Справа № 495/4115/22
Номер провадження 2-з/495/57/2022
22 червня 2022 рокум. Білгород-Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Анісімова Н.Д., розглянувши матеріали, які надійшли за позовною заявою : Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39, код ЄДРПОУ: 03528552тел./факс: 04849-6-32-70 електронна пошта: Bel.Dnistr@od.gp.gov.ua в інтересах держави в особі:Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області( 67844, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1, код ЄДРПОУ 04527307 тел./факс (04851) 6-62-47 електронна пошта: karolino-bugaz-sovet@ukr.netдо відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;про визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, припинення речового права на нерухоме майно, приведення земельної ділянки допопереднього стану " -
До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява: Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі:Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, припинення речового права на нерухоме майно, приведення земельної ділянки до попереднього стану ".Крім того, 22 червня 2022 року до суду надійшла заява про забезпечення позову в порядку ст. 149-153 ЦПК України згідно якоївказано, що Білгород-Дністровською окружною прокуратурою вивчено питання законності проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 та подано до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, припинення речового права на нерухоме майно, приведення земельної ділянки до попереднього стану та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером рішення 46051088 від 20.03.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 4,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для державної реєстрації права власності на вищевказану нежитлову будівлю є: технічний паспорт серія та номер б/н, виданий 07.03.2019 ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД»; акт готовності об'єкта до експлуатації №273, виданий 11.02.2010 Інспекцією ДАБК в Одеській області.
Вважаємо, що право власності на вказану нежитлову будівлю набуто незаконно, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, припинення права власності, приведення земельної ділянки до попереднього стану та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Таким чином, з метою поновлення державних інтересів прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі власника землі - Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області з даним позовом.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 вказав, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18.
При здійсненні судочинства суди, відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Пантелєєнко проти України» від 29.06.2006, «Дорани проти Ірландії» від 31.07.2003 зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 ) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
«Ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами обов'язковому дослідженню підлягає питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (у даному випадку держави) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
В свою чергу, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, роз'яснення Верховного Суду України, а також зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.
У разі, якщо під час розгляду справи ОСОБА_1 відчужить спірну нежитлову будівлю на користь третіх осіб, проводитиме роботи з будівництва нежитлової будівлі - захист інтересів держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за яким звернувся із позовом прокурор не буде ефективним.
Враховуючи викладене та очевидність порушення інтересів позивача оскаржуваним рішенням державного реєстратора, з метою ефективного захисту інтересів позивача у даному судовому процесі необхідним є вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103, а також шляхом заборони ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нежитлової будівлі площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
Окрім того, ураховуючи можливість проведення будівельних робіт щодо спірної нежитлової будівлі необхідним є вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо видозмінення (будівництва, реконструкції, знесення, тощо) нежитлової будівлі площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
Такий захід забезпечення позовуна думку суду не несе загрози завдання збитків відповідачу та є співмірним до заявлених позовних вимог.
Відповідно до листа ПП «Дельта-Консалтінг» від 19.03.2020 за №DK031821-01, ймовірний діапазон ринкової вартості 1 кв. м. землі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 19.03.2020 року, беручи до уваги вплив соціально-економічних чинників і фактично відсутній первинний ринок об'єктів нерухомості, може становити 90-155$, в еквіваленті, що по курсу НБУ на 19.03.2020 р. становить 2 491-4 291 грн. Таким чином, враховуючи верхню цінову межу, станом на 19.03.2020 вартість земельної ділянки площею 0,0007 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , складає 30 037,00 грн (7 кв.м.*4 291 грн) Просить суд :
задовольнити заяву і вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нежитлової будівлі, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо видозмінення (будівництва, реконструкції, знесення, тощо) нежитлової будівлі, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103. Розглянувши заяву про забезпечення позову, матеріали цивільної справи, а також додані до позову письмові докази, суд приходить до наступного.
Відповідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та третьої особи, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Таким чином, керуючись наведеними нормами цивільного процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, виходячи з вимог п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України, повинна обґрунтувати причини звернення із відповідною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.81 ЦПК України, обов'язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При вирішенні питання про забезпечення позову судом беруться до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб'єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб'єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції). Таким чином накладення арешту на вказане нерухоме майно позбавить власника можливості користуватися вказаним майном, що є порушенням його прав. Однак не накладення заборони саме на користування майном, жодним чином не вплине на виконання рішення суду.
Диспозиція статей 149 - 153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.
З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки накладення арешту на майно та інших заходів, про які просить заявник, може обмежити відповідача розпоряджатися майном на власний розсуд, що однозначно завдасть шкоди його правам та інтересам у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно змісту Закону України «Про виконавче провадження» елементами арешту майна є його опис, оголошення заборони розпоряджатися майном, обмеження в праві користування ним або його вилучення у боржника та передача на зберігання іншим особам. Отже, арешт передбачає обмеження в праві користування майном.
Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі № 643/12369/19, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Таким чином, враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, суд вважає, що у даному випадку їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Заявляючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: дачний будинок, загальною площею 74 кв.м., що розташований в АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5120887400:01:005:0001 (РНОНМ 1257349951208, номер запису про право власності 20899363), позивач обмежився лише зазначенням, що є підстави вважати, що вищезазначене нерухоме майно під час розгляду справи може бути відчужено відповідачем на користь третіх осіб.
Тобто позивач тільки припускає, що вищезазначене майно може перейти на користь третіх осіб, але матеріали поданої заяви не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на відчуження вказаного спірного нерухомого майна або можливого вчинення відповідачем будь-яких дій, направлених на його відчуження.
Крім того, позивачем не враховано, що арешт передбачає не лише заборону реалізації (відчуження) майна, а й заборону користування майном, що на думку суду є невідповідним заходом.
Вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, на підставі чого, суд вважає за необхідне у задоволенні застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме:нежитлову будівлю, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30781711 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790521151103 - відмовити.
Щодо заборони відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30781711 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790521151103. то суд вважає, що заборона відчуження спірного нерухомого майна є заходом забезпечення позову, спроможним забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Таким чином, заявлений позивачем вид забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна гарантує виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог.
Суд при постановленні ухвали про заборону відчуження майна враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
При цьому вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони відчуження вказаного об'єкту нерухомого майна не виключає його з використання, а тому додаткових обмежень крім неможливості його відчуження для відповідача не існує.
Суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження вказаного нерухомого майна не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не порушує речове право володіння відповідача спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову, у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, за наявності яких законодавець встановив обов'язок суду щодо застосування зустрічного забезпечення та застосування даного виду забезпечення позову таким, що спричинить відповідачу збитки. (ч. 3 ст. 154 ЦПК України).
Одночасно суд звертає увагу відповідачів на те, що забезпечення позову є тимчасовим заходом та може бути скасований у разі представлення суду доказів щодо необґрунтованості позовних вимог та відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна є достатнім для забезпечення виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача та виключить можливість обмеження прав відповідача на користування нерухомим майном у повному обсязі у зв'язку із чим, суд не вбачає необхідності застосовувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту майна та заборони вчиняти будь-які дії щодо видозмінення спірного нерухомого майна (дачного будинку), в той час як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності, у зв'язку з чим заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Заборона відчуження нерухомо майна стосується саме об'єктів нерухомого майна, а тому немає необхідності в конкретизації осіб, яким забороняється вчиняти дії по відчуженню вказаного нерухомого майна.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153, 353-355 ЦПК України, -
Заяву про забезпечення позову в порядку ст. 149-153 ЦПК України Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі:Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_2 визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, припинення речового права на нерухоме майно, приведення земельної ділянки до попереднього стану -задовльнити частково.
Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нежитлової будівлі, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо видозмінення (будівництва, реконструкції, знесення, тощо) нежитлової будівлі, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
В задовленні заяви щодо вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю, площею 4.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 30782138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790548351103.
Виконання ухвал з питань забезпечення позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя: Н.Д.Анісімова