Справа № 183/5642/21
№ 2/183/1391/22
09 червня 2022 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
16 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_3 2005 р.н. про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що на склад сім'ї з п'яти осіб їй, на підставі рішення Голубівської сільської ради № 84 від 23.01.2001 року була надана в користування окрема 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1 , в яку вона разом з дітьми вселилася на підставі ордеру № 252, виданого 23 грудня 2001 року виконавчим комітетом Голубівської сільської Ради народних депутатів.
У 2005 році в зазначеній квартирі був зареєстрована відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 автоматично був зареєстрований за місцем реєстрації матері ОСОБА_2 . Проте, з дня реєстрації і до цього часу відповідач та її дитина у квартирі взагалі не проживають, житловим приміщенням не користуються.
Позивач вказує на те, що реєстрація відповідачів перешкоджає реалізації її прав як власника житла.
В зв'язку з наведеним, посилаючись на вимоги ст. 317, 319, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, ОСОБА_1 просила суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 13 вересня 2021 року відкрите провадження у справі.
Ухвалою суду від 17 лютого 2022 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено Перещепинську міську раду Новомосковського району Дніпропетровської області в особі органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 09 червня 2022 року за заявою позивача залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа - Перещепинська міська рада Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Таким чином, судом розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позивач ОСОБА_1 та її представник у підготовче засідання не з'явилися, згідно заяви представника позивача, остання просила розглядати справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з'явилася, згідно заяви просила суд розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі, не заперечує проти задоволення позову.
У відповідності до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
В зв'язку з тим, що відповідач визнала позов, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на склад сім'ї з п'яти осіб на підставі рішення Голубівської сільської ради № 84 від 23.01.2001 року була надана в користування окрема 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1 , в яку вона разом з дітьми вселилися на підставі ордеру № 252, виданого 23 грудня 2001 року виконавчим комітетом Голубівської сільської Ради народних депутатів.
Встановлено, що з 29 липня 2005 року у спірній квартирі зі згоди позивача, як наймача житлового приміщення, була зареєстрована відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 13 серпня 2021 року за вих. № 2038.
Згідно акту про не проживання особи за місцем реєстрації № б/н, складеного 26 липня 2021 року депутатом Перещепинської міської ради Ромашенко В.В. в присутності сусідів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, що у квартирі АДРЕСА_3 відповідач ОСОБА_2 , 1982 р.н. зареєстрована, але фактично з 01 січня 2007 року в ній не проживає, її особисті речі в квартирі відсутні.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Як вбачається з частини 2 статті 48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Пунктом 1, частини 1 статті 346 цього Кодексувстановлено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч. 1ст. 391 ЦК України.
В розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності.
Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
На підстав статті 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
У відповідності до вимог статті 391 ЦК України, власник має права вимагати усунення перешкод його права, хоч вони і не поєднані з позбавленням володіння.
За положеннями частини першої статті 71, статті 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пункт 11 Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» від 12.04.1985 року вказує, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
За приписами частини 1статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначені обставини в їх системному зв'язку свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 втратила право на користування житлом, оскільки понад шість місяців не проживає в спірній квартирі АДРЕСА_3 , витрат по утриманню житла та сплати комунальних послуг не несе, при цьому не надала суду доказів наявності поважних причин, які перешкоджають їй користуватися житловим приміщенням,а тому суд приходить до переконання, що у відповідності до вимог частини 1 статті 71, ст. 72 ЖК України, вона може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Згідно приписів ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Тобто спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», підзаконними нормативними актами, визначено позасудовий порядок вирішення і оформлення питань зняття з реєстрації місця проживання особи, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності судів та інших органів державної влади.
Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи, що відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.
При цьому, суд враховує позицію відповідача щодо визнання позовних вимог у повному обсязі.
Так, приписами ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України визначено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положенням п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму, що в грошовому еквіваленті становить 908,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України розподіл судових витрат необхідно здійснити таким чином: позивачу з Державного бюджету повернути 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 992,40 грн., що становить 454,00 грн., та зобов'язати відповідача сплатити позивачу 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 454,00 грн.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 200, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири грн. 00 коп.).
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду за квитанцією № 31143 від 13.08.2021 р., що становить 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири грн. 00 коп.).
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , НОМЕР_2 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 09 червня 2022 року.
Суддя Д.І. Городецький