Справа № 635/7996/13-ц Номер провадження 22-ц/814/1669/22Головуючий у 1-й інстанції Назаренко О.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
28 червня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого (судді-доповідача Карпушина Г.Л.; суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Ципліцьким Дмитром Олеговичем на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року (прийняте суддею Назаренко О.В.,) по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якому прохала суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 3000 гривень на кожну дитину, починаючи з дня подачі позову і до досягнення дітьми повноліття, а в разі продовження навчання - до досягнення віку 23 років.
Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 3000 гривень на кожну дитину, починаючи з 22.08.2013 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття.
В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 коп.
Роз'яснено відповідачу порядок оскарження заочного рішення.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ципліцького Д.О. про перегляд заочного рішення Харківського районного суд Харківської області від 19 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - залишено без задоволення.
З вказаним рішенням суду не погодивсяОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Ципліцьким Дмитром Олеговичем, в якій прохає рішеннязаочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким вимоги позивача задовольнити частково, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 22.08.2013 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що про винесення заочного рішення від 19.02.2014 року він не знав майже протягом восьми років, а довідався лише тоді, коли отримав повістку щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 12 жовтня 2021 року про виправлення помилки у виконавчому листі. Вказує, що після розлучення він одружився та проживав за іншою адресою, тому відповідач не міг знати про розгляд щодо нього справи про визначення розміру аліментів, оскільки копію позовної заяви та інших повідомлень він не отримував. Також зазначив, що на момент постановлення судом рішення у нього народилася донька від другого шлюбу, однак судом першої інстанції ці обставини не були враховані. Крім того, вказує, що на його утриманні перебувають його батьки, які потребують підтримки та допомоги.
Посилається на те, що відповідач навіть не знаючи про те, що стосовно нього є судове рішення про стягнення аліментів, надавав матеріальну допомогу дітям щомісячно не менш ніж 5000 грн на місяць, що підтверджується відповідними виписками із рахунків. Тому враховуючи те, що відповідачем надавалася допомога дітям, вважає, що аліменти на утримання дітей повинні стягуватися з нього у розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку і до досягнення кожною дитиною повноліття.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк до суду апеляційної інстанції не надходив.
Судове засідання проводилося в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення сторін згідно положень передбачених ч.13 ст.7 ЦПК України, та ч.2 ст. 369 ЦПК України, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у частині заявлених вимог та у стягнені додаткових витрат сторонами не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 09.08.2002 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2012 року у справі №2034/2217/2012, яке вступило в законну силу.
Відповідач ОСОБА_1 є батьком неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, щовідповідач ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, має нерегулярний, мінливий дохід, що підтверджується довідкою Харківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.02.2014 року, яка міститься в матеріалах справи, тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі на неповнолітніх дітей, починаючи з дня подачі позову і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Разом з цим, місцевий суд зазначив, що в задоволені частини позовних вимог щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей до досягнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 23 років слід відмовити позивачу за безпідставністю.
Проте, повністю з висновком суду в частині визначення розміру аліментів, колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (стаття 191 СК України).
Згідно із вимогами статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилалася на те, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність, тобто, зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а також працює неофіційно та отримує нерегулярний мінливий дохід (досить високий), який повністю витрачає на себе. Також зазначала, що відповідач аліменти нікому не платить, стягнень по виконавчим документам не проводиться, у шлюб після розлучення не вступав, інших неповнолітніх чи повнолітніх дітей немає. Тому прохала суд стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі по 3000,00 грн на кожну дитину щомісяця.
Відповідач ОСОБА_1 участі у розгляді вказаної справи не брав, оскільки судові повістки які направлялися йому на адресу: АДРЕСА_1 він не отримував, так як після розлучення проживав за іншою адресою. Про оскаржуване судове рішення відповідач дізнався випадково, коли отримав повістку щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 12 жовтня 2021 року про виправлення помилки у виконавчому листі. Після чого, ним 27.10.2021 року подано заяву про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2021 року - залишена без задоволення.
Отже, з вищевикладених обставин вбачається, що відповідач був позбавлений можливості подати свої заперечення щодо заявленого позову чи інші докази, які мають суттєве значення для вирішення вказаного позову.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 27 червня 2012 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_6 . Тобто, 19.02.2014 року (на момент прийняття судом рішення) відповідач уже був вдруге одружений та у нього з'явилася малолітня донька.
