справа№380/24143/21
28 червня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-3694-50У від 10.02.2021 у сумі 37788,74 грн. про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.02.2021 ГУ ДПС у Львівській області складено вимогу про сплату боргу за №Ф-3694-50У щодо стягнення на користь держави недоїмки у розмірі 37788,74 грн. Позивач вказує, що з 10.08.2017 та станом на сьогодні проходить військову службу у статусі військовослужбовця військової частини А0098 Збройних Сил України, про що надано інформацію роботодавцем у вигляді письмового доказу, а відтак, військова частина як роботодавець нараховує та сплачує єдиний соціальний внесок, що підтверджується Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Водночас, відповідачем нараховано борг на суму 37788,74 грн., що охоплюється періодом за яким роботодавцем - військовою частиною А0998 нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок. За таких обставин просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 20.12.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 07.02.202 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
Відповідач позову не визнав. 24.03.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22332). Відповідач вказує, що в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) відображена недоїмка позивача по ЄСВ за 2017, 2018, 2019, 2020 роки. Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть уразі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік 8448,00 грн., за звітний 2018 рік - 9828,72 грн., за звітний 2019 рік - 11016,72 грн. У 2020 році з врахуванням пільг, наданих платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з карантином та розмірі мінімальної заробітної плати у 2020 році мінімальний єдиний внесок складає: за перший квартал 2020 року - 2078,12 грн., за другий квартал - 1039,06 грн., третій квартал - 3178,12 грн., за четвертий квартал-2200,00 грн. Відповідач також зазначив, що індивідуальні відомості застрахованої особи форми ОК-5, додані позивачем до позовної заяви не підтверджують сплату ЄСВ за весь період нарахування недоїмки (2017-2020), відображеної в оскаржуваній вимозі. Тому у задоволенні позову просив відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до інформації інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.12.2021 в сумі 33487,82 грн. Дана недоїмка виникла за період 2017-2020 роки.
На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів контролюючим органом сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3694-50 від 10.02.2022 на суму 37788,74 грн.
Незгода позивача із винесеною вимогою, яка полягає у тому, що він не здійснює ніякої підприємницької діяльності і не отримує від такої діяльності доходів, водночас, за нього роботодавцем сплачуються внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спонукала ОСОБА_1 звернутись до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Судом в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 07.02.2022 зазначено, що вирішення питання про пропущення позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом та питання щодо його поновлення буде вирішуватись під час розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків. У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку. З огляду на наведені положення Закону №2464-VI у їх взаємозв'язку із нормами статті 122 КАС України платник ЄСВ повинен оскаржити вимогу про сплату недоїмки з ЄСН в судовому порядку протягом десяти днів з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про її прийняття.
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд оцінив наведені представником позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини та враховує, що про наявність вимоги про сплату боргу від 10.02.2021 №Ф-3694-50 позивачу стало відомо з моменту відкриття виконавчого провадження 366063600 Сихівським ВДВС у м.Львові, а це 12.07.2021. За цих обставин суд дійшов висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущено.
При цьому, суд враховує, що у постанові від 25.02.2021 Верховний Суд сформулював правову позицію у справі 580/3469/19, що строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги. Судова палата дійшла висновку, що Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку. Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.
Щодо розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Згідно з абз.1 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З наданих відповідачем пояснень у відзиві на позовну заяву, нарахування ЄСВ в ІКП ОСОБА_1 становить суму недоїмки за 2017 рік - 8448,00 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 11016,72 грн., за 2020 рік - 8495,30 грн.
Станом на 09.02.2021 нарахування ЄСВ в ІКП ОСОБА_1 становить 37788,74 грн.
Таким чином, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2021 №Ф-3694-50 на суму 37788,74 грн.
Водночас, позивачем надано до матеріалів справи довідки форми ОК-5, видані Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2013 року по 2021 рік.
З таких довідок судом встановлено, що за період 2017 року із заробітної плати позивача роботодавцем - приватним підприємством «Аеромакс-Монтаж» - сплачувались відповідні страхові внески в повному розмірі.
Суд звертає увагу на те, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем до суду не надано.
Судом також встановлено, що згідно довідки військової частини А0998 від 14.11.2021 №1583 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині А0998 з 10.08.2017 по теперішній час та з його заробітної плати утримуються і нараховуються усі податки.
Вказана інформація також підтверджується довідками форми ОК-5, виданими Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2017 року по 2021 рік.
Згідно з абзацом 7 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI платниками єдиного внеску є, у тому числі, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов'язок і військову службу".
Разом із цим, відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі не провадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Відтак, зазначена норма Закону, не виключає одночасного перебування позивача у статусі фізичної особи - підприємця та військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом у час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці до закінчення особливого періоду.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при наявності у військовослужбовця, що проходить службу за контрактом, статусу фізичної особи - підприємця та права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом від 08.07.2010 № 2464-VI не врегульовано.
Однак, системний аналіз наведених норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Оцінюючи спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2021 №Ф-3694-50, суд зазначає, що аналіз встановлених обставин дає підстави для висновку, що нарахування позивачу (як фізичній особі - підприємцю) недоїмки із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відбувалося протягом періоду, у який сплату внеску за позивача здійснювало ПП «Аеромакс-Монтаж» та військова частина А0998, де позивач проходив та проходить на даний час військову службу, з огляду на окреслені вище правові норми , є недопустимим.
При цьому суд враховує, що відповідачем не надано доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності як і доказів отримання доходу від такої діяльності, що обумовлювало б виникнення підстав для сплати ним внеску у розмірі більшому, аніж розмір мінімального страхового внеску. Відтак, покладення спірною вимогою на позивача обов'язку із сплати єдиного соціального внеску за спірний період спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого Державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічного висновку про застосування норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).
Крім цього, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась щодо застосування правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3694-50 від 10.02.2021 з єдиного внеску в сумі 377888,74 грн., яка прийнята ГУ ДПС у Львівській області, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
При зверненні до суду з адміністративним позовом судовий збір позивачем сплачено не було.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою судді від 07.02.2022 про відкриття провадження у справі, відстрочено сплату судового збору за подання до суду даної позовної заяви до ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, з огляду на задоволення позову до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути судовий збір в розмірі 908 грн., який належало позивачу сплатити при поданні позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3694-50 від 10.02.2021 на суму 37788,74 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43968090) до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень рівно.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.06.2022.
Суддя Потабенко В.А.