вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032,тел.(044)235-95-51,е-mail:inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" червня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3065/21
Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій»
доПублічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
провизнання недійсної окремої частини договору
за участю представників:
сторін:не з'явились
суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач) про визнання недійсної частини договору в окремих частинах пункту 9.2 договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51: у разі невиконання або несвоєчасного виконання щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення; а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних, в іншій частині п 9.2. та інші умови договору залишити без змін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані частини п. 9.2 договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51, укладеного між сторонами у справі суперечать вимогам законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.10.2021 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справ та вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження за правилами загального позовного провадження. Призначено у даній справі підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та інші документи, що підтверджують заперечення проти позову до 30.11.2021.
У встановлений судом строк відповідач подав суду заперечення на позовну заяву від 16.11.2021 № 02-25/5784, в яких він заперечує проти позовних вимог з підстав, які зводяться до того, що договір про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51 укладено між сторонами у справі після проведеної процедури відкритих торгів, відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», учасники якої (процедури), в тому числі позивач ознайомившись з умовами процедури та повним текстом договору мав можливість звернутися за роз'ясненням та оскаржити вимоги тендерної документації, в т.ч. текст договору. Разом з тим, позивач повністю погодився з умовами проекту договору та додатками до нього, надавши в складі тендерної документації довідку про погодження з умовами договору. Уклавши договір про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51 та погодивши в п. 9.2 договору відповідальність постачальника за прострочення поставки продукції у вигляді пені в розмірі 2% вартості продукції, відповідач не порушив ч. 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відповідач зазначає, що згідно положень ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України сторонам надано право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування неустойки. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). За вказаних обставин, відповідач мав право передбачити договором відповідальність постачальника за не поставку продукції у вигляді пені у розмірі 2% вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожен день прострочення.
Крім того, відповідач зазначає, що Господарським судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 910/5076/21 за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» про стягнення суми штрафу за непоставлений товар. При розгляді вказаної справи судом надана правова оцінка п. 9.2 договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51, укладеного між сторонами у справі, яка підтверджує правомірність визначення розміру пені. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2021 у даній справі встановлено позивачу строк для подачі суду відповіді на відзив до 13.01.2022.
У встановлений судом строк позивач своїм правом на подачу відповіді на відзив не скористався, відповідь на відзив суду не надав.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.02.2022 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2022 о 12.10.
У зв'язку з загрозою життю, здоров'ю та безпеці представників учасників справи, відвідувачів суду, працівників суду в умовах воєнної агресії Російської Федерації проти України, судове засідання у даній справі призначене на 29.03.2022 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2022 призначено у даній справі судове засідання з розгляду даної справи по суті на 14.06.2022 о 12:10.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адресу їх місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частино 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов'язався поставити відповідачу - покупцю товари (продукцію), згідно умов договору, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (п. 1.1, 1.2 договору).
У п. 1.6 договору постачальник підтверджує, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить нормам чинного в Україні законодавства та відповідає його вимогам (зокрема щодо отримання всіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладення та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.
У розділі 9 договору сторони погодили відповідальність сторін.
Відповідно до п. 9.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Згідно з п. 9.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості; відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов'язань за цим договором, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.
Звертаючись з даним позовом позивач зазначає, що п. 9.2 договору в оскаржуваній частині на його думку є надто несправедливими по відношенню до позивача та таким, що неспівмірно ставить позивача у вкрай невигідне становище при виконанні зобов'язань за договором, оскільки нарахування пені у розмірі 2 відсотків від вартості продукції за 2-3 місяці прострочення удвічі може перевищити загальну ціну договору й відповідно відповідачу навпаки може бути вигідним таке прострочення. Крім того, встановлення умови повернення коштів за попередньо сплачений товар згідно договору з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних ставить теж позивача у вкрай невигідне становище при виконанні договору, оскільки незалежно від того виконав позивач свої зобов'язання чи не виконав - у випадку прострочення понад 20-ти днів, позивач зобов'язаний повернути відповідачу попередньо сплачені кошти за товар згідно договору з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.
Виходячи з наведеного, позивач вважає, що існують всі правові підстави, для визнання п. 9.2 договору недійсним в оскаржених його частинах.
Відповідач заперечує проти позовних вимог позивача з підстав відсутності правових підстав для визнання п. 9.2 договору недійсним в оспорюваних його частинах.
З огляду на вказані підстави вимог та заперечень суд зазначає таке.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Невідповідність чи суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України, передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, принцип свободи договору відповідно до наведених статей є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Положення ч. 1 ст. 216 ГК України визначають, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Чинне законодавство передбачає як право сторін встановити у договорі розмір неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеню), так і право застосовувати погоджені у договорі штрафні санкції у певному розмірі, обчисленому від вартості товару (у разі порушення негрошового зобов'язання).
Судом встановлено, що під час укладення договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51 сторони за вільним волевиявленням і на власний розсуд погодили в оспорюваному пункті 9.2 договору, зокрема відповідальність постачальника за невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції, а саме сплату постачальником пені у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення.
Зазначені норми Господарського кодексу України не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що і було здійснено сторонами даного спору при визначенні розміру штрафних санкцій, закріплених в пункті 9.2 договору.
Сторони у цьому випадку діяли у межах закону, а саме скористалися наданим законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини щодо господарсько-правової відповідальності постачальника шляхом сплати неустойки у вигляді пені за вказане конкретне порушення негрошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, встановлення в договорі відповідальність постачальника за невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції, а саме сплату постачальником пені у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення не є порушенням положень цивільного та господарського законодавства, а тому не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту договору у частині встановлення відповідальності постачальника за невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції, а саме сплату постачальником пені у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення.
Під час укладення договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51 сторони за вільним волевиявленням і на власний розсуд погодили в оспорюваному пункті 9.2 договору, зокрема, що постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов'язань за цим договором, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.
Тобто, сторони передбачили, зокрема, що у випадку здійснення покупцем постачальнику попередньої оплати за товар, поставку якого не здійснено постачальником, у останнього виникає обов'язок повернення сплаченої покупцем попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Згідно з ч. 2 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Встановлення в договорі права покупця на повернення сплаченої ним попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції та 3% річних не є порушенням положень цивільного та господарського законодавства, а тому не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту договору у частині повернення постачальником покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зазначав, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору.
Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
За таких обставин, враховуючи вищезазначене в сукупності, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про визнання недійсної частини договору в окремих частинах пункту 9.2 договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51, у зв'язку з чим позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а відтак суд відмовляє в їх задоволенні.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на позивача.
Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 202, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» (дорога Набережно-Печерська, 2, м. Київ, 01013, ідентифікаційний код 40653457) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (вул. Рудиківська, 49, смт Козин, Обухівський р-н, Київська обл., 08711, ідентифікаційний код 22927045) в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (м. Світлодарськ, Бахмутський р-н, Донецька обл., 84792, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 00131245) про визнання недійсної частини договору в окремих частинах пункту 9.2. договору про закупівлю (поставку) товарів від 05.08.2020 № 12/51: у разі невиконання або несвоєчасного виконання щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення; а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних, в іншій частині п 9.2. та інші умови договору залишити без змін відмовити повністю.
Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 29.06.2022.
Суддя Ю.В. Подоляк