Справа № 531/1623/21 Номер провадження 22-ц/814/393/22Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т. М. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.
21 червня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого Гальонкіна С.А.,
суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Билим Інни Олександрівни на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2021 року у складі головуючого судді Черняєвої Т.М., ухвалене в залі суду в м. Карлівка, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні, у справі № 531/1623/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що влітку 2019 року він уклав із відповідачами договір позики на суму 62 500,00 грн.
На підтвердження отримання позики відповідачі надали йому власноручно написану розписку, де зобов'язувалися повернути вказану суму до 30 березня 2020 року. По цій же розписці ОСОБА_1 : 03 лютого 2020 року отримала від нього у якості грошової позики 300 доларів США, які повернула 26 лютого 2020 року; 20 липня 2020 року отримала грошові кошти у сумі 5000,00 грн, які повернула із переплатою - 6500,00 грн, таким чином основний борг зменшився до 61000,00 грн.
У подальшому ОСОБА_1 повернула ще 800,00 грн та 19 травня 2021 року - 1000,00 грн, 31 травня 2021 року - 200,00 грн, 14 червня 2021 року - 1600,00 грн, так усього у 2021 році вона повернула 4600,00 грн, а не повернутою по розписці залишалась сума 55600,00 грн.
Вказував, що 25 жовтня 2021 року він направив відповідачам претензію з проханням повернути борг до 20 листопада 2021 року, однак кошти у повному обсязі до цього часу не повернені, тому позивач був змушений звернутися до суду.
22 вересня 2021 року ОСОБА_2 уточнено позовну заяву та вказано, що окрім основної суми боргу - 55600,00 грн, він прохав стягнути із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми заборгованості, яку визначає у сумі 1806,00 грн, та врахувати інфляційні втрати, які складають 3732,00 грн, тому всього стягнути солідарно із відповідачів 61138,40 грн, а також судові витрати: витрати по сплаті судового збору у сумі 908,62 грн та 5000,00 грн витрат, понесених на правову допомогу.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 15 серпня 2019 року з урахуванням інфляційних втрат у сумі 61 802,61 грн, 3% річних від простроченої суми заборгованості - 2986,76 грн та 5000,00 грн витрат на правову допомогу, а всього 69789,37 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 454,00 грн судових витрат щодо сплати судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представника ОСОБА_1 - адвокат Билим І.О.
В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що у розписці, яка була долучена до позовної заяви ОСОБА_2 не вказано дати та місця її укладання, вона не підписана самим позивачем, що порушує ст. 639 ЦК України та її зміст не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання їх ОСОБА_1 .
Вважає, що позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачам, а наявність у розписці зобов'язань повернути борг у грошовій сумі, не може свідчити про те, що між сторонами укладено договір позики та те, що відповідачу передано кошти, оскільки даний договір міг виникнути на підставі інших правовідносин.
Ураховуючи викладене, прохала скасувати рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2021 року.
У своєму відзиві ОСОБА_2 зазначив, що надана розписка від відповідачів підтверджує факт отримання ними позики від нього і є належним та допустимим доказом факту передачі грошових коштів та взяття відповідачами зобов'язання повернути йому отримані грошові кошти до вказаної у розписці дати.
Сторони у судове засідання не з'явилися.
Від ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, прохали оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволенння.
Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явилась.
Адвокату Билим І.О., що представляє інтереси відповідачів, надсилалась судова повістка на електронну адресу, яка зазначена в апеляційній скарзі.
Крім того, згідно довідки про доставку електронного документу судова повістка надіслана та доставлена 06 червня 2022 року до електронного кабінету ОСОБА_6 .
Відповідно до ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Разом з тим жодних клопотань від відповідачів та їх представника на адресу апеляційного суду не надходило.
За приписами ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2019 року між сторонами укладений договір позики, згідно якого відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 позичили у ОСОБА_2 62500,00 грн, які зобов'язалися повернути до 30 березня 2020 року, що підтверджується розпискою (а.с.6).
Також, згідно вказаної розписки ОСОБА_1 03 лютого 2020 року позичила 300 доларів США, які повернула 26 лютого 2020 року.
20 лютого 2020 року ОСОБА_1 позичила 5000,00 грн та 10 серпня 2020 року повернула 6500,00 грн. Згодом повернула 800,00 грн (дата не зазначена).
19 травня 2021 року відповідачі повернули 1000,00 грн, 31 травня 2021 року - 2000,00 грн, 14 червня 2021 року - 1600,00 грн та 07 серпня 2021 року - 100 доларів США.
В обумовлений строк кошти відповідачами не були повернуті позивачу та згідно розрахунку, здійсненого позивачем, залишилися не повернутими грошові кошти у сумі 55600,00 грн (а.с.34).
25 жовтня 2021 року позивач направив відповідачам претензію з проханням повернути борг до 20 листопада 2021 року (а.с.6), однак кошти у повному обсязі, на час розгляду справи місцевим судом не були повернуті.
Згідно з ч. 1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Крім того, зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму, відповідно до вимог ст.625 цього Кодексу.
На підставі ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Місцевим судом зазначено, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог 10 листопада 2021 року надано до суду оригінал розписки від 15 серпня 2019 року про одержання в борг відповідачами 62500,00 грн. Ця розписка засвідчена підписами відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із зазначенням дати - 15 серпня 2019 року, що посвідчує факт передання грошової суми позичальникам від ОСОБА_2 грошових коштів.
Доводи апелянта про те, що позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачам апеляційний суд не бере до уваги, оскільки розписка підписана ОСОБА_3 та ОСОБА_1 містить відомості про отримання та часткове повернення ними коштів.
Апелянтом оскаржується тільки укладення договору позики та передача грошових коштів, сама сума стягнутих коштів апелянтом не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі.
Будь-яких доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв'язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги..
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Билим Інни Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 червня 2022 року.
Головуючий: С. А. Гальонкін
Судді: Г.Л. Карпушин
О.Ю. Кузнєцова