Справа № 2-1576/10
26 травня 2010 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Черкасової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності, третя особа - комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - КП «Новомосковське МБТІ», в якому просить визнати частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами за АДРЕСА_2, в частині що стосується особи покупця, визнати за ним право власності на зазначений об'єкт нерухомості та зобов'язати КП «Новомосковське МБТІ» здійснити реєстрацію права власності на житловий будинок за позивачем.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що на підставі свідоцтва про право власності на житло він був власником Ѕ частини квартири за АДРЕСА_1, власником іншої Ѕ частини була його матір - ОСОБА_3 29.08.2001 року вони разом з матір'ю продали зазначену вище квартиру, на виручені кошти матері було придбане інше житло, а він мав намір придбати житловий будинок за № АДРЕСА_2. За домовленістю з продавцем будинку угода повинна була відбутися 20.04.2002 року, однак в зазначений час угода не відбулася, в зв'язку з неявкою продавця, який був громадянином Росії.
Сам позивач зазначає, що на той час він також був військовослужбовцем та за наказом був відправлений у відрядження, в зв'язку з чим також не мав можливості особисто бути присутнім при укладенні угоди купівлі-продажу. Зазначені обставини змусили позивача передати кошти своєму братові ОСОБА_2, якому він усно доручив придбати для нього будинок за № АДРЕСА_2. Перед відрядженням від віддав своєму братові обговорену з продавцем будинку суму продажу, що складало 13300 грн. ОСОБА_2 на підтвердження отримання коштів для придбання будинку, в присутності свідка, написав розписку, а 22.04.2002 року ним було укладено договір купівлі-продажу з продавцем ОСОБА_5, що був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 2216. Однак, в порушення усних домовленостей, ОСОБА_2 уклав на своє ім'я договір купівлі-продажу, та при першій нагоді пообіцяв переоформити договір на ім'я позивача. ОСОБА_7 вселився в будинок, зареєструвався в ньому, уклав угоди зі службами щодо постачання природного газу, електроенергії, проводив ремонт будинку, здійснив його поліпшення, облаштував земельну ділянку тощо.
Звернувшись у 2008 році до свого брата з проханням переоформити будинок, ОСОБА_2 почав заперечувати досягнуту між ними домовленість, мотивуючи тим, що при укладенні договору купівлі-продажу він змушений був витрачати особисті кошти на оформлення документів, тому ОСОБА_1 завинив йому грошову суму у розмірі 1000 грн. Позивач погодився компенсувати йому витрачені кошти, однак ОСОБА_2 не надає ніяких документів на підтвердження тієї позиції, що ним були використані особисті кошти, і в будь-який спосіб відмовляється виконувати домовленість щодо переоформлення будинку на його ім'я.
Таким чином, позивач, посилаючись на норми ч.2 ст. 58 ЦК України, в редакції 1963 року, оспорює угоду купівлі-продажу, що була укладена між ОСОБА_5 і ОСОБА_2, вважає укладену угоду удаваним правочином. Оскільки в дійсності набувачем спірного будинку являється ОСОБА_1, він просить визнати частково недійсним зазначений вище договір, просить визнати його покупцем будинку, та визнати за ним право власності на нерухоме майно, що ним було придбане за особисті кошти, тому звернувся з зазначеним позовом до суду.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_8 позов підтримали, просять задовольнити у повному обсязі, підтвердили обставини, викладені у позові.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, однак при цьому пояснив, що спірний будинок ним дійсно було придбано за кошти його брата ОСОБА_1, який на момент укладення договору купівлі-продажу був військовослужбовцем, змушений був терміново від'їхати у відрядження, не залишивши доручення на придбання будинку. Продавець будинку ОСОБА_5 був громадянином Росії, приїхав тільки задля того, щоб укласти договір купівлі-продажу, не мав наміру чекати його брата, тому ним було прийняте рішення про укладення договору купівлі-продажу на своє ім'я. Між ними дійсно існувала домовленість, що він переоформить документи на свого брата, однак при укладенні угоди купівлі-продажу ним були витрачені особисті кошти для нотаріального посвідчення договору, сплати всіх необхідних внесків, реєстрації договору в БТІ і т.п., всього на суму 1000 грн., які позивач йому не компенсував, а сплатив лише суму продажу будинку. Таким чином, відповідач не заперечує, що угоду купівлі-продажу було вчинено ним, як покупцем, з метою приховання дійсної угоди купівлі-продажу між покупцем ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_5 Також відповідач не заперечував, що він жодного дня не використовував будинок для власних потреб, його власником та користувачем дійсно являється позивач по справі.
