Справа № 202/1653/22
Провадження № 1-кп/202/249/2022
Іменем України
29 червня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро кримінальне провадження № 12022041660000075 від 03.02.2022 року за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Дніпропетровськ, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, на утриманні неповнолітніх, малолітніх та інших непрацездатних осіб не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування та судового розгляду до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, за час перебування під вартою ризики не зменшились, а тому застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник ОСОБА_4 заявила про можливість зміни запобіжного заходу на домашній арешт, мотивуючи зменшенням ризиків, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав захисника.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, враховуючи принцип поваги до свободи особистості, мету застосування запобіжного заходу, суд приходить до висновку про таке.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, а отже, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину та покарання, яке загрожує, у разі визнання його винуватими, існує реальний ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Так, згідно ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Таким чином, суд, із врахуванням того, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, дійшов висновку про: доведеність існування ризиків, зазначених у клопотанні прокурора, та передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
На підставі наведеного, суд переконаний у необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи захисника про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисником не наведено.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що прокурор довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які у сукупності з іншими встановленими обставинами виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, тому підстави для продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_5 під вартою наявні та актуальні, а продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є доцільним.
Відтак, суд приходить до сталого висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Враховуючи те, що ОСОБА_5 обвинувачуються у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд вважає недоцільним визначати йому розмір застави.
З підстав, зазначених вище суд відмовляє у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст. 331, 350 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 27.08.2022 року, включно.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Головуючий: ОСОБА_6