Справа № 635/5493/17
Провадження № 1-і/545/47/22
29.06.2022 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтаві в режимі відеоконференції з Державною установою «Харківський слідчий ізолятор» клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220430000668 від 03.04.2016 року стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хуторське Петреківського району Дніпропетровської області, громадянина України, який не працевлаштований, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України,
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Харківського районного суду Харківської області та визначено територіальну підсудність справ цього суду Полтавському районному суду Полтавської області.
15.06.2022 року до Полтавського районного суду Полтавської області надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на будь-який інший, в тому числі домашній арешт а бо особисте зобов'язання.
Прокурор у судовому засіданні прохав відмовити у зміні запобіжного заходу застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_5 інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, за який за законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.
Також прокурор вказує на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики які передбачені ст. 177 КПК України, зокрема: п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, - переховування від органів досудового розслідування та суду, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зазначене свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні просив задовольнити його клопотання та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на будь-який інший не пов'язаний з триманням під вартою оскільки прокурором не доведено жодного ризику а також він не переховувався від органів поліції на досудовому слідстві.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , призначений згідно ухвали суду, адвокат - ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав клопотання обвинуваченого та вказав, що ОСОБА_5 тривалий строк перебуває під вартою та зазначив, що прокурором не доведено належними доказами наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України щодо обвинуваченого, а сама тяжкість покарання по інкримінованому злочину винуватість за який на даний час у обвинуваченого не доведена не може слугувати підставою для тримання під вартою обвинуваченого а тому прохав змінити обраний запобіжний захід на більш м'який.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 та необхідності відмови у задоволенні його клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження, зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, в тому числі, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки, при цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З матеріалів кримінального провадження, вбачається, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04 червня 2017 року стосовно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 17.05.2022 року заходи забезпечення кримінального провадження застосовані відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді тримання під вартою продовжено на 60 діб, а саме з 17 травня 2022 року до 15 липня 2022 року включно.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 в період застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, при перевірці виконання покладених на нього обов'язків, за місцем тимчасового проживання був відсутній, слідчим суддею надавався дозвіл на затримання обвинуваченого з метою приводу для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Також, продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він не має легальних джерел існування, а йому інкримінується вчинення умисного убивства з корисливих мотивів, тобто наявний ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 не має стійких соціальних зв'язків, зареєстрований у інтернатному закладі і не проживає за зареєстрованим місцем проживання, а за місцем тимчасового перебування, у встановленому законом порядку, реєстрацію не проводить.
Відтак, ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення, санкція статті якого передбачає покарання у виді позбавлення воді на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Тобто, в даному випадку існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Крім того, обвинувачений може вчинити дії, спрямовані на здійснення незаконного психологічного або фізичного впливу відносно свідків, які надали свідчення про причетність його до вчинення злочину. В даному випадку існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконний вплив на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Також, обвинувачений ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з відсутністю законних джерел заробітку та нестійких соціальних зв'язків. Зазначене свідчить, що існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому інших об'єктивних даних щодо спростування наданої характеристики особи обвинуваченого суду не представлено, у клопотанні обвинуваченого ОСОБА_5 такі дані відсутні.
Отже, враховуючи вище викладене, з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження у їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність прокурором обставин, передбачених ст. 194 КПК України, а саме: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Такі висновки суду ґрунтуються на наданих доказах, які свідчать про вчинення особливо тяжкого злочину, що само по собі може спровокувати спробу обвинуваченим переховуватись від суду, дані про особу обвинуваченого, що підтверджує високий ризик вчинення нового злочину.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши запобіжний захід. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Одночасно, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Враховуючи встановлені обставини і ризики, суд вважає, що вони в даний час свідчать про неможливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'яких видів запобіжного заходу, що передбачені ч.1 ст.176 КПК України, так як жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вище зазначеним ризикам, а тому у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 182-183, 331 КПК України, суддя, -
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220430000668 від 03.04.2016 року.
Копію ухвали направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» - для відома.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_1