ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.06.2022Справа № 910/2115/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна»
до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»
про стягнення 844 701, 70 грн
за участю представників:
від позивача: Грибенко А.Л.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення 844 701, 70 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2115/22, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
18.04.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли відзив на позов, клопотання про розгляд справи з викликом сторін, заява про розгляд справи у порядку загального позовного провадження
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що фактично виконання судового рішення по справі №910/8059/17 відбулось 18.10.2019 та 08.11.2019, коли грошові кошти були списані Міністерство юстиції України, а тому є безпідставним та незаконним нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 18.10.2019 по 24.10.2019 та з 08.11.2019 по 12.11.2019. Також, відповідач вважає, що є безпідставним нарахування 3% річних на суму відсотків на вклад та стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, яке підлягало виконанню в іноземній валюті. Окрім того, відповідач звертає увагу, що належним відповідачем у даній справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки зобов'язання за договором про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014 повинен виконувати з 17.11.2014 ТОВ «ФК «Фінілон», у зв'язку з укладенням договору переведення боргу №б/н від 17.11.2014 та договору про переведення боргу за зобов'язанням банку щодо виплати коштів за договором №237320 від 08.01.2014.
10.05.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
12.05.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.05.2022 у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про розгляд справи №910/2115/22 у порядку загального позовного провадження відмовлено, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання у справі на 21.06.2022.
У відповідності до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Оскільки між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір переведення боргу №б/н від 17.11.2014 та договір про переведення боргу за зобов'язанням банку щодо виплати коштів за договором №237320 від 08.01.2014, суд дійшов висновку, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", у зв'язку і чим суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон».
У судовому засіданні 21.06.2022 відповідачем надано додаткові пояснення по справі та заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №910/2115/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи №199/3152/20.
У судовому засіданні 21.06.2022 представник позивача надав письмові заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 21.06.2022, розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.
Так, у своєму клопотанні позивач просить суд зупинити провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи №199/3152/20 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення трьох відсотків річних та пені за депозитним договором №SAMDN25000736773359 від 26.07.2013 року.
У відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є подібною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що справи №910/2115/22 та №199/3152/20 не є подібними, а розгляд Великою Палатою Верховного Суду справи №199/3152/20 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» не вплине на вирішення спору у даній справі та не перешкоджає розгляду справи №910/2115/22.
Суд зазначає, що самостійно може встановити всі обставини для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи №910/2115/22 за наявними у даній справі доказами, а тому - у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі ч п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні 21.06.2022 представник позивача надав пояснення по суті позову, в яких позовні вимоги підтримав.
У судовому засіданні 21.06.2022 відповідача проти позову заперечив, надав пояснення по суті заперечень.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений ухвалою суду від 27.05.2022.
Судом оголошено перерву з розгляду справи по суті для підготовки вступної та резолютивної частини рішення на 22.06.2022.
У судове засідання 22.06.2022 на оголошення вступної та резолютивної частини рішення з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.
У судовому засіданні 22.06.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
03.03.2003 Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі - відповідач, Банк) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (надалі - позивач, клієнт) уклали договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок (поточні рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює його (їх) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
Банк відкрив позивачеві в Севастопольській філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» банківські рахунки: поточний № НОМЕР_1 - у гривні, валютний № НОМЕР_2 - у доларах США, валютний № НОМЕР_3 - у Євро, картковий № НОМЕР_4 - у гривні.
08.01.2014 Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» уклали договір про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 (далі - договір), предметом якого є внесення клієнтом та прийняття Банком тимчасово вільних коштів у сумі та на строк, що зазначено в додатковій угоді до договору, з обов'язками виплачувати клієнту суму вкладу та проценти на умовах і в порядку, встановлених цим договором.
Пунктом 2.3.2 договору встановлено, що Банк зобов'язаний виплачувати клієнту проценти згідно з пунктом 3.12 в редакції додаткової угоди до цього договору.
У пункті 3.12 (в редакції додаткової угоди) визначено, що проценти за вкладом виплачуються клієнту в день закінчення розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1. цієї додаткової угоди, або щомісячно кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що кошти, які розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, перераховуються винятково з його поточного рахунку.
Нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок.
На виконання договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" розмістило на депозитний рахунок № НОМЕР_5 535383,56 доларів США строком до 13.01.2015.
05.01.2015 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 002 від 05.01.2015, у якому позивач запропонував відповідачу декілька варіантів належного виконання зобов'язання по поверненню коштів вкладів за договором та відсотки по ньому.
ПАТ КБ «ПриватБанк» жодної відповіді не надав, платіжні доручення не виконав.
15.12.2016 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 108 з проханням надати виписки по рахункам: № НОМЕР_5 (депозит) та № НОМЕР_6 (відсотки).
23.12.2016 позивач надіслав відповідачу вимогу № 0134 від 19.12.2016 про термінове повернення коштів вкладу та нарахованих відсотків за договором.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про розміщення коштів "Депозитна лінія" № 237320 від 08.01.2014 в частині своєчасного повернення суми депозиту та нарахованих на нього відсотків позивачу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договору про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014 та про стягнення 535383,56 доларів США коштів вкладу, 106612,40 доларів США процентів, 3294,40 грн. доларів США пені, 191384,14 грн. трьох процентів річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі №910/8060/17 позовні вимоги задоволено повністю, розірвано договір про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» та Публічним акціонерним товариством комерційного банку «Приватбанк», вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» 535383,56 доларів США коштів вкладу, 106612,40 доларів США процентів, 3294,40 грн. доларів США пені, 191384,14 грн. трьох процентів річних 260725,04 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі №910/8060/17 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі № 910/8060/17 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3294,40 доларів США пені, а також 942,22 доларів США процентів та в частині розподілу судових витрат скасовано з прийняттям нового рішення та з новим розподілом судових витрат. В позові про стягнення 3294,40 доларів США пені, а також 942,22 доларів США процентів відмовлено, вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» 232 779 грн 83 коп судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі № 910/8060/17 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У межах примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17, позивач 24.10.2019 отримав грошові кошти у сумі 13 141 730,15 грн, 12.11.2019 у сумі 2 821 898,64 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17, у зв'язку із чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача нараховані 3% річних у розмірі 345 547,36 грн та інфляційні втрати у розмірі 499 154,34 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу положень ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з ч. 3 ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на вимогу позивача вклад не повернув, а також не сплатив позивачеві нараховані проценти, а тому суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача коштів вкладу у сумі 535383,56 доларів США на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна».
Також, постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 було встановлено, що розмір нарахованих процентів за депозитним договором за період з 10.01.2014 по 15.05.2017 становить 105 670,18 доларів США.
Окрім того, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 3 294,40 доларів США, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 встановлено обставини наявності у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» обов'язку сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» 535 383,56 доларів США коштів вкладу, 105 670,18 доларів США процентів, 191 384,14 грн. трьох процентів річних та 232 779,83 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 встановлені факти щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» та Публічним акціонерним товариством комерційного банку «Приватбанк», повторного доведення не потребують.
Водночас, відповідач у відзиві на позову заяву заперечив проти задоволення позовних вимог до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» посилаючись на належного відповідача у даній справі, оскільки у відповідача відсутній обов'язок із сплати на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з огляду на перехід такого обов'язку до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу за договором №237320 від 08.01.2014.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Таким чином, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 було встановлено обов'язок у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» 535 383,56 доларів США коштів вкладу, 105 670,18 доларів США процентів, 191 384,14 грн. трьох процентів річних та 232 779,83 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, а тому такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню при розгляді даної справи.
Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.12.2021 у справі №910/13/21, щодо необхідності встановлення які саме матеріально-правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи; чи відбулась/не відбулась заміна сторони у спірних правовідносинах за депозитним договором з огляду на договір переведення боргу; які саме та в якому обсязі обов'язки сторони за депозитним договором перейшли до нового боржника; хто і за якими вимогами є належним відповідачем у справі, суд вважає необґрунтованими, оскільки в межах справи №910/13/21 судами встановлювалось питання наявності у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" обов'язку перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з повернення вкладу та сплати процентів за користування коштами.
