справа № 380/2611/22
28 червня 2022 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство 14630» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною і скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство 14630» до Державної служби України з безпеки на транспорті, з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу №322848 від 24.12.2021 р. ;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ПАТ «Львівське АТП - 14630» суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що у оскаржуваних постановах відповідач притягує позивача до адміністративно-господарської відповідальності за дії, не заборонені Правилами дорожнього руху та іншими законами. Позивач посилається на відсутність підстав для застосовування до позивача адміністративно-господарського штрафу з приводу відсутності у водія автобусу заповненого квитково-касового листа, оскільки форма та порядок ведення зазначеного документу не передбачені чинним законодавством.
Ухвалою від 07.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Від відповідача до суду жодних заяв по суті не надходило, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Частиною першою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 ст. 257 КАС України (ч. 2 ст. 257 КАС України).
Згідно з приписами ст. 12 та глави 10 Розділу ІІ КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. З врахуванням статті 12 та глави 10 Розділу ІІ КАС України вказана адміністративна справа є справою незначної складності та підлягає розгляду без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.
24.12.2021 р. територіальним органом відповідача, що утворений без статусу юридичної особи, винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №322848 згідно якої вирішено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Оскаржувана Постанова прийнята за результатами, імовірніше, рейдової перевірки, результати якої оформлено Актом №310517 від 26.10.2021 року.
Посадова особа відповідача під час проведення перевірки лише пред'явила службове посвідчення, була в цивільному одязі та, як зазначалось вище, направлення на перевірку не пред'явила.
Описуючи об'єктивну сторону інкримінованого правопорушення посадова особа відповідача в Акті №310517 від 26.10.2021 р. вказала про відсутність у водія квитково- касового листа (книги обліку розрахункових операцій).
На кожен автобус, який використовується для надання послуг перевезення пасажирів, позивачем свого часу у відповідності до норм Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №547 від 14.06.2016 р., було зареєстровано в податковому органі книгу обліку розрахункових операцій.
Зокрема, на автобус Богдан А09202 д. н. з. НОМЕР_1 12.09.2017 р. Шевченківським відділенням Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській обл. зареєстровано з встановленням засобу контролю ВХ185314 Книгу обліку розрахункових операцій №7000049880Г/2.
26.10.2021р. водію автобуса Богдан А09202 д. н. з. НОМЕР_1 перед виїздом на лінію видано пакет документів, які мають бути у водія згідно ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», в тому числі і Книгу обліку розрахункових операцій №7000049880Г/2.
За 26.10.2021 р. в книзі зроблено запис про розрахункові квитанції та суму розрахунків. Усі записи в книзі вчинено хронологічно по датах, у відповідних графах книги, без жодних дописок, виправлень. Це ж стосується і запису за 26.10.2021 р.: він не вчинений між рядків чи окремо з порушенням хронології, без жодних виправлень, що свідчить про вчинення цього запису саме 26.10.2021 р.
Зазначений документ водій пред'явив при перевірці, посадова особа відповідача хоча і не висловила ніяких зауважень чи міркувань, без будь-яких пояснень зробила запис у акті перевірки про відсутність квитково-касового листа.
Водій відмовився підписати Акт №310517 від 26.10.2021 р., оскільки зазначене у ньому не відповідало дійсності.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ від 30.06.1993 року передбачено проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Обов'язковий технічний контроль транспортних засобів здійснюють суб'єкти проведення обов'язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.
В той же час, в частині другій статті 35 цього Закону визначено, що легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років не підлягають обов'язковому технічному контролю.
Відповідно до положень цієї статті обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Технічний опис та зразок протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу затверджує Кабінет Міністрів України.
В положеннях статті 37 Закону України «Про дорожній рух» визначенні підстави для заборони експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до Акта №310517 від 26 жовтня 2021 року, дії перевізника кваліфіковані як правопорушення, передбачене ст. 29 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Разом з цим, відповідно до ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник повинен:
-виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
-утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
-забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
-забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
-організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
-забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
-забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
-забезпечувати безпеку дорожнього руху;
-забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з дотриманням вимоги законності, тобто, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. (п. 1 ч. 1 ст. 2 КАС України).
Притягуючи позивача до відповідальності з підстав, не передбачених чинним законодавством, відповідач діє поза межами та не у спосіб, визначений законом.
Як передбачено п. 31 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, за результатами розгляду справи про порушення керівник органу державного контролю або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт.
Припис підлягає обов'язковому виконанню в зазначений у ньому строк. Про виконання припису уповноважена особа суб'єкта господарювання повинна письмово повідомити керівникові органу державного контролю.
Разом із цим, відповідно до абз. 13 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, суд приходить до переконання, що оскаржувана позивачем постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №323848 від 24.12.2021 року підлягає до скасування.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України).
