ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.06.2022Справа № 910/18520/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" вул. Бульварно-Кудрявська, 33,Київ 54,01054
до Акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" вул. Бастіонна 5/13,Київ 14,01014
про стягнення 4 396,60 грн.
Представники сторін: не викликались
Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" про стягнення 4396,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором страхування № 250511565.20_005 добровільного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків від 22.01.2020 року, в зв'язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Акціонерному товаристві "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 4396,60 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.
Через відділ діловодства суду 13.12.2021 року від позивача надійшла заява б/н від 06.12.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Окрім цього попередньо на електронну пошту суду позивачем 06.12.2021 року також було надіслано копію заяви б/н від 06.12.2021 року про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 за результатами розгляду заяви № б/н від 13.12.2021 року щодо усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/18520/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/18520/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу ЕР № 11731197.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 у справі № 910/18520/21 через відділ діловодства суду 22.12.2021 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація щодо Полісу ЕР № 11731197, яка судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/18520/21 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 5/13, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В свою чергу копія ухвали суду від 14.12.2021, яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 5/13 повернулась на адресу суду не врученою у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/18520/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.09.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 січня 2020 року між Акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО" (страховик за договором, позивач у справі) та ОТП Лізинг ТОВ від імені якого діє Генеральний директор Павлушин А.В. на підставі Статуту та Керівник Департаменту Страхування Нирков Є.Г. на підставі Довіреності (страхувальник за договором) укладено Договір страхування № 250111565.20_005 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія, пасажирів від нещасних випадків (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2018 року випуску.
Франшиза за страховим випадком ДТП - 0,00 грн. (п.2.1 Договору страхування).
Строк дії Договору страхування згідно з пунктом 5.1 останнього - з 00 год. 00 хв. 19.02.2020 по 24 год. 00 хв. 18.02.2021.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з умовами Договору страхування страховим випадком є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок дорожньо - транспортної пригоди; пожежі; стихійного лиха; падіння предметів, попадання каміння; протиправних дій третіх осіб; угоду - з урахуванням умов п.1.3 генеральної угоди (пункту 2.2 Договору страхування).
Зокрема, Страховий договір є невід'ємною частиною Генеральної угоди № 250598470.14 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків від 25.12.2014 року (далі - Генеральна угода).
Відповідно до п.1.2 Генеральної угоди страховик відшкодовує в межах страхової суми збитки, що виникли в результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок, зокрема, ДТП - дорожньо- транспортної пригоди (зіткнення, наїзд, перекидання, падіння транспортного засобу).
Як встановлено судом з матеріалів справи та постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, 10 квітня 2020 року о 09 год. 35 хв. гр. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 21013, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в м. Тернопіль в напрямку до вул. Довженка, відчинивши двері транспортного засобу допустив зіткнення з автомобілем марки Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_2 , який рухався в попутному напрямку, в результаті чого транспортні засобі отримали механічні пошкодження.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 8.2.6 Договору страхування страхувальник, водій чи їх представники зобов'язані при настанні страхового випадку письмово оформити заяву про страховий випадок не пізніше 5-ти (п'яти) робочих днів з моменту коли стало відомо страхувальнику про настання страхового випадку
Так, страхувальник ТОВ «ОТП Лізинг» 10.04.2020 через представника звернувся до страховика - Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" із повідомленням про випадок, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 9.1 Договору страхування після одержання всіх необхідних документів, рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у строк до 15-ти робочих днів з урахуванням особливостей, передбачених Генеральною Угодою. Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 5-ти робочих днів з моменту ухвалення рішення про виплату.
Відповідно до пункту 9.2.3 Договору страхування при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування визначається Страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір збитку (рахунки СТО, калькуляції СТО чи Страховика, висновок спеціаліста-автотоварознавця), за вирахуванням встановленої договором страхування франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з Рахунком на оплату ТОВ «Терко Авто Моторс» № 549 від 28.04.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 4 396, 60 грн., в т.ч. ПДВ 732,77 грн..
