ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"18" травня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/417/21
За позовом Фізичної особи - підприємця Тарасик Вероніки Едуардівни, м. Одеса
до відповідача Фізичної особи - підприємця Дзямка Анатолія Михайловича, АДРЕСА_1
про стягнення 17 163 грн. 33 коп., в тому числі 16 000 грн. основного боргу, 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 348 грн. 49 коп. трьох процентів річних (з урахуванням заяви про зміну предмету позову),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Райніш М.І.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
Фізичною особою - підприємцем Тарасик Веронікою Едуардівною, м. Одеса заявлено позов до відповідача Фізичної особи - підприємця Дзямка Анатолія Михайловича, АДРЕСА_1 про стягнення 17 174 грн. 42 коп., в тому числі 16 000 грн. боргу, 624 грн. 66 коп. пені та 549 грн. 76 коп. інфляційних нарахувань.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2021 року відкрито провадження у справі № 907/417/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2021 року. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 23.09.2021 року та 26.10.2021 року підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 18.11.2021 року задоволено заяву позивача б/н, б/д (вх. № 02.3.1-02/8146/21 від 12.11.2021 року) про зміну предмету позову, якою останній просить суд стягнути з відповідача 17 163 грн. 33 коп., в тому числі 16 000 грн. основного боргу, 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 348 грн. 49 коп. трьох процентів річних; закрито підготовче провадження у справі № 907/417/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 02.02.2022 року.
Ухвалами суду від 02.02.2022 року та 02.03.2022 року судові засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду. Явка уповноважених представників учасників процесу судом була визнана на власний розсуд.
Позивач у судове засідання 18.05.2022 року не з'явився. Разом з тим, представник позивача через підсистему "Електронний суд" подала заяву б/н від 06.04.2022 року (вх. № 02.3.1-02/1969/22 від 06.04.2022 року) про розгляд справи без участі позивача та його уповноваженого представника.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, на виклик суду впродовж розгляду даної справи жодного разу не з'явився, хоча такий неодноразово відкладався.
Надіслана на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвали суду від 11.08.2021 року, 23.09.2021 року та 02.03.2022 року) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ухвали суду від 26.10.2021 року та 18.11.2021 року отримані відповідачем (повідомлення про вручення даних ухвал містяться у матеріалах справи).
Ухвала суду від 02.02.2022 року була надіслана на електронну адресу відповідача, зазначену ним у клопотанні б/н від 23.09.2021 року - anatdzimko@gmail.com.
Ухвалою суду від 23.09.2021 року підготовче провадження у даній справі відкладалося у зв'язку з поданим відповідачем клопотанням про відкладення розгляду справи на інший термін.
В даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
У свою чергу, п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року встановлено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до абз. 1 п. 116 Правил, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абз. 1 п. 117 Правил).
Таким чином, встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі № 904/9904/17, від 26.11.2019 року у справі № 910/568/19, від 16.07.2020 року у справі № 904/4673/19, від 21.01.2021 року у справі № 910/16249/19).
При цьому, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 19.05.2021 року у справі № 910/16033/20).
У даному контексті суд також звертає увагу на те, що у відповідності до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, 15.03.2022 року Верховна Рада України затвердила Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 року № 133/2022, відповідно до якого воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб. 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
З аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства випливає, що запровадження на території держави режиму воєнного стану не має прямого впливу на процес здійснення судочинства (за винятком випадку неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій ведуться активні бойові дії).
Суд звертає увагу, що відповідачем у межах даного спору є фізична особа - підприємець Дзямко А.М., територіально розташована в Закарпатській області, де наразі не ведуться бойові дії, а відтак, відсутні підстави для нездійснення правосуддя судами, в тому числі і Господарським судом Закарпатської області.
Водночас, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 02.03.2022 року явка учасників справи в судове засідання 18.05.2022 року судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач просить задоволити позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між сторонами спору був укладений договір поставки від 02.02.2021 року у спрощений спосіб, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити позивачу товар (рукавички нітрилові) у обсязі 230 упаковок на загальну суму 92 000 грн. Відповідно до досягнутої домовленості поставка товару здійснюється однією партією на умовах попередньої оплати у розмірі 50%.
