Справа № 640/9628/21 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.
28 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Єгорової Н.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2018 року по 26 лютого 2021 року.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 19 січня 2018 року, однак грошова допомога при звільненні була виплачена лише 26 лютого 2021 року, чим порушено вимоги законодавства про працю, яким передбачено обов'язок виплати належних працівникові сум у день звільнення. Вказано, що враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, період часу з 19 січня 2018 року по 26 лютого 2021 року є часом прострочення розрахунку при звільненні. Ненарахування та невиплата відповідачем зазначених коштів у день звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства, у зв'язку з чим слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошові кошти за весь час затримки виплати належних працівникові сум.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2021 року даний адміністративний позов - задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 57874,50 грн.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування скарги зазначено, що винагорода, встановлена постановою № 889, має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги. Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові.
Враховуючи вищевикладене, підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 є незаконним.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, де отримував грошове забезпечення.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №640 від 28 грудня 2017 року позивач був звільнений у запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №13 від 19 січня 2018 року позивач був виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до Деснянського РВК м. Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року №826/2321/18, яке набрало законної сили 13 жовтня 2020 року, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, і зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно копії виписки АТ КБ "Приватбанк" від 02 квітня 2021 року по банківській картці ОСОБА_1 на виконання цього рішення суду 26 лютого 2021 року виплачено кошти у сумі 71 827,51 грн.
Позивач, вважаючи, що бездіяльністю відповідача було порушено його права та діюче законодавства, посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно зі статтею 1, регулює трудові відносини виключно працівників, до кола яких особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, як спеціальні суб'єкти права, не належать, оскільки не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять саме службу цивільного захисту на умовах контракту.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку. У той же час, такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року по справі №120/2005/19-а та від 30 квітня 2020 року по справі № 140/2006/19, відтак, заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин вбачається необґрунтованим.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, з наведеного слідує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що розмір невиплаченої грошової допомоги склав 71 827,51 грн.; період затримки виплати з 20 січня 2018 року (перший день після виключення позивача із списків особового складу і видів забезпечення) по 26 лютого 2021 року склав 1135 днів; не виплата грошової допомоги пов'язана з наявністю спору між сторонами; про ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивач у позовній заяві не зазначив; згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 26 березня 2018 року №45 грошове забезпечення позивача станом на 19 січня 2018 року (без врахування допомоги при звільненні) складало 9002,64 грн.; у зв'язку з чим середньоденний розмір грошового забезпечення склав 428,70 грн.; розмір середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку з 20 січня 2018 року по 26 лютого 2021 року становить 486 574,50 грн.
Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до норм ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що сума заборгованості складала 71827,51 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 486574,50 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.
Зокрема, суд вважає зазначену суму очевидно неспівмірною із розміром грошової допомоги; суттю цієї виплати, яка має допоміжний характер, а не основний; відсутністю майнових втрат позивача за період затримки; перебігом строку звернення до суду і тривалістю розгляду справи судом та набранням рішенням законної сили.
Натомість співмірною і справедливою суд вважає суму в розмірі 57874,50 грн. (428,70 грн. х 135 днів) за період з першого робочого дня після набрання рішенням суду законної сили по день фактичної виплати коштів, тому вимога про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу кошти обґрунтовано задоволена саме у цій частині.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17.
На підставі викладеного, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 57874,50 грн, який має компенсаторний характер та є співмірним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно з приписами ч. 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 20 червня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Н.М. Єгорова