Суд, вислухавши думку сторін, свідчення свідка, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Згідно договору купівлі-продажу від 22.04.2002 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними побудовами за АДРЕСА_2 (а.с. 11-12), і вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 2216.
У відповідності до ч.2 ст. 58 к України, в редакції 1963 року, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
В судовому засіданні встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу (а.с. 11-12), дійсно було укладено з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_1.
Зазначені обставини стверджуються письмовою розпискою ОСОБА_2, згідно якої останній отримав від ОСОБА_1 для придбання для нього будинку по АДРЕСА_2 грошових коштів у розмірі 13300 грн (а.с. 10), що складає суму продажу будинку.
Також суду надано договір купівлі-продажу квартири за № АДРЕСА_1 (а.с. 9), що належала позивачеві та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, згідно якого позивач та його матір здійснили продаж зазначеної квартири за 44772 грн., і таким чином, кошти придбані від реалізації цієї квартири, були передані відповідачеві для придбання житла для позивача.
Крім того, копією домової книги (а.с. 17-18), довідкою квартального комітету (а.с. 19), договорами на постачання електроенергії, газопостачання (а.с. 20-23) стверджується, що ОСОБА_1 вселився в будинок по АДРЕСА_2, зареєстрований за вказаною адресою, здійснює всі комунальні платежі тощо.
В судовому засіданні в якості свідка допитана ОСОБА_3, яка підтвердила ту обставину, що її син ОСОБА_1, продав належну йому частку в квартирі АДРЕСА_1, виручені кошти витратив для придбання будинку по АДРЕСА_2. Однак, на момент укладення договору купівлі-продажу він змушений був від'їхати у термінове відрядження, т.я. був військовослужбовцем, а продавець будинку, також не мав можливості чекати його, тому ОСОБА_1 доручив ОСОБА_2 придбати для нього будинок. Звернувшись до нотаріуса їм стало відомо, що для укладення такої угоди необхідне доручення від імені ОСОБА_1, якого останній не надавав, тому було прийняте рішення формально укладати договір купівлі-продажу з ОСОБА_2, який повинен був переоформити всі документи на свого брата.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, а договір купівлі-продажу житлового будинку за № АДРЕСА_2, що був укладений 22.04.2002 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_2 повинен бути визнаний частково недійсним, а саме в частині покупця, яким, в даному випадку повинен бути визнаний ОСОБА_1.
При цьому суд вважає за необхідне застосувати норми ст..60 ЦК України, в редакції 1963 року, якою передбачено, що недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
У відповідності до ч.6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, тому суд вважає за необхідне скасувати вжиті заходи забезпечення позову щодо заборони відчуження арештованого майна - будинку АДРЕСА_2.
На підставі викладеного, керуючись ст . 10, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ч.2 ст. 58 , 60 ЦК України, України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності, третя особа - комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу житлового будинку за АДРЕСА_2, укладений 22 квітня 2002 року та посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2216, удаваним правочином в частині покупця, та вважати покупцем ОСОБА_1. В іншій частині договір залишити без змін.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, що розташовані в АДРЕСА_2, зобов'язавши КП «Новомосковське МБТІ» здійснити реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_1.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Новомосковського міськрайонного суду від 16 листопада 2009 року, припинивши обмеження, встановлені щодо відчуження арештованого майна.
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Сорока.