В подальшому, на виконання договору відповідачем виставлено рахунок № 58 від 02.02.2021 року на суму 92 000 грн. Позивач згідно платіжного доручення № 31 від 02.02.2021 року сплатив на користь ФОП Дзямко А.М. грошові кошти у розмірі 46 000 грн.
Наголошує на тому, що поставка товару відбулася однією партією на адресу відділення Нової пошти № 16 у м. Харків. При цьому, кількість товару не відповідала договірній, а відправлення оформлено післяоплатою 82 400 грн. Враховуючи те, що відбулася зміна істотних умов договору в односторонньому порядку в частині кількості та ціни поставленого товару, позивач в порядку ст. 670 Цивільного кодексу України відмовився від отримання товару та звернувся до відповідача із вимогою щодо повернення коштів у розмірі 46 000 грн.
Зазначає про те, що ФОП Дзямко А.М. частину попередньої оплати у розмірі 30 000 грн. повернув добровільно 11.02.2021 року, у зв'язку з чим, у відповідача існує перед позивачем борг у розмірі 16 000 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язання з повернення сплачених коштів, останньому нараховано 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 348 грн. 49 коп. трьох процентів річних.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, на виклик суду жодного разу не з'явився, хоча розгляд справи судом неодноразово відкладався. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, а також на електронну адресу, повідомлену суду самим же відповідачем), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
02.02.2021 року між Фізичною особою - підприємцем Тарасик Веронікою Едуардівною (покупцем, позивачем у справі) та Фізичною особою - підприємцем Дзямком Анатолієм Михайловичем (продавцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки у спрощений спосіб, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю товар - рукавички нітрилові, розмір Л, у обсязі 230 упаковок на загальну суму 92 000 грн.; вартість одиниці товару (упаковки) - 400 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем виставлено позивачу рахунок № 58 від 02.02.2021 року на загальну суму 92 000 грн. без ПДВ.
02.02.2021 року, позивачем перераховано відповідачу кошти за товар в розмірі 46 000 грн., що становить 50% ціни договору, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 31 від 02.02.2021 року з призначенням платежу: "за рукавички згідно Рахунок № 58 від 02.02.2021 Без ПДВ". Решта суми, як стверджує позивач, мала бути сплачена ним після безпосереднього огляду товару на відділенні поштового зв'язку післяплатою.
Разом з тим, у процесі перевірки вмісту отриманої посилки ФОП Тарасик В.Е. встановлено, що кількість замовленого товару не відповідає договірній кількості товару (зокрема, відповідачем здійснено відправку 200 одиниць товару замість обумовлених 230), а відправлення оформлено післяплатою в сумі 82 400 грн. (замість обумовлених 46 000 грн.), що, на переконання позивача, є зміною істотних умов договору в односторонньому порядку в частині кількості та ціни товару.
З огляду на вказані обставини, ФОП Тарасик В.Е. відмовилася від його отримання та листом № 0902-1 від 09.02.2021 року звернулася до відповідача з вимогою повернути сплачену відповідно до рахунку № 58 від 02.02.2021 року суму в розмірі 46 000 грн., як 50% від вартості поставленого товару.
11.02.2021 року ФОП Дзямко А.М. перерахував позивачу грошові кошти в сумі 30 000 грн. в рахунок часткового повернення сплаченої останнім передоплати, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 65 від 11.02.2021 року із призначенням платежу: "Повернення коштів згідно листа № 0902-1 від 09 лютого 2021".