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із повідомленням про випадок від 10.04.2022 останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 2526479 від 13.05.2020, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена на підставі рахунку СТО - виконавця відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу - ТОВ «Терко Авто Моторс» № 549 від 28.04.2021 року та склала 4 396,60 грн.
Згідно п.9.2.9 Договору страхування всі виплати за страховими випадками перераховуються на розрахунковий рахунок страхувальника п/р НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк» м. Київ за умови відсутності заяв на виплату страхового відшкодування зі вказаними іншими реквізитами для здійснення виплати.
В подальшому позивачем відповідно до вказаного страхового акту № 2526479 від 13.05.2020 сума страхового відшкодування в розмірі 4 396,60 грн. з ПДВ була виплачена страхувальнику - ТОВ «ОТП Лізинг», що підтверджується копією платіжного доручення № 8392 від 22.05.2020 на відповідну суму.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 193.1. статті 193 Податкового кодексу України ставка податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків.
Згідно з абзацом другим пункту 36.2 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин фактично проведеного ремонту та чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.
Наразі, згідно даних Реєстру платників податку на додану вартість СТО, яким проводився ремонт пошкодженого транспортного засобу Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Терко Авто Моторс» зареєстроване як платник ПДВ, номер свідоцтва - 355056219158.
Виходячи з положень зазначеної норми пункту 36.2 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок відповідача відшкодувати різницю на суму ПДВ виникає у разі надання доказів фактично проведеного ремонту.
Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.
Наразі, позивачем надані докази оплати такого ремонту платіжним дорученням № 13676 від 04.05.2020 згідно рахунку ТОВ «Терко Авто Моторс» від 10.04.2020, відтак, включення до суми страхового відшкодування суми ПДВ є правомірним.
В свою чергу заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 250511565.20_005 від 22.01.2020 року, а також перебування отриманих автомобілем марки Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 10.04.2020 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 4 396, 60 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Терко Авто Моторс», яким безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунку ТОВ «Терко Авто Моторс» № 549 від 28.04.2021 року та платіжного доручення № 13676 від 04.05.2020 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 10.04.2020 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов договору страхування, при цьому постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (суддя Кунцьо С.В.) від 04.05.2020 року (справа № 607/6402/20) винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні п.. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУаАП, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 10.04.2020 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки ВАЗ 21013, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Ю.БІ.АЙ-КООП" відповідно до договору (полісу) ЕР № 117311917 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт відповідальності по майну - 100 000,00 грн., Поліс станом на момент скоєння ДТП 10.04.2020 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Акціонерного товариства "Страхова група "ІНГО" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Ю.БІ.АЙ-КООП" як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом марки ВАЗ 21013, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Ю.БІ.АЙ-КООП", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія ГАЗ 33023, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому з урахуванням наявності полісу ЕР № 117311917 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Ю.БІ.АЙ-КООП", до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн., отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Renault Duster, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком розраховано правомірно.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом звернення до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Ю.БІ.АЙ-КООП» із заявою про виплату страхового відшкодування № 20-01/21Р від 26.01.2021 року, копія якої наявна в матеріалах справи. Факт надсилання підтверджується копією фіскального чеку від 27.01.2021 року.
Проте станом на дату подання позовної заяви до суду відповіді на заяу не було отримано та страхове відшкодування не виплачено.
Окремо суд зазначає, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи суд зазначає, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 вказаного Закону, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.
Таким чином, оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 4 396,60 грн. в порядку суброгації в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування № 250511565.20_005 від 22.01.2020 року та Полісу ЕР № 117311917 та/або їх окремих положень суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 106 922,56 грн. страхового відшкодування підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Ю.БІ.АЙ-КООП" (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 5/13; код ЄДРПОУ 31113488) на користь Акціонерного товариства "Страхова група "ІНГО" (01054, М. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33, код ЄДРПОУ 16285602) 4 396, 60 грн. ( чотири тисячі триста дев'яносто шість грн. 60 коп.) страхового відшкодування та 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27 червня 2022 року.
Суддя А.М. Селівон