справа№380/20354/21
28 червня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати з 31 травня 2021 року ОСОБА_1 пенсії, обмеженої максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснювати з 31 травня 2021 року виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 31 травня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі- Закону 2262-XII). Отримавши лист Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу стало відомо, що з моменту призначення пенсії відповідачем було застосовано обмеження максимального розміру пенсії, передбачене стеттею 43 Закону 2262-XII. Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії. Однак у відповідь отримав відмову, мотивовану тим, що підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.
Ухвалою суду від 23.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача відзиву на позовну заяву не подав, хоча про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Оскільки представник відповідача не подав відзиву, не повідомив причин не подання відзиву, суд неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов кваліфікує як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
З 31.05.2021 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позивач звернувся із заявою до відповідача від 27.09.2021 щодо перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Відповідач листом від 26.10.2021 надав відповідь на заяву позивача в якому вказав, що підстави для проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром відсутні, оскільки відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI (із змінами, внесеними Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів», який набрав чинності 01 січня 2017 року) тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати 10740 гривень. Аналогічна норма міститься і в статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Положення статті 2 Закону № 3668-VI не визнавались Конституційним Судом неконституційними.
Позивач, вважаючи, що такі дії відповідача щодо обмеження призначеної пенсії максимальним розміром є протиправними та порушують його право на отримання пенсії встановленому законом розмірі, звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав та інтересів.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року за №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч.1 ст.43 даного Закону, пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 848-VIII.
Зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, зокрема, частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, на яку покликається відповідач, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 522/3049/17, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".
У пункті 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Системний аналіз норм законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 дає підстави для висновку, що з 20 грудня 2016 року частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром (10 прожитковими мінімумами для непрацездатної особи) є нечинною та не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 620/1285/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 1640/2500/18.
Внесені Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до частини сьомої 43 Закону № 2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 813/678/18.
З огляду на викладене, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Враховуючи те, що ч. 7 ст.43 Закону №2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року за № 7-рп/2016, суд вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати з 31 травня 2021 року ОСОБА_1 пенсії, обмеженої максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність є протиправним.
Відповідно з метою належного способу захисту прав позивачу суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 31 травня 2021 року виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки протиправна дії відповідача зумовили звернення позивача з позовом до суду, стягненню з відповідача підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Позивач просить суд стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Ревером С.В. на підставі договору про надання правової допомоги. Відповідно до акту виконаних робіт розмір судових витрат позивача складає 3000 грн., що включає витрати на правничу допомогу.
Проте, суд вказує, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений та повинен складати 500,00 грн.
В даній категорії справ є усталеною практика зважаючи на рішення Верховного Суду в зразковій справі.
Суд звертає увагу, що при відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 500 грн., судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) щодо виплати з 31 травня 2021 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії, обмеженої максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити з 31 травня 2021 року виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
4.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн та 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 28.06.2022.
Суддя Костецький Н.В.