Справа № 201/3685/22
Провадження № 1-кп/201/620/2022
29 червня 2022 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглядаючи у відкритому судовому засіданні угоду про визнання винуватості від 28.06.2022 року, укладену між прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному 01.06.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022170030000242 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Запорізької області, м. Бердянськ, громадянина України, раніше не судимого, з вищою освітою, розлученого, маючого на утриманні малолітнього сина ОСОБА_6 2019 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби призваного по мобілізації в посаді офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший лейтенант»,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_3
обвинувачений ОСОБА_4
захисник ОСОБА_5
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2022 № 2 (по стройовій частині) молодшого лейтенанта ОСОБА_4 , призваного по загальній мобілізації, призначено на посаду офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення.
Молодший лейтенант ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов'язку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
У зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан до 24 серпня 2022 року, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
12 квітня 2022 року, молодший лейтенант ОСОБА_4 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, без поважних причин, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка тимчасово дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
02 червня 2022 року молодший лейтенант ОСОБА_4 самостійно прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Дніпрі, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Таким чином, 12 квітня 2022 року, молодший лейтенант ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка тимчасово дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин, в умовах воєнного стану та незаконно перебував за її межами, ухилившись від військової служби до 02 червня 2022 року.
Умисні дії ОСОБА_4 , які виразилися у самовільному залишенні військової частини, вчиненому в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби), кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В судовому засіданні прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_3 надано угоду про визнання винуватості від 28.06.2022 року укладену між ним та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 в порядку, передбаченому ст. ст. 468, 469, 472 КПК України по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.06.2022 року за № 62022170030000242.
У судовому засіданні прокурор просив затвердити надану угоду про визнання винуватості, при цьому повідомив, що заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі, і запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувалися, речові докази у кримінальному провадженні та витрати на залучення експертів відсутні.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 просили суд розглянути надану угоду про визнання винуватості, затвердити її та призначити покарання, узгоджене сторонами угоди.
Із змісту угоди вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини, вчиненому в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Згідно даній угоді прокурор ОСОБА_3 , з однієї сторони, та обвинувачений ОСОБА_4 з другої сторони, за участю захисника ОСОБА_5 , дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 під час досудового розслідування беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, щиро розкаявся у скоєному, самостійно з'явився до військової частини із зізнанням.
При цьому, сторонами цієї угоди узгоджено покарання, яке має бути призначено ОСОБА_4 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) гривень. У зв'язку із цим ОСОБА_4 , керуючись положеннями ст. 26 КВК України, зобов'язується сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська та Дніпровську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері шляхом надання документа підтверджуючого сплату штрафу.
Із запропонованим видом та мірою покарання ОСОБА_4 згоден. В наданій суду угоді сторонами передбачені та роз'яснені наслідки укладення та затвердження угоди, положення ст. ст. 473, 394, 424, 474, 476 КПК України оговорені сторонами.
Під час розгляду угоди обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що цілком розуміє свої права, передбачені у п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України та наслідки укладення і затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винним, йому зрозумілий, вид покарання, який буде застосований до нього у разі затвердження угоди, із ним узгоджено та є цілком зрозумілим. Додав, що виконати взяті на себе відповідно до угоди про визнання винуватості зобов'язання, він в змозі реально, вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини в умовах воєнного стану, визнав повністю та підтвердив фактичні обставини інкримінованого йому правопорушення, викладені в угоді про визнання винуватості.
Суд, на виконання вимог ст. 474 КПК України, шляхом опитування сторін кримінального провадження, переконався, що укладення вказаної угоди між сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При вирішенні питання про відповідність угоди вимогам ст. 474 КПК України, суд враховує, що умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам цього Кодексу, правова кваліфікація дій кримінального правопорушення вірна, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. Не встановлені підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, не є очевидною можливість невиконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань за угодою, фактичні підставі для невизнання винуватості, відсутні.
Отже, за таких обставин, суд приходить до переконання, що надана угода про визнання винуватості від 28.06.2022 року, відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та кримінального закону, підстави для відмови у її затвердженні відсутні, а тому зазначена угода підлягає затвердженню.
Ухвалюючи вирок на підставі угоди, суд з урахуванням об'єктивно з'ясованих обставин, викладених в угоді про визнання винуватості, які підтверджені беззастережним визнанням ОСОБА_4 своєї вини, про що зазначено в угоді, приходить до висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , воно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і обвинувачений винний у його вчиненні, так як він своїми умисними діями вчинив самовільне залишення військової частини в мовах воєнного стану, а тому він підлягає покаранню, визначеному в угоді, за вчинення такого кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, яке передбачене в угоді про визнання винуватості суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 65 КК України, у випадку затвердження вироком угоди про визнання винуватості, суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому, суд визнає його щире каяття та з'явлення із зізнанням.
Обставин, обтяжуючих покарання обвинуваченому, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, узгоджені сторонами (прокурором та обвинуваченим) вид та міра покарання за вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення є такими, що, згідно із положеннями ст. 65 КК України, відповідають ступеню тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого, та таке покарання є достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Тому, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України, суд враховує наявність двох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому - щире каяття у скоєному та з'явлення із зізнанням, а також наявність на утриманні малолітньої дитини, 2019 р.н., і позитивні характеристики з військової частини, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.
Заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі, і запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувалися, речові докази у кримінальному провадженні та витрати на залучення експертів відсутні.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 368 - 370, 374, 394, 473-475, 476 КПК України, суд -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 28 червня 2022 року, укладену між прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному 01.06.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022170030000242 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і призначити узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) гривень.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.
Вирок суду на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України:
- обвинуваченим та його захисником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди, ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання, невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, у тому числі, не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
- прокурором виключно з підстав: призначення покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.
Оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставин не допускається.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1