Під обґрунтованими діяннями суб'єкта владних повноважень мається на увазі, що такий суб'єкт забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
Під час здійснення власної діяльності суб'єкт владних повноважень має враховувати всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскаржувана постанова №216641 від 29.09.2021 не містить ключових обставин справи, наводить суперечливі відомості, які жодним чином не узгоджуються між собою.
А тому, суд погоджується з доводами позивача про те, в діях Публічного акціонерного товариства «Львівське транспортне підприємство 14630» відсутній склад правопорушення, що передбачений абз. 13 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а сама постанова є необґрунтованою та протиправною.
Щодо оскаржуваної Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №322848 від 24.12.2021 року суд вказує наступне.
Як вбачається з тексту Постанови: « 24.12.2021 р. я, Олександр Шульга в.о Начальник Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство 14630», місцезнаходження вул. Гродоцька, м.Львів, Залізничний р-н., Львівська обл.,79022, код ЄДРПОУ 03114744, банківські реквізити р/р - НОМЕР_2 , банк ПАТ «Фольксбанк» м.Львів, ліцензія АД33977 - 11.01.2012, ураховуючи те, що ПАТ Львівське автотранспортне підприємство 14630 (Богдан НОМЕР_3 ), 26.10.2021р ТЦ «Три слони», допущено надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 та 48, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт…»
З огляду на описане, постановлено стягнути з ПАТ Львівське автотранспортне підприємство 14630 адміністративно-господарський штраф у сумі 1700, 00 гривень.
Підставою для прийняття оскаржуваної постанови слугувало те, що згідно з Актом №310517 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.10.2021 року виявлено порушення «ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт» при здійсненні регулярних пасажирських перевезень по маршруту Львів-Радехів, водій не пред'явив оформлені документи, на підставі яких виконуються перевезення, а саме обліково-касовий лист. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч.1 абз.3 надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 цього Закону».
Стаття 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає, що цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно із абзацом 3 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно - господарські штрафи, а саме: за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пункт 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 передбачає, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Згідно з ч. 1, 2 абзацу 2 ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Зі змісту ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" вбачається, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України. Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для нерегулярних пасажирських перевезень для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
В акті перевірки зазначено, що водій транспортного засобу здійснював перевезення пасажирів і на час перевірки не пред'явив оформлений квитково - касовий лист.
Наказом Міністерства транспорту України від 31.05.2000 №279, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.2000 за №369/4590, затверджено Інструкцію про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу, додатком №13 до якої затверджено форму квитково-касового листа.
Згідно із наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25 травня 2006 року №503 наказ №279 втратив чинність.
Таким чином, на час проведення перевірки та оформлення акту №310517 від 26.10.2021, на законодавчому рівні не існувало визначеної форми квитково-касового листа та порядку його ведення, хоча квитково - касовий лист є обов'язковим документом для здійснення регулярних пасажирських перевезень згідно із статтею 39 Закону №3492.
Відтак, суд приходить до переконання, що приписи статті 39 Закону №3492 є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Одним із елементів принципу верховенства права, яким суд керується при вирішенні справ, Доповідь Венеційської комісії визначає «юридичну визначеність» («legal certainty»).
Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин.
Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності [абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року у справі № 2-р/2017].
Така визначеність необхідна для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано [абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005].
Згідно із принципом правової визначеності як одним із елементів принципу верховенства права обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустимі, зокрема, за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, якими встановлюються такі обмеження [абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 21 грудня 2017 року у справі № 3-р/2017].
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини ступінь чіткості, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється даний закон, а також кількості та статусу тих, кому цей закон адресований (рішення у справі Вогт (Vogt v. Germany) від 02.09.1995).
Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.
Оскільки встановлено відсутність на законодавчому рівні затвердження форми квитково-касового листа та порядку його ведення, положення статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" в частині зобов'язання водія мати квитково-касовий лист суперечать загальним принципам правової визначеності.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, Верховний суд у своїй постанові від 20.12.2018 року у справі №804/8740/16, п. 32 зазначив, що «Що стосується квитково-касового листа, то тут зауваження позивача колегія суддів вважає слушними, позаяк відсутність затвердженої форми і змісту вказаного документа ставить перевізника у невизначене становище і ускладнює належне виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосовування до позивача адміністративно-господарського штрафу з приводу відсутності у водія автобусу заповненого квитково-касового листа, оскільки форма та порядок ведення зазначеного документу не передбачені чинним законодавством.
Таким чином, оскаржувана позивачем постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №216640 від 29.09.2021 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судом встановлено, що при подачі до адміністративного суду Позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру а тому ним сплачено, 2 481,00 гривень судового збору.
Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 2 481,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу №322848 від 24.12.2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м.Київ, пр. Перемоги 14, ЄДРПОУ 39816845) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівське автотранспорте підприємство 14630» (79022, м.Львів, вул. Городоцька 280, ЄДРПОУ 03114744) сплачений судовий збір в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят один) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя Сакалош В.М.