Справа № 183/958/20
№ 2/183/338/22
30 травня 2022 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа - ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 березня 2017 року о 06.40 год. в м. Новомосковську по вул. Гетьманській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мітсубісі Галант», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 завдано механічні пошкодження.
Власником транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 є позивач ОСОБА_1 .
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року у справі № 183/5488/17, яка була залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП було закрито у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення. В той же час, під час розгляду даної справи вина ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення була доведена.
Вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 254 883,00 грн.
Відповідно до приписів підпункту «а» п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходиться в такому транспортному засобі.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 на час скоєння ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, позивач ОСОБА_1 звернулася з заявою до МТСБУ про відшкодування заподіяної їй майнової шкоди, надавши всі необхідні документи, передбачені законом.
Проте, листом МТСБУ від 29 липня 2019 року за вих. № 3.1-05/23782 позивача було повідомлено про наявність в постановах суду першої та апеляційної інстанції невірно зазначених номерних знаків транспортних засобів, а саме: замість «Мітсубісі Галант», д.н.з. НОМЕР_1 та «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , помилково було зазначено: «Мітсубісі Галант», д.н.з. НОМЕР_3 та«Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_4 , а тому відповідач МСТБУ посилалося на відсутність доказів, що відповідальним за завдання шкоди є саме ОСОБА_2 та рекомендувало звернутися до суду з відповідною заявою про виправлення вказаних описок.
Позивач вказує на те, що вона робила все можливе для усунення вказаних описок, але постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2020 року їй було відмовлено з тих підстав, що дані описки були допущені працівниками поліції під час складання протоколу та інших документів у справі про адміністративне правопорушення, які повинні були вирішуватися на стадії їх надходження, шляхом повернення справи про адміністративне правопорушення до поліції для опрацювання, а тому на теперішній час вказані описки номерних знаків транспортних засобах, за участю яких сталася ДТП не виправлені.
Отже, оскільки виконати вимогу МТСБУ щодо виправлення описки в рішенні суду є неможливим, позивач вимушена звернутися до суду з відповідним позовом до МТСБУ про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В зв'язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд: стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на її користь майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 254 883,00 грн., а також судові витрати в сумі 2 548,83 грн.
Ухвалою суду від 19 лютого 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 04 вересня 2020 року зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати на адресу суду належним чином завірену копію страхової справи № 45044 відносно потерпілої ОСОБА_1 .
Моторне (транспортне) страхове бюро України у відзиві на позовну заяву вимоги не визнало, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, просило відмовити в задоволенні позову. Зазначило, що з огляду на приписи ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою, тобто ОСОБА_2 . Водночас, нормами ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходиться в такому транспортному засобі (пункт «а» п. 41.1 статті 41 цього Закону). Позивачем ОСОБА_1 до МТСБУ було подано, зокрема документи відносно її пошкодженого транспортного засобу та постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року у справі № 183/5488/17 про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП в зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, визнавши при цьому останнього винного у скоєнні ДТП.В той же час, перевіривши надані ОСОБА_1 документи, МТСБУ було зроблено висновок про те, що ДТП сталася за участю зовсім інших транспортних засобів, ніж зазначила позивач, а тому останній рекомендовано було звернутися до суду про виправлення описок в судовому рішенні,у зв'язку з чим питання щодо відшкодування заподіяної шкоди було відкладено до усунення описок.
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в обґрунтування якого посилалася на те, що Моторним (транспортним) страховим бюро України їй було сплачене страхове відшкодування завданої шкоди в розмірі 99 500,00 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку, а тому розмір не відшкодованої майнової шкоди, завданої їй внаслідок ДТП діями відповідача ОСОБА_2 складає 155 383,00 грн. (де 254 883,00 грн. (розмір завданої майнової шкоди) - 99 500,00 грн. (сплачене страхове відшкодування). У зв'язку з чим, зазначену суму, а також судові витрати ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідач на її користь.
Ухвалою суду від 05 листопада 2021 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 30 травня 2022 року в ухвалі про закриття підготовчого провадження у справі виправлено описку.
Таким чином, судом розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, згідно заяв, кожен окремо, просили суд розглядати справу за їх відсутності, уточнені вимоги підтримують у повному обсязі, просили суд позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечували проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення слухання справи та відзиву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача та її представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
Представник третьої особи - Моторного (транспортного) страхового бюро Українив судове засідання не з'явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 25 березня 2017 року о 06.40 год. в м. Новомосковську по вул. Гетьманській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мітсубісі Галант», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 завдано механічні пошкодження.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року у справі № 183/5488/17, яка була залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП було закрито у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення. В той же час, під час розгляду даної справи вина відповідача ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення була доведена. Зі змісту постанови вбачається, що відповідач ОСОБА_2 свою провину у вчиненні ТДП визнав в повному обсязі, у скоєному розкаявся.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Встановлено, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС», що підтверджується полісом серії АЕ № 8699502 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 08 липня 2016 року. Строк дії договору страхування з 16.07.2016 року до 15.07.2017 року.
Власником транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки «Мітсубісі Галант», д.н.з НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 не застрахована, що підтверджується відомостями з централізованої бази даних МТСБУ.
03 жовтня 2017 року, позивач ОСОБА_1 , як потерпіла особа та власник транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 звернулася до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 254 883,00 грн.
Згідно висновку про оцінку вартості відновлювального ремонту і розміру майнової шкоди, завданої власнику колісного транспортного засобу № б/н. від 05 травня 2017 року, вартість майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 складає 254 883,00 грн.
У відповідності до листа МТСБУ від 17 вересня 2020 року з вих. № 3.1-01-б/26432 відповідно до п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ прийнято рішення про виплату позивачу ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Судом встановлено що, 17 вересня 2020 року Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило позивачу ОСОБА_4 виплату майнової шкоди у розмірі 100 000,00 грн. на підставі наказу № 3.1/948 від 16 вересня 2020 року по справі № 45044, що підтверджується платіжним дорученням № 2060015 від 17 вересня 2020 року.
Таким чином, розмір не відшкодованої майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП, скоєного відповідачем ОСОБА_2 складає 154 883,00 грн. (де 254 883,00 грн. (розмір завданої майнової шкоди) - 100 00,00 грн. (сплачене страхове відшкодування).
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд керується наступними нормами права.
Частиною 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Приписами статті 1192 ЦК України визначено, що суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Пунктом 14 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1188 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки кожному з їх володільців за рахунок іншого із них.
Відповідно до цієї статті шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
При цьому вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.
Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 522/11610/15-ц (провадження № 61-13624св18), в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року в справі № 344/9572/16-ц (провадження № 61-17552св18), в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі справа № 345/4614/16-ц (провадження № 61-31818св18) та інших.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Як вже встановлено, вина ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення була доведена.
Пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку . Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Згідно приписів статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Відповідно до приписів підпункту «а» п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходиться в такому транспортному засобі.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як зазначено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01 лютого 2012 року, «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках», вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу на положення ст. 1192 ЦК України, згідно з яким з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати їй в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі.
За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про відшкодованої з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП у розмірі 154883,00 грн.
Посилання позивача на те, що МТСБУ їй сплатило матеріальну шкоду в сумі 99 500,00 грн., а тому розмір не відшкодованої майнової шкоди внаслідок ДТП становить 155 383,00 грн. судом не приймаються до уваги, оскільки виплата МТСБУ була здійснена позивачу в сумі 100 000,00 грн. на підставі наказу № 3.1/948 від 16 вересня 2020 року по справі № 45044, що підтверджується платіжним дорученням № 2060015 від 17 вересня 2020 року, у зв'язку з чим розмір не відшкодованої майнової шкоди внаслідок ДТП складає 154 883,00 грн.(254 883,00 грн. (розмір завданої майнової шкоди) - 100 00,00 грн. (сплачене страхове відшкодування).
При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем ОСОБА_1 при зверненні суду з позовом за первісні вимоги було сплачено судовий збір у розмірі 2 548,83 грн., ціна позову складала 254 883,00 грн.
В подальшому позивач уточнила свої позовні вимоги, зменшивши ціну позову до 155 383,00 грн., а тому сума судового збору за уточненими вимогами складає 1 553,83 грн., що становить 1 відсоток від ціни позову.
Оскільки уточнені позовні вимоги задоволені частково, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 548,83грн., виходячи з розрахунку: (154 883,00 грн. (сума, задоволена судом) х 1 553,83 грн. (сума судового збору за уточненими вимогами) / 155 383,00 грн. (заявлена сума по уточненим вимогам).
На підставі викладено та керуючись, ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 154 883,00 грн. (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят три грн. 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 548,83 грн. (одна тисяча п'ятсот сорок вісім грн. 83 коп.).
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
- третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України, код ЄДРПОУ 21647131, місцезнаходження за адресою: 02154, м. Київ, Руснівський бульвар, буд. 8.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне судове рішення складене 30 травня 2022 року.
Суддя Д.І. Городецький