Так, із наданих відповідачем податкових декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 вбачається, що у 2013 році дохід (не прибуток) відповідача склав 74520 гривень, у 2014 році - 0 гривень, у 2015 році - 22300 гривень, у 2016 році - 0 гривень, у 2017 році - 30000 гривень, у 2018 році - 0 гривень. Після 2018 року ФОП ОСОБА_1 припинив свою діяльність.
В свою чергу позивачем при подачі позовної заяви інформації про регулярний чи мінливий дохід (заробіток) відповідача та його майновий стан суду надано не було. Однак, вищевказані обставини судом першої інстанції не були враховані при розгляді справи.
Втім, як свідчать матеріали справи, платник аліментів є здоровою особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, а тому може платити аліменти на своїх дітей.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років в розрахунку на місяць становив 1286,00 грн.
Колегія суддів відзначає, що встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку не є безумовною підставою для визначення судом саме такого розміру аліментів з огляду на те, що розмір матеріального утримання дітей визначається відповідно до вимог статей 182, 183, 184 СК України, у тому числі з урахуванням майнового і фінансового стану відповідача та інших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів.
Тобто, закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує.
Разом з тим, позивач просила стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі щомісячно у розмірі по 3000 грн на кожну дитину щомісяця, а в силу диспозитивності цивільного судочинства суд не може виходити за межі позовних вимог.
Отже, враховуючи те, що у сторін є двоє неповнолітніх дітей, які проживають з позивачем та фактично знаходиться на її утриманні, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства дитина має право на отримання матеріальної допомоги з боку обох батьків, а відповідач є особою працездатного віку, який має на утриманні дитину від іншого шлюбу, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності покладення на відповідача аліментного зобов'язання у вигляді щомісячної сплати аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі по 2000 грн на кожну дитину щомісяця на користь позивача, що відповідатиме інтересам дітей.
Такий розмір утримання, на переконання колегії суддів, є розумним і справедливим з огляду на встановлені обставини справи та зміст позовних вимог, перш за все він відповідатиме інтересам дітей, які переважають над інтересами батьків, принципу рівності прав та обов'язків батьків щодо дітей, а також сумам грошових коштів, які відповідач в добровільному порядку перераховував позивачу в якості матеріальної підтримки дітям протягом всього спірного періоду.
Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку, тобто є абсолютним.
При цьому добровільне виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати аліментів не має значення для правильного вирішення спору в цій частині, оскільки зазначені обставини повинні враховуватись державним виконавцем під час виконання судового рішення про стягнення аліментів згідно вимог статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі № 642/6906/16-ц (провадження № 61-26229св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-7500св20) та від 26 травня 2021 року у справі № 569/11466/20 (провадження № 61-1534св21).
Доводи апелянта про те, що на його утриманні перебувають батьки пенсіонери відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки відповідно до матеріалів справи мати і батько відповідача, за своїм статусом отримують довічно державні пенсійні виплати за віком з урахуванням вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення» та вправі користуватися всіма пільгами, встановленими цим та іншими нормативно-правовими актами, а тому беззаперечно не можуть вважатися такими, що потребують матеріальної допомоги відповідача.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо стягнення аліментів в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки відповідно до вимог ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. А згідно вимог ч.2 ст.182 СК України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи усі зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має всі можливості забезпечувати двох своїх неповнолітніх дітей матеріальною підтримкою у вигляді сплати аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття, і виконання такого батьківського обов'язку ніяким чином не ставить його у скрутне матеріальне становище.
За таких обставин, розглядаючи зазначений позов в частині вирішення вимог про стягнення аліментів, суд першої інстанції належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду в частині визначення розміру аліментів слід змінити визначивши розмір аліментів, який підлягає стягненнюз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання їх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з 22.08.2013 року і до досягнення дітьми повноліття.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру підлягає зміні.В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Ципліцьким Дмитром Олеговичем - задовольнити частково.
Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року в частині визначення розміру частки аліментів - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання їх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з 22.08.2013 року і до досягнення дітьми повноліття.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 28 червня 2022 року.
Головуючий суддя: ___________________ Г.Л. Карпушин
Судді:__________________ О.Ю. Кузнєцова _________________ Л.М. Хіль