), від 23 лютого 2021 року у справі № 822/4830/14 (касаційне провадження № К/9901/25155/18).
Варто також наголосити, що згідно умовам договору, поставка товарів здійснювалась за рахунок та силами контрагента позивача - ТОВ «Синтез - Профіт», тож неналежне оформлення ним певних документів, згідно пункту 26 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №804/6909/17 «не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними».
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагента позивача, колегія суддів вважає недоцільним, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни, правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету.
Верховним судом, при розгляду даної категорії справ наголошено, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання до перевірки документів, що свідчать про надання послуг оренди офісного приміщення та оренди транспортних засобів, платіжних документів, що підтверджують факт оплати зазначених послуг (по взаємовідносинах з ТОВ «Експрес-Маркет», ПАТ «БІдінвест-9»), варто зазначити, що позивачем в цій частині податкові повідомлення - рішення не були оскаржені, отже дані доводи колегія суддів не бере до уваги, так як вони не стосуються предмету позову.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
Л.Т.Черпіцька
Повний текст виготовлено 28 червня 2022 року.