Натомість у даному випадку обставини наявності у відповідача обов'язку зі сплати суми вкладу та відсотків встановлені у рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17, в той час як в межах даної справи вирішується питання щодо наявності у відповідача обов'язку із сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення Банком після завершення розгляду справи №910/8060/17 свого обов'язку із сплати на користь позивача присудженої до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 суми коштів.
Отже, зазначене вище свідчить про належну обґрунтованість тверджень позивача щодо відсутності підстав для повторного доказування наведених у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 обставин (щодо наявності у відповідача обов'язку сплатити на користь позивача 535 383,56 доларів США коштів вкладу, 105 670,18 доларів США процентів, 191 384,14 грн. трьох процентів річних та 232 779,83 грн судового збору), а тому враховуючи, що обставини у рішеннях суду не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судових рішень у справі №910/8060/17, що є недопустимим в силу законодавства, суд відхиляє доводи АК КБ «Приватбанк» відносно належного відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" та наявності у третьої особи обов'язку щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на присуджені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 129, частини 1 статті 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, у АТ КБ «Приватбанк» виник обов'язок виконати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 на наступний день від дня набрання таким рішенням законної сили (з огляду на приписи ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України та ст. 253 Цивільного кодексу України).
Однак, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов зазначив, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 18.10.2019 по 24.10.2019 та з 08.11.2019 по 12.11.2019 є безпідставним та незаконним, оскільки моментом фактичного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 є саме дата списання коштів з рахунку боржника, на підтвердження чого відповідач надав виписки з кореспондентських рахунків АТ КБ «Приватбанк».
Водночас, позивачем надано до матеріалів справи банківську виписку по рахунку від 20.11.2019 та копію меморіального ордеру №441784 від 24.10.2019, з яких вбачається, що на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» кошти, стягнуті на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/8060/17 були перераховані органом виконавчої служби у сумі 13 141 730,15 грн - 24.10.2019 та у сумі 2 821 898,64 грн - 12.11.2019.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частин 1, 3 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Відповідно до приписів статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами 5.1-5.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ 21 листопада 2004 року № 22, відповідно до статті 1071 ЦК України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.
Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.
Враховуючи наведене, моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/3692/18.
Отже, в даному випадку фактичний переказ коштів в якості виконання судового рішення від боржника на користь стягувача завершився у сумі 13 141 730,15 грн - 24.10.2019 та у сумі 2 821 898,64 грн - 12.11.2019.
Судом також враховано, що виникнення спору в даній справі є порушення саме відповідачем грошового зобов'язання, яке було встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 (набрало законної сили 06.12.2017). Відтак, відповідач, як добросовісний суб'єкт господарювання, повинен був вживати заходи для його якнайшвидшого виконання (погашення заборгованості), що дозволило б уникнути спірної ситуації, а не пасивно очікувати примусового виконання рішення суду.
Однак, відповідач не вчиняв заходів щодо добровільного виконання рішення суду у період з 06.12.2017 по 24.10.2019, а тому з відповідача було стягнуто кошти в порядку примусового виконання рішення суду.
Відтак, поведінка Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» не відповідає критеріям добросовісності, а тому останнє має нести тягар негативних наслідків своєї недобросовісної поведінки.
Поряд з тим, суд відзначає, що день фактичного виконання зобов'язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, оскільки відсотки річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання.
Отже, за висновком суду прострочення виконання рішень суду у справі №910/8060/17 у межах заявлених позивачем вимог відбулось з 06.12.2017 по 23.10.2019 у сумі 13 141730,15 грн (дата, що передувала даті, в яку було фактично виконано рішення суду) та з 06.12.2017 по 11.11.2019 у сумі 2 821 898,64 грн (дата, що передувала даті, в яку було фактично виконано рішення суду).
За змістом ст.ст. 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 06.06.2012 у справі №6-49цс12).
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16.
Тотожної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.
Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
За рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 у відповідача існував обов'язок сплатити, а у позивача право вимагати від відповідача сплатити 535 383,56 доларів США коштів вкладу, 105 670,18 доларів США процентів, 191 384,14 грн. трьох процентів річних та 232 779,83 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції.
За таких обставин, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем було виражене в грошових одиницях, то у відповідача було грошове зобов'язання, виконання якого він прострочив.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, дія ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення. Тому, у разі прострочення виконання зобов'язання нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 01.10.2014 №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18.
Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №910/9978/15).
Таким чином, оскільки АТ КБ «Приватбанк» порушило грошове зобов'язання, нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).
Норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
При цьому, історичною передумовою визначення 3% річних є мінімальний дохід кредитора, який він міг би одержати від володіння власними коштами (внаслідок для прикладу розміщення на депозиті), тобто своєрічний аналог упущеної вигоди, який не потрібно додатково доводити та обгрунтовувати. Це пояснюється тим, що нарахування виключно інфляційних захистить кошти від знеціння, проте саме по собі не відносить втрат від неможливості коритсуватися грошовими коштами - одержувати дохід. Застосування 3% річних не унеможливлює доводити упущену вигоду у більшому розмірі, якщо існують підстави для цього.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом також враховано, що як приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так і ЦК України в цілому не містять визначення поняття "сума боргу", на яку підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат.
Однак із системного аналізу положень Цивільного кодексу України вбачається, що законодавцем у цивільному законі розмежовуються поняття "основна сума боргу" та "борг". До прикладу:
- ч. 2 ст. 124 Цивільного кодексу України - учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.
- ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України - поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;
- ч. 1 ст. 534 Цивільного кодексу України - встановлює наступну черговість виконання грошового зобов'язання у разі недостатності суми проведеного платежу: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу;
- ст. 537 Цивільного кодексу України - виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу;
- ст. 605 Цивільного кодексу України - зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Із аналізу наведених приписів законодавства вбачається, що до основної суми боргу не включаються проценти, натомість борг включає в себе проценти, інфляційні втрати та неустойку, оскільки боржник може сплатити як основну суму боргу, так і проценти, інфляційні втрати та неустойку шляхом внесенням коштів в депозит нотаріуса, а також останні можуть бути прощені кредитором разом із основною сумою боргу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що поняття "борг" та "основна сума боргу" співвідносяться ціле і частина. Тобто, борг може складатись з основної суми боргу, процентів, інфляційних втрат, неустойки тощо.
Отже, оскільки інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є складовими боргу, то у разі прострочення виконання грошового зобов'язання в частині сплати присуджених до стягнення 3% річних і інфляційних втрат, є правомірним нарахування 3% річних і інфляційних втрат на присуджені до стягнення суми 3% річних і інфляційних втрат (складові боргу) згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Це співпадає з правовою природою інфляційних втрат та 3% річних, адже кредитору, якому винні гроші, в аспекті їх знецінення чи можливості витрачати/одержувати з них дохід) абсолютно не важлива підстава виникнення такого грошового зобов'язання.
При цьому, судом враховано, що встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/8060/17 було стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» кошти як у іноземній валюті, так і в національній, а позивач розраховує ці суми, виходячи із індексу інфляції, встанволеного Держслужбстатом України.
Підстав для застосування індексу інфляції, визначеного для знецінення національної валюти України - гривні, для розрахунку інфляційних за прострочення порушеного грошового зобов'язання, визначеного в долларі США, немає.
З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат на кошти вкладу у сумі 535 383,56 доларів США та процентів у сумі 105 670,18 доларів США.
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що розмір 3% річних нараховані на загальну суму боргу становить 344 235,28 грн та розмір інфляційні втрати становить 9 517,54 нараховані на загальну суму 424 163,97 грн. (191 384,14 грн. + 232779,83 грн), а тому позовні вимоги у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд задовольняє частково.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 2, ідентифікаційний код 31576194) 3% річних у розмірі 344 235,28 грн, інфляційні втрати у розмірі 9 517,54 грн та судовий збір у розмірі 5306,30 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 27.06.2022.
Суддя О.В. Гулевець