номер провадження справи 12/48/22
16.05.2022 Справа № 908/246/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, б. 26, ідентифікаційний код юридичної особи 32382598)
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (просп. Меторобудівників, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789)
про стягнення 7600,00 грн
Суть спору:
До Господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації в розмірі 7600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 993, 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
26.01.2022 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/246/22, справу передано на розгляд судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 14.02.2022 позовну заяву залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
10.03.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки позовної заяви, які зумовили залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 14.03.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/246/22, справі присвоєно номер провадження 12/48/22, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 14.03.2022 відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження їх заперечень проти позову або його визнання.
Ухвала суду від 14.03.2022 про відкриття провадження у справі №908/246/22, направлена на адресу відповідача, проте повернулася до суду з відміткою підприємства поштового зв'язку «За закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду відповідачем та повернення її до суду з поміткою «за закінченням терміну зберігання» є наслідками свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/246/22.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 16.05.2022.
Розглянувши матеріали справи, суд
Позов мотивовано тим, що між ТДВ “Страхова компанія “Альфа-Гарант” та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту “Автооберіг” №06-GR02300720 від 23.12.2020, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням наземним транспортним засобом “Mitsubishi Pajero”, д/н НОМЕР_1 .
05.07.2021 сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортних засобів “Mitsubishi Pajero”, д/н НОМЕР_1 , та “Ford Focus”, д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ТДВ “СК “Кредо” згідно полісу №201657369.
У результаті даної ДТП було пошкоджено застрахований у ТДВ “СК “Альфа-Гарант” транспортний засіб “Mitsubishi Pajero”, д/н НОМЕР_1 .
Відповідно до повідомлення про ДТП (Європротоколу) від 05.07.2021, водій ОСОБА_2 свою вину у настанні ДТП визнав.
Згідно висновку автотоварознавчого дослідження № СТ/21/0147 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Mitsubishi Pajero”, д/н НОМЕР_1 , складає 10 969,04 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до рахунку ФОП ОСОБА_3 № 41-07 від 30.07.2021 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля “Mitsubishi Pajero”, д/н НОМЕР_1 становить 10 100,00 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт № СТ/21/0147 від 04.08.2021 та було визначено суми страхового відшкодування в розмірі 10100,00 грн.
Виплата страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_3 підтверджується платіжним дорученням №19049 від 04.08.2021.
Відповідно до ст. 16 Закону України “Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
За приписами ст. 8 зазначеного Закону страхова компанія при настанні страхового випадку зобов'язана здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Так, статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.
Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.
Вказана стаття, яка дублює положення ст. 27 Закону “Про страхування”, надає страховикові право звернутися з вимогою до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки. Такий перехід права вимоги до страховика в науці та практиці цивільного права отримав назву суброгація.
Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування. Якщо страхові виплати спрямовані на покриття збитків, що виникли у зв'язку із завданням шкоди здоров'ю страхувальника, право вимоги до винної особи до страховика не переходить.
Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника легкового транспортного засобу “Ford Focus”, д/н НОМЕР_2 , застрахована в ТДВ “СК “Кредо” (відповідач у справі), що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201657369 (згідно роздруківки з бази МТСБУ), який є діючим станом на 05.07.2021. Встановлений ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 130000,00 грн., розмір франшизи - 2500,00 грн.
При цьому слід зазначити, що державний номер автомобіля “Ford Focus” був змінений на д/н НОМЕР_3 у зв'язку зі зміною власника автомобіля.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з заяво про виплату страхового відшкодування вих. №03/3684 від 10.09.2021.
Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач за захистом порушених прав звернувся з позовом до суду.
Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, який є спеціальним законом та регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачено, що настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, згідно з п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, не застосовується.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як вже зазначалося судом вище, франшиза за полісом складає 2500,00 гривен.
З огляду на це, сума страхового відшкодування, належного з Відповідача до сплати Позивачу, складає 7600,00 грн.
Відповідач не надав суду доказів виплати позивачу страхового відшкодування в розмірі 7600,00 грн. Правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно пред'явив до стягнення з відповідача в регресному порядку страхове відшкодування. За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Позивач надав на підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу витяг з договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, завдання-доручення №181 від 19.01.2022, платіжне доручення №ID-176375 від 20.01.2022 на суму 18000,00 грн, акт приймання передачі наданої правничої допомоги до договору від 24.01.2022 на суму 4000,00 грн
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.
Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.
В даному випадку, позивачем надано лише витяг з договору про надання правничої допомоги від 14.05.2021, який не містить умов щодо розміру гонорару/ціни договору, також позивачем не надано розрахунку витрат на правову допомогу, що виключає можливість встановити розміру адвокатського гонорару/вартість послуг адвоката.
За викладених обставин, витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн, не підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа -Гарант” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (просп. Моторобудівників, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, б. 26, ідентифікаційний код юридичної особи 32382598) 7600,00 грн (сім тисяч шістсот гривень 00 коп.), судовий збір у розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.), видавши наказ.
Повний текст рішення складено 24.06. 2022 року
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.