Як вбачається з матеріалів справи, решту суми сплаченої ФОП Тарасик В.Е. попередньої оплати відповідач не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 16 000 грн. у примусовому порядку. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 348 грн. 49 коп. трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
На підставі ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
На підставі ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, між Фізичною особою - підприємцем Тарасик Веронікою Едуардівною (покупцем, позивачем у справі) та Фізичною особою - підприємцем Дзямком Анатолієм Михайловичем (продавцем, відповідачем у справі) було досягнуто домовленостей щодо поставки товару, а саме, рукавички нітрилові у обсязі 230 упаковок на загальну суму 92 000 грн. На виконання досягнутих між сторонами домовленостей, відповідач виставив позивачу рахунок № 58 від 02.02.2021 року на загальну суму 92 000 грн., а позивач, у свою чергу, здійснив попередню оплату вартості товару в узгодженому сторонами розмірі - 50% ціни договору. Враховуючи те, що кількість поставленого товару не відповідала договірній кількості товару, позивач відмовився від отримання товару та звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати товару у розмірі 46 000 грн.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що між учасниками даного спору було укладено договір поставки у спрощений спосіб. Відтак, сторони у належній формі досягли згоди щодо таких істотних умов договору, як предмет та ціна.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
У постанові від 15.09.2020 року у справі № 920/618/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки чинне законодавство не передбачає, в якій формі та якими саме діями має підтверджуватися факт відмови покупця від прийняття та оплати товару, то норми статей 599, 692 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах в аспекті встановлення наявності/відсутності виникнення у покупця обов'язку з оплати товару у випадку здійснення поставки товару, який у подальшому було повернуто постачальнику і прийнято останнім, слід застосовувати таким чином: "За умови існування передбачених законом достатніх правових підстав відмова покупця від прийняття та оплати товару може проявлятися у юридично значимих діях покупця, спрямованих на фактичне повернення поставленого товару, і такі дії мають вчинятися покупцем у межах строку, визначеного договором для приймання товару, без попереднього чи одночасного письмового повідомлення покупцем продавця про таку відмову, що виключає настання обов'язку покупця оплатити товар, який знаходиться у фактичному розпорядженні продавця".
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги той факт, що відповідачем у порушення умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, не було поставлено товар у кількості та за ціною, передбаченими в рахунку № 58 від 02.02.2021 року, суд дійшов до висновку про те, що позивач правомірно скористався своїм правом на відмову від переданого товару шляхом повернення останнього відповідачу.
З наведеного, у свою чергу, випливає, що у відповідача (постачальника, продавця) на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України виник обов'язок повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто, сплатити грошові кошти) відповідно до вимог статті 530 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку, і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури), тощо (п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 0902-1 від 09.02.2021 року позивач звернулася до відповідача з вимогою повернути сплачену відповідно до рахунку № 58 від 02.02.2021 року суму попередньої оплати вартості товару в розмірі 46 000 грн.
Водночас, відповідачем не здійснено повернення сплачених йому грошових коштів у повному обсязі, а, натомість, перераховано позивачу лише 30 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 65 від 11.02.2021 року із призначенням платежу: "Повернення коштів згідно листа № 0902-1 від 09 лютого 2021".
Таким чином, станом на момент розгляду даного спору судом заборгованість відповідача перед позивачем становить 16 000 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 16 000 грн. є законними, документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь суми 16 000 грн.
На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача суму 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 348 грн. 49 коп. трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Нарахування інфляційних втрат у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку нарахування позивачем інфляційних нарахувань за заявлений ним період, судом встановлено, що сума 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань обрахована вірно та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми трьох процентів річних за визначений позивачем період із 17.02.2021 року по 19.10.2021 року, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягає сума 322 грн. 19 коп. В задоволенні решти заявленої до стягнення суми трьох процентів річних слід відмовити, оскільки позивачем невірно обчислено кількість днів прострочення виконання грошового зобов'язання, що в даному випадку становить 245 днів, а не 265 днів, як зазначено ФОП Тарасик В.Е. у заяві б/н, б/д (вх. № 02.3.1-02/8146/21 від 12.11.2021 року).
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 16 000 грн. основного боргу, 814 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 322 грн. 19 коп. трьох процентів річних є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 266 грн. 52 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 130, 191, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дзямка Анатолія Михайловича, АДРЕСА_1 (код ЄДРЮОФОПтаГФ НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Тарасик Вероніки Едуардівни, АДРЕСА_2 (код ЄДРЮОФОПтаГФ НОМЕР_2 ) суму 17 137 (Сімнадцять тисяч сто тридцять сім гривень) грн. 03 коп., в тому числі 16 000 (Шістнадцять тисяч гривень) грн. боргу, 814 (Вісімсот чотирнадцять гривень) грн. 84 коп. інфляційних нарахувань та 322 (Триста двадцять дві гривні) грн. 19 коп. трьох процентів річних, а також суму 2 266 (Дві тисячі двісті шістдесят шість гривень) грн. 52 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 28.06.2022 року.
Суддя Пригара Л.І.