Справа № 182/233/22
Провадження № 2/0182/1447/2022
Іменем України
29.06.2022 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» про стягнення заробітної плати, -
ОСОБА_1 звернулася до Нікопольського міськрайонного суду в Дніпропетровської області з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» про стягнення заробітної плати.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 01 грудня 2017 року вона була прийнята на роботу на посаду головного економіста відділення № 29 м.Нікополь, табельний № 4343, ПАТ «Комерційного банку «Земельний Капітал» з оплатою праці, згідно із штатним розписом (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 ) згідно наказу № 237-к від 27 листопада 2017 року. Відповідно до наказу № 145-к «Про скорочення штату (чисельності) працівників АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» від 16 вересня 2021 року, була попереджена про скорочення від 17 вересня 2021 року. 10 листопада 2021 року за наказом АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» № 245-к від 10 листопада 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » вона була звільнена з роботи з посади головного економіста відділення № 29 у м.Нікополь у зв'язку зі скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки, згідно з чинним законодавством України, та вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України. 18 грудня 2021 року розпочато виплату допомоги по безробіттю, відповідно до запису № 41 у її трудовій книжці. При цьому, середня заробітна плата для виплати одноразової вихідної допомоги при припиненні трудового договору враховує всі виплати із фонду оплати праці за попередні перед звільненням 12 місяців. Її середня заробітна плата для виплати одноразової вихідної допомоги при припиненні трудового договору повинна враховувати всі виплати із фонду оплати праці за попередні перед звільненням 12 місяців, але Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» Міхно С.С. надав довідку про заробітну плату та інші доходи № 53 від 22 грудня 2021 року, згідно якої заробітна плата протягом з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року складає суму в розмірі 80 773 грн. 07 коп., на місяць середньомісячна зарплата - 7 343 грн. 01 коп., її виплата одноразової вихідної допомоги при припиненні трудового договору теж складає, відповідно до вказаної довідки, середньомісячну зарплату 7 343 грн. 01 коп. Тобто, у відповідності до розрахунку, середньоденна заробітна плата складає 368 грн. 83 коп. у 2021 році. В день її звільнення відповідач не виплатив їй заробітну плату за другу половину жовтня 2021 року в сумі 2 166 грн. 66 коп.; грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 10 105 грн. 20 коп.; вихідну допомогу при звільненні по п.1 ст.40 КЗпП України в сумі 7 343 грн. 01 коп.; заробітну плату за час простою в сумі 2 560 грн. 60 коп., а всього - 22 175 грн. 47 коп. Тому, на підставі викладеного, вона змушена звернутися до суду за захистом свого права. При цьому, в ході розгляду справи позивачка, у відповідності до ст.49 ЦПК України, позовні вимоги уточнила та остаточно просила суд стягнути з відповідача на свою користь 7 343 грн. 01 коп. - суму середнього заробітку за весь час затримки від дати звільнення (17 листопада 2021 року) по день фактичного розрахунку (03 лютого 2022 року), який становить суму в розмірі 19 547 грн. 99 коп. (53 робочих дні), моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. 00 коп., а також витрати на правову допомогу в розмірі 750 грн. 00 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.19-20).
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Представник відповідача Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» Чернюк В., будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення (а.с.49), своїм правом, передбаченим ст.178 ЦПК України, скористався та 22 лютого 2022 року подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого послався на наступні обставини. В першу, чергу, заперечуючи проти позову, представник відповідача звертає увагу на те, що з позивачем проведено розрахунок в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які додаються до відзиву. Далі, виходячи зі змісту розрахункових листків за жовтень, листопад 2021 року та позовної заяви, розрахований позивачем розмір заробітної плати за другу половину жовтня 2021 року грошової компенсацію за 45 днів невикористаної відпустки, заробітної плати за час простою співпадає з розмірами відповідних виплат, зазначеними у вказаних розрахункових листках, без вирахування сум утриманих податків та зборів. Проте, розрахований позивачем розмір вихідної допомоги при звільненні в сумі 7 343 грн. 01 коп. не відповідає розміру вихідної допомоги, зазначеному в розрахунковому листку за листопад 2021 року, який становить 6 492 грн. 45 коп. Крім того, наведений позивачем розрахунок вихідної допомоги при звільненні в сумі 7 343 грн. 01 коп. не відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного. Так, відповідно до ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Отже, відповідно до вимог чинного законодавства, обчислення середньої заробітної плати для оплати вихідної допомоги при звільненні проводиться за останні два календарні місяці роботи, в яких працівник працював, а не за дванадцять місяців, як хибно розраховує Позивач. Таким чином, розмір вихідної допомоги при звільненні позивача в сумі 6 492 грн. 45 коп. розрахований АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» за останні два календарні місяці роботи, в яких працівник працював, тобто, відповідно до вимог чинного законодавства. В свою чергу, розмір вихідної допомоги при звільненні в сумі 7 343 грн. 01 коп., розрахований позивачем за останні дванадцять місяців, роботи не відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно, вказана вимога є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Крім того, заперечуючи проти позову, звертає увагу суду на те, що позивач, вказуючи суми, які йому не виплачені, зазначає відповідні суми без вирахування сум податків та зборів, утримання та сплату яких покладено саме на роботодавця. Відповідно до цього надає докази проведення повного розрахунку з позивачем, які, в свою чергу, відображають та підтверджують факт сплати сум. Щодо стягнення середнього заробітку, то зазначає, що позивачем, в порушення вимог ч.3 ст.173 ЦПК України, не зазначено розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7 343,01 грн. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.173 ЦПК України, позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Отже, враховуючи необґрунтованість вказаної вимоги, відсутні підстави для задоволення такої вимоги. Не дивлячись на необґрунтованість вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що вже є достатньою підставою для відмови у позові, вважає за необхідне також зазначити і про безпідставність вказаної вимоги. Так, відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як вбачається зі змісту позовної заяви та з п.1.2. даного відзиву, наявний спір про розмір належних звільненому працівникові сум. Враховуючи безпідставність та необґрунтованість доводів позивача в частині спору про розмір належних звільненому працівникові сум (про що детально зазначено в п.1.2. даного відзиву) та враховуючи проведення повного розрахунку з позивачем, підстави для вирішення спору на користь позивача відсутні. Отже, враховуючи вимоги ч.2 ст.117 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, відсутні підстави для задоволення позову щодо середнього заробітку в розмірі 7 343 грн. 01 коп., на підставі ст.117 КЗпП України. Крім цього, представник відповідача вважає за необхідне зазначити наступне. Так, 11 серпня 2021 Правлінням НБУ було прийнято рішення № 400-рш/БТ «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» до категорії проблемних». На підставі рішення Правління Національного банку України від 11.08.2021 № 400-рш/БТ «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ЗЕМЕЛЬНИИ КАПІТАЛ» до категорії проблемних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11 серпня 2021 року № 811 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням, розпочато процедуру виведення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на строк з 12 серпня до 21 вересня 2021 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ». В подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 09.09.2021 № 469-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 09 вересня 2021 прийнято рішення № 907 «Про початок процедури ліквідації АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням, розпочато процедуру ліквідації АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» з 10 вересня 2021 по 09 вересня 2024 включно. Таким чином, з 12 серпня 2021 року АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними та пріоритетними по відношенню до норм загального законодавства. Так, відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних, осіб», кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації. Оплата витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі, витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать: витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; витрати на проведення аудиту; витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; витрати Фонду, пов'язані з здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку. В свою чергу, відповідно до п.3.5 глави 3 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.201-2 № 2, фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) здійснює витрати на ліквідацію неплатоспроможного банку за рахунок коштів банку в межах кошторису витрат банку на здійснення ліквідації, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Відповідно до п.3.4. глави 3 розділу V Положення, на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації. Таким чином, враховуючи запровадження в Банку тимчасової адміністрації», а в подальшому - початок процедури ліквідації банку та, відповідно, недостатність/відсутність коштів на накопичувальному рахунку свідчить про наявність об'єктивних причин, які унеможливлювали належне виконання покладених на Банк обов'язків щодо вчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні Позивача. При цьому, Банком, який перебуває в процедурі ліквідації, вживались всі необхідні дії з метою забезпечення можливості здійснення необхідних витрат на ліквідацію неплатоспроможного банку. Зокрема, вживались та вживаються заходи щодо повернення заборгованості Банку, розпочато продаж майