Справа № 320/8201/21 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
28 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
Суддів Беспалова О.О.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Таращанської міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Таращанської міської ради Київської області (далі - відповідач, рада), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Таращанської міської ради Київської області від 16 квітня 2021 року № 340-07-VІІ «Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність» в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука;
- зобов'язати Таращанську міську раду Київської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 березня 2021 року та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука. Жодних зауважень до оформлення та комплектності заяви у відповідача до позивача не виникло. Проте за результатами розгляду вказаної заяви Таращанська міська рада Київської області своїм рішенням від 16 квітня 2021 року №340-07-VІII відмовила позивачу у задоволенні вказаної заяви з необґрунтованих та не визначених нормами ст. 118 Земельного кодексу України підстав.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року даний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 22 рішення Таращанської міської ради Київської області № 340-07-VIІI від 16 квітня 2021 року «Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність».
Зобов'язано Таращанську міську раду Київської області повторно розглянути по суті клопотання ОСОБА_1 , датоване 15 березня 2021 року, та прийняти рішення за результатами його розгляду відповідно до норм чинного законодавства України.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з наданих відповідачем пояснень та документів не вбачається за можливе встановити той факт, що бажана позивачем земельна ділянка мала саме цільове призначення для сінокосіння та випасання худоби, а не для ведення особистого селянського господарства. Також відповідач не довів суду, що позивач клопотав надати йому дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо земельної ділянки, яка перебувала в іншій власності, ніж комунальна, та знаходилася поза межами території, на яку поширювалися повноваження Таращанської міської ради.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що позивач просив надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого цільове призначення даної земельної ділянки є «Для сінокосіння і випасання худоби». У зв'язку з цим подана позивачем заява суперечить містобудівній та землевпорядній документації, оскільки надання у власність земельних з цільовим призначенням « 01.08 Для сінокосіння і випасання худоби» згідно вимог Земельного кодексу України заборонено. Крім того, відповідач зазначив, що у своєму клопотанні позивач просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, зазначивши при цьому, що дана земельна ділянка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративних межах Таращанської об'єднаної територіальної громади, за рахунок земель державної власності, які знаходяться у розпорядженні Таращанської об'єднаної територіальної громади згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку. У такому випадку Таращанська міська рада, як орган місцевого самоврядування, не наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, які належать до державної форми власності, до моменту їх передачі у власність органів місцевого самоврядування та внесення відповідних відомостей до Публічної кадастрової карти України.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 15 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Таращанської міської ради Київської області з клопотанням в порядку ст. 118 і 121 Земельного кодексу України, де просив надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Київської області, Таращанського району, в адміністративно-територіальних межах Таращанської об'єднаної територіальної громади, за рахунок земель державної власності, які знаходяться у розпорядженні Таращанської об'єднаної територіальної громади, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
До вказаної заяви були додані наступні документи: копія паспорта громадянина України та довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру графічний матеріал, на якому зображене бажане місце розташуванням земельної ділянки.
За результатами розгляду вказаного клопотання, також інших питань на позачерговій сьомій сесії Таращанської міської ради Київської області (VIII скликання) було прийнято рішення від 16 квітня 2021 року №340-07-VIІI «Про надання дозволу на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок у власність». Так, пп. 22.1 п. 22 зазначеного Рішення відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області за межами села Лука. У цьому ж Рішенні, зокрема, вказано, що таке рішення було прийняте з огляду на те, що наявна землевпорядна документація, згідно якої цільове призначення земельної ділянки, зазначене заявником в заяві, не відповідає призначенню земельної ділянки, вказаної в графічних матеріалах та принципам землеустрою, визначеним ст.ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій», а також з урахування того, що використання земельних ділянок способами, що погіршують їх якості, забороняється відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону земель», та відповідно до норм ст.ст. 12, 22, 34, 118, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про Державний земельний кадастр», та з врахуванням пропозиції постійної комісії з питань містобудування, землекористування, охорони довкілля, екологічної безпеки та з питань законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю та корупцією Таращанської міської ради.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою, тощо.
Згідно п. 34 ч.1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних міських рад.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно п. п. «а», «б» ч. 1 статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, в тому числі, на таку категорію, як землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови.
За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Зокрема, п. «б» ч. 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 Земельного кодексу України.
За змістом ч.6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно абз.1 ч.7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.8 статті 118 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 статті 118 ЗК України).
Відповідно до ч.10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
З наведених вище норм вбачається, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. При цьому, законодавцем визначені виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Отже, відповідач був зобов'язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з оспорюваного рішення Таращанської міської ради від 16 квітня 2021 року, підставою для відмови позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку землевпорядної документації стало те, що цільове призначення зображеної на наданому позивачем разом із заявою графічному матеріалі (викопіюванні з Публічної кадастрової карти України) земельної ділянки, щодо якої був зацікавлений позивач, не відповідало в дійсності виду цільового призначення вказаної земельної ділянки.
На підтвердження такого доводу відповідач надав суду окрім матеріалів клопотання ОСОБА_1 , ще графічний матеріал - викопіювання з Плану межі Лучанської сільської ради.
Дослідивши та проаналізувавши зазначені матеріали, суд дійшов висновку, що з їх змісту не вбачається за можливе встановити той факт, що бажана позивачем земельна ділянка мала саме цільове призначення для сінокосіння та випасання худоби, а не для ведення особистого селянського господарства. Також в обґрунтування своїх доводів відповідач не подав до суду документальні докази того, що позивач клопотав надати йому дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо земельної ділянки, яка перебувала в іншій власності ніж комунальна, та знаходилася поза межами території, на яку поширювалися повноваження Таращанської міської ради.
Крім того, колегія суддів критично оцінює наведені відповідачем аргументи, оскільки надання особі дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом, зокрема, у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та з інших, визначених законом, підстав.
Наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 30 травня 2018 року по справі № 826/5737/16.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, в оскаржуваному рішенні відповідача не вбачаються законні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відтак, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та всупереч вимогам Земельного Кодексу безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.
Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Таращанської міської ради Київської області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 28 червня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.О. Беспалов
Є.І. Мєзєнцев