справа № 380/1436/22
28 червня 2022 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з вимогами:
-визнати протиправними дії Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код: 08412340, місцезнаходження: м. Львів, вул. Івана Франка, буд. 25, індекс: 79005) щодо відмови у підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області довідки про розмір мого, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), грошового забезпечення станом на 01.01.2021 року, в якій розмір посадового окладу та окладу за військовим званням буде визначений відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.01.2021 року перерахунку основного розміру пенсії.
- зобов'язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та
соціальної підтримки (ідентифікаційний код: 08412340, місцезнаходження: м. Львів, вул.
Івана Франка, буд. 25, індекс: 79005) підготувати та подати до Головного управління
Пенсійного фонду України в Львівській області довідку про розмір мого,
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), грошового забезпечення станом на
01.01.2021 року, в якій розмір посадового окладу та окладу за військовим званням буде
визначений відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року
№704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького
складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для
працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний
коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних
додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для
проведення з 01.01.2021 року перерахунку основного розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказав, що у зв'язку з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, згідно з яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, він набув права на перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у видачі вказаних довідок протиправною та такою, що порушує право позивача на належний соціальний захист, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 25.01.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень вказав, що відповідно до п. 4 Постанови № 704, з урахуванням змін, внесених Постановою № 103 посадовий оклад та оклад за військовим званням військовослужбовців визначався шляхом множенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Отже, на думку відповідача, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення до неї змін пунктом 6 Постанови № 103. Зазначив, що пунктом 4 Постанови 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. З приводу застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку складових грошового забезпечення позивача, зазначив, що пунктом З розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Також вказав, що відповідно до п. 1 Порядку 45 підставою для проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію відповідно до Закону 2262 є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Починаючи з 1 січня 2018 року по 31.12.2021 посадові оклади та оклади за військове звання військовослужбовців ЗСУ є сталими величинами, які розраховувались та виплачувались з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2018 року і протягом цього періоду відповідно до прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2021 та станом на не перераховувались. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктами 1, 2 якої встановлено перерахувати з 01.01.2018 пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови № 704.
Відповідно до норми пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 на час прийняття цієї постанови передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови № 103, яка набрала чинності 24.02.2018, до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, зокрема якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018.
На підставі вищезазначеного, позивач звернувся до відповідача з заявою від 13 грудня 2021 року щодо складання та подання до Головного управління ПФУ у Львівській області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2021 для здійснення перерахунку і виплати пенсії у відповідних роках з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року відповідно, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом від 28.12.2021 №С/8933 відмовив у задоволенні заяви у зв'язку з тим, що оклади військовослужбовців не збільшувались.
Позивач не погодився із такими діями відповідача щодо відмови у видачі нових довідок, відтак звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вказана норма ст. 43 Закону № 2262-XII безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У свою чергу, додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови № 704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Починаючи з 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Суд також враховує, що Постановою № 103 викладено у новій редакції п. 4 Постанови № 704, однак зміни у додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 внесені не були.
При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 попередні зміни п. 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) скасовано та визнано протиправним, зокрема, п. 6 Постанови № 103, згідно з якої було внесено зміни до п. 4 Постанови № 704, а тому, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункт 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Існування у даному випадку правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 вирішується на користь положень Закону, як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою ніж приписи, 12, 13, 14 до Постанови № 704, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом також враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом станом на 01 січня, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Аналогічні правила діють при визначенні грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби.
Щодо покликань позивача, на відновлення, у зв'язку із прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, суд зазначає, що пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність 29.01.2020, проте сама Постанова № 704 викладена в редакції Постанови № 103, де в пункті 4 зазначено: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 06.09.2005, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом.
Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування.
Отже, визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту.
Відповідний підхід неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.08.2018 у справі № 807/1332/17, від 19.03.2019 у справі № 591/2813/17, від 22.04.2019 у справі № 820/601/17, від 02.10.2019 у справі № 804/215/18.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Відповідний підхід, зокрема, був застосований Верховним Судом під час винесення постанови від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а, в якій суд визнав, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий нормативний акт скасовує положення нормативного акта, прийнятого раніше, якщо обидва ці акти регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття "прийняття акта", а не набрання чинності, оскільки існують випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд зазначає, що "автоматичне" відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України також не узгоджується з положеннями Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 № 503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.
Крім того, чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі нормативних актів Уряду, які у встановленому порядку втратили чинність.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що скасування судом п. 6 Постанови № 103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність.
Відповідач у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Відповідач діяв правомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що станом на 29.01.2020, 01.01.2021 та на 01.01.2022 відбулись зміни розміру грошового забезпечення, як обов'язкової передумови для виникнення у відповідача обов'язку зі складення довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця для перерахунку пенсії, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Суд звертає увагу на те, що позивач покликається на різну природу регулювання оплати праці та грошового забезпечення, однак наголошує, що і те і інше регулювання безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, які пов'язані зі звільненням з публічної служби.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Ба більше, процедура та порядок визначення грошового забезпечення на пряму залежить від зміни посадових окладів діючих військовослужбовців.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору, та висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати у справі не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (790057 м. Львів вул. Івана Франка 25; код ЄДРПОУ 08412340) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сакалош В.М.