"22" червня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/10/22
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,
розглянувши справу №916/10/22
за позовом Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Електрична, будинок 1; код ЄДРПОУ 00130850)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мармер Людмили Григорівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 39 989,57 грн;
представники сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Акціонерне товариство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мармер Людмили Григорівни, в якому просить стягнути з відповідача 39 989,57 грн, з яких: 33 431,88 грн основного боргу, 1170,12 грн інфляційних втрат, 428,66 грн 3% річних, 2618,68 грн пені, 2340,23 грн 7% штрафу.
В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати за теплову енергію по Договору купівлі-продажу теплової енергії №1490 від 04.12.2013 р.
Ухвалою від 17.01.2022 позовну заяву (вх. №10/22 від 04.01.2022) Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду належних доказів відправлення позовної заяви з додатками відповідачу листом з описом вкладення, з урахуванням вимог даної ухвали.
24.01.2022 до суду надійшла заява позивача (вх. №1916/22) про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач серед додатків зазначив оригінал поштового опису вкладення та квитанції про направлення позовної заяви з додатками відповідачу. Проте, до заяви було фактично додано лише опис вкладення.
01.02.2022 на електронну пошту суду надійшов лист (вх. №2861/22), до якого позивач долучив копії поштової накладної та розрахункового чеку.
Ухвалою від 02.02.2022 прийнято позовну заяву (вх. №10/22 від 04.01.2022) до розгляду, відкрито провадження у справі №916/10/22, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи призначено на 02.03.2022, запропоновано сторонам реалізувати процесуальне право на подання заяв по суті спору у встановлені строки.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжено до 25 квітня 2022 року (Указ Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”).
Рішенням зборів суддів від 24.02.2022 з метою забезпечення безпеки працівників Господарського суду Одеської області та відвідувачів, зокрема, рекомендовано з 24 лютого 2022 року, як тимчасовий захід, зняти з розгляду призначені справи, окрім невідкладних; продовжити роботу Господарського суду Одеської області у відповідності до ст.ст.10, 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
У зв'язку з викладеним, судове засідання по справі, яке було призначено на 02.03.2022, не відбулося.
Ухвалою від 17.05.2022 повідомлено сторін про те, що розгляд справи призначено на 22.06.2022.
22.06.2022 складено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
04.12.2013 між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії №1490 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого теплопостачальна організація-продавець (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачеві-покупцю (відповідачу) теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.
Згідно з п. 2.1. Договору теплова енергія постачається споживачу-покупцю в обсягах, визначених в Додатку 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, на такі потреби:
- опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду;
- гаряче водопостачання - протягом року (за наявності виділеного об'єму природного газу).
Пунктом 10.1. передбачено, що Договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 03.12.2014, з урахуванням ч. 3 ст. 631 ЦК України.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії Договору не буде письмово заявлено однією зі сторін.
Відповідно до п. п. 5.1., 5.2. Договору облік споживання споживачем-покупцем теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку, у разі їх відсутності - розрахунковим способом. Облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія проводиться за комерційними приладами обліку на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації-продавця та споживача-покупця або за домовленістю сторін в іншому місці.
За умовами п. 10.6 Договору невід'ємними його частинами є:
- Додаток №1 «Обсяги та порядок постачання теплової енергії споживачу-покупцю»;
- Додаток №2 «Умови припинення постачання теплової енергії»;
- Додаток №3 «Дислокація».
Також, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладалися додаткові угоди до Договору, зокрема:
- Додаткова угода №1 від 23.11.2016, якою було виключено з Договору одне із приміщень відповідача;
- Додаткова угода №2 від 16.11.2018, якою включено до Договору два нежитлових приміщення відповідача;
- Додаткова угода №3 від 16.04.2019 про внесення змін до Договору, у зв'язку зі зміною теплових навантажень, згідно з наданими робочими проєктами розрахунків теплового навантаження на опалення;
- Додаткова угода №4 від 16.05.2019, за якою сторонами узгоджено внести зміни в Додаток №1 та №3 до Договору;
- Додаткова угода №5 від 19.11.2020 про включення в Додаток №3 Договору додаткового приміщення та викладення Додатку №3 й п. 1 Додатку №1 в новій редакції;
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання своїх зобов'язань по Договору у березні 2021 р. позивачем було поставлено відповідачу 23,31 Гкал теплової енергії на суму 46 699,54 грн (з ПДВ), як вбачається з Акту приймання-передачі №3071 від 31.03.2021 (Т. 1, а.с. 38).
Відповідно до ч.1 ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно ч.1 ст.277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ч.6 ст.19 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч.3 ст.24, ч.2, ст.25 Закону України „Про теплопостачання” основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання; забезпечення безперешкодного доступу до власного теплового обладнання приладів комерційного обліку представникам теплогенеруючої чи теплопостачальної організації за умови пред'явлення відповідного посвідчення при виконанні службових обов'язків; недопущення провадження будь-яких видів господарської діяльності в охоронних зонах теплових мереж без погодження з власником об'єкта теплопостачання. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством; забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ч.6 ст.25 Закону України „Про теплопостачання”).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності з п. п. 6.1., 6.2. та 6.3. Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем-покупцем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України.
Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України, шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли при цьому від споживача-покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості споживача-покупця за цим Договором.
Остаточний розрахунок за фактично спожиту споживачем-покупцем теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Згідно з п. 6.4. Договору якщо споживач-покупець розраховується за показаннями приладів комерційного обліку:
- при перевищенні фактичного споживання теплової енергії понад заявлену та сплачену її вартість до початку розрахункового періоду, розрахунки здійснюються за фактично спожиту теплову енергію згідно п. 6.3. Договору;
- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) зараховується в рахунок оплати заборгованості минулих періодів, а при відсутності такої - в рахунок передоплати майбутніх періодів.
Позивач пояснив, що 21.05.2021 відповідач лише частково виконав свої договірні зобов'язання та сплатив позивачу 83 100,00 грн (копія платіжного доручення міститься в матеріалах справи - Т. 1, а.с. 9), з яких 13 267,66 грн зараховано в погашення заборгованості за березень 2021 р.
За пп. 3.2.5. п. 3.2. Договору споживач-покупець зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які визначені Договором.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, судом встановлено, що відповідачем неналежним чином виконувались зобов'язання щодо оплати наданих послуг за березень 2021 р., внаслідок чого у нього наявний борг перед позивачем у сумі 33 431,88 грн.
Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт сплати відповідачем за отриману теплову енергію у повному обсязі в матеріалах справи відсутні. У зв'язку з вищевикладеним, суд доходить висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 33 431,88 грн за отриману теплову енергію, підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до п. 7.3. Договору за порушення строків оплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію, у нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить 3 роки. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у 3 роки.
Враховуючи встановлення судом факту несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 7% штрафу, вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 2618,68 грн пені та 2340,23 грн штрафу підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).
Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 428,66 грн та інфляційних втрат у сумі 1170,12 грн, суд вважає його обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині - такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Електрична, будинок 1; код ЄДРПОУ 00130850) до Фізичної особи-підприємця Мармер Людмили Григорівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 39 989,57 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мармер Людмили Григорівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Електрична, будинок 1; код ЄДРПОУ 00130850) 33 431,88 грн заборгованості, 1 170,12 грн інфляційних втрат, 428,66 грн 3% річних, 2 618,68 грн пені, 2 340,23 грн 7% штрафу, 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 22 червня 2022р. Повний текст рішення складено та підписано 27 червня 2022 р.
Суддя Р.В. Волков