79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
21.06.2022 Справа № 914/422/22
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Україна», Львівська область, с. Ставчани
про стягнення 107 214,79 грн
Суддя Мороз Н.В.
При секретарі Беднар А. М.
Представники:
Від позивача: Омельченко О. М.
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Україна» про стягнення 86 724,76 грн.
Ухвалою суду від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.03.2022.
10.03.2022 розгляд справи відкладено на 12.04.2022, про що позивача повідомлено в порядку ст.121 ГПК України.
Ухвалою від 12.04.2022 суд вирішив розглядати справу № 914/422/22 за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 10.05.2022.
Ухвалою суду від 05.05.2022 відмовлено у задоволенні заяви позивача від 02.05.2022 №43/юр/20 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 10.05.2022 підготовче засідання відкладено на 07.06.2022 та задоволено клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
11.05.2022 через службу діловодства господарського суду позивачем подано заяву від 05.05.2022 про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просить суд стягнути з ТзОВ «Рітейл Україна» на користь ТзОВ «Торгово-Виробнича Група Український папір» 95 456,00 грн заборгованості, 4 727, 98 грн - інфляційних втрат, 940,92 грн - 3% річних та 6 089,89 грн - пені. Крім того, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн та судовий збір.
Ухвалою суду від 07.06.2022 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір» від 05.05.2022 про збільшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 21.06.2022.
Ухвалою суду від 16.06.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір» від 10.06.2022 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судове засідання 21.06.2022 в режимі відеоконференції представник позивача з'явився, дав пояснення по суті спору. Позовні вимоги просить задоволити у відповідності до заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Клопотанням від 20.06.2022 просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 66 ЛВ від 01.06.2021 щодо повної та вчасної оплати за отриманий товар, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 95 456,00 грн - заборгованості, 940,92 грн - 3% річних, 4 727,98 грн - інфляційних втрат, 6 089,89 грн - пені, а також судові витрати (в тому числі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).
Позиція відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзив на позов у встановлені процесуальним законом строки не подав.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області про відкриття провадження у справі від 21.02.2022, судом встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання вказаної ухвали, на подання до суду відзиву.
Згідно з інформацією, що знаходиться на веб-сайті Акціонерного товариства "Укрпошта", поштове відправлення від 22.02.2022 з ухвалою суду від 21.02.2022 про відкриття провадження у справі (ідентифікатор поштового відправлення 7901414441575) було вручено відповідачу 12.03.2022.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.
Враховуючи наведене, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Обставини справи.
01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір» (позивач, за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейл Україна» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір поставки № 66 ЛВ.
Згідно умов даного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним договором (п.1.1). Ціни на товар формуються згідно прайс-листів постачальника, діючих і затверджених на момент складання замовлень (п.2.2). Постачальник здійснює поставку товару покупцю згідно письмових замовлень покупця (у вигляді листів, факсимільних повідомлень тощо), складених на підставі прайс-листів постачальника, протягом 5 календарних днів з моменту отримання замовлення покупця (п.3.1). Перехід права власності на товар від постачальника до покупця та перехід ризиків випадкового пошкодження товару відбувається в момент поставки. Поставкою товару вважається фактична передача його уповноваженому представнику покупця та оформлення видаткової накладної, яка повинна містити всі обов'язкові реквізити первинного документа (п.3.5). Розрахунки за товар, поставка якого передбачена даним договором, проводяться у вигляді безготівкових платежів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника (п.4.1). Покупець, на підставі рахунка-фактури, складеного постачальником, проводить оплату поставленого товару у розмірі 100% протягом 45 календарних днів з моменту поставки (п.4.2). Товар вважається прийнятим покупцем від постачальника за кількістю і якістю після підписання уповноваженими представниками сторін відповідної накладної (п.5.1). За несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від несплаченої суми, за кожен день прострочення. У випадку прострочення покупцем оплати товару більше ніж на 15 календарних днів, від часу вказаного в п.4.1 договору, постачальник залишає за собою право не здійснювати наступні поставки товару до моменту повної оплати заборгованості покупцем та не несе відповідальності згідно п.6.3 даного договору (п.6.2). Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до « 31» грудня 2025 року, але в будь якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного договору, будь яка сторона не повідомить іншу сторону про свій намір розірвати даний договір, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п.9.1). Одностороння відмова від виконання умов даного договору не допускається, крім випадків, передбачених чинним законодавством України (п.10.6).
На виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 66 ЛВ від 01.06.2021, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 169 308,00 грн, що підтверджуються підписаними та скріпленими печатками сторін товарно-транспортними накладними та видатковими накладними: № ЛІ-02100857 від 15.09.2021 на суму 14 580,00 грн, № ЛІ-02100916 від 21.09.2021 на суму 10 224,00 грн, № ЛІ-02100962 від 28.09.2021 на суму 14 580,00 грн, № ЛІ-02101017 від 07.10.2021 на суму 10 224,00 грн, № ЛІ-02101042 від 11.10.2021 на суму 9 720,00 грн, № ЛІ-02101105 від 10.10.2021 на суму 4 860,00 грн, № ЛІ-02101150 від 26.10.2021 на суму 4 860,00 грн, № ЛІ-02101188 від 28.10.2021 на суму 10 224,00 грн, № ЛІ-02101253 від 09.11.2021 на суму 4 860,00 грн, № ЛІ-02101287 від 15.11.2021 на суму 9 720,00 грн, № ЛІ-02101483 від 10.12.2021 на суму 22 896,00 грн, № ЛІ-02101542 від 21.12.2021 на суму 31 680,00 грн, № ЛІ-02101574 від 23.12.2021 на суму 10 800,00 грн, № ЛІ-02200050 від 13.01.2022 на суму 10 800,00 грн (в матеріалах справи).
Зазначені поставки товару також відображені у податковій звітності шляхом внесення до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України податкових накладних.
Проте, відповідач свої зобов'язання за вказаним вище договором щодо оплати за поставлений товар виконав лише частково, здійснивши оплати на загальну суму 73 852, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в розмірі 95 456,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем надіслано на адресу відповідача претензію від 01.02.2022 № 1/твг-01.02.2022 з вимогою оплатити заборгованість. Однак, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, враховуючи порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 66 ЛВ від 01.06.2021, з метою захисту своїх прав, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінка суду.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 ЦК України).
Відповідно до ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
В даному випадку, між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору поставки № 66 ЛВ від 01.06.2021.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін товарно-транспортними та видатковими накладними.
Відповідач про дійсність отриманого товару та проти наявності заборгованості у розмірі 95 456,00 грн не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не подано.
Враховуючи наведене, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати оплати заборгованості за отриманий товар, а відтак позовна вимога про стягнення основного боргу в розмірі 95 456,00 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі наведеного, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 940,92 грн та інфляційні втрати у розмірі 4727,98 грн, у відповідності до розрахунку позовних вимог, долученого до заяви про збільшення розміру позовних вимог та за вказані в ньому періоди.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, а також зазначені в ньому періоди за допомогою системи «Ліга:закон», суд встановив, що такі нараховано вірно.
Суд звертає увагу, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Зазначена стаття розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти та інфляційні втрати за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 940,92 грн та інфляційних втрат в розмірі 4 727,98 грн підлягає до задоволення.
Крім того, на підставі п.6.2 договору позивачем також нараховано відповідачу 6 089, 89 грн пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Суд зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, сторони у п. 6.2 договору погодили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від несплаченої суми, за кожен день прострочення.
Відповідач, уклавши договір поставки № 66 ЛВ від 01.06.2021, погодився на викладені в ньому умови, в тому числі і умову про нарахування пені за порушення або неналежне виконання зобов'язань.
Таким чином, перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, а також зазначені в ньому періоди за допомогою системи «Ліга:закон», суд встановив, що така нарахована вірно, відтак, вимога про стягнення з відповідача 6 089,89 грн пені є правомірною та підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідача Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення повністю у відповідності до заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Судові витрати.
Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ст. 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, нормами якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Виходячи з аналізу положень ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Частина 7 ст. 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Відповідно до положень ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
В матеріалах справи міститься: договір № 01/ТВГ/22 про надання правової (правничої) допомоги від 02.05.2022, укладений між ТОВ «ТВГ Український папір» та адвокатом Омельченком Олександром Миколайовичем на суму 3 000,00 грн; рахунок-фактура № 01/ТВГ/22 від 02.05.2022 на суму 3 000,00 грн; платіжне доручення № 5438 від 03.05.2022 на суму 3 000,00 грн (призначення платежу: оплата гонорару зг рах №01/ТВГ/22 від 02.05.2022); акт № 01/ТВГ/22-01 приймання-передачі наданих юридичних послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.05.2022; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Омельченком О. М. та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Омельченка Олександра Миколайовича, згідно яких вбачається, що всього Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір» надано правничої допомоги на суму 3 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у Постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та у Постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд звертає увагу на позицію Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 12.05.2021 у справі № 235/4969/21, якою встановлено, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу наданих послуг, а отже є визначеним.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2.1 договору № 01/ТВГ/22 про надання правової (правничої) допомоги від 02.05.2022, встановлено фіксований розмір гонорару адвоката, згідно якого, винагорода адвоката за надання правової допомоги по даному договору становить 3 000, 00 грн.
Клопотань про зменшення витрат на правову допомогу не поступало.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є правомірною, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі - у розмірі 3 000, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Україна» (81118, Львівська область, Пустомитівський район, с. Ставчани, вул. Шевченка, 9 А, ідентифікаційний код 36808029) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Виробнича Група Український папір» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б ідентифікаційний код 43977041) - 95 456,00 грн - заборгованості, 940,92 грн - 3% річних, 4 727,98 грн - інфляційних втрат, 6 089,89 грн - пені, 2 481,00 грн - судового збору та 3 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення складено 29.06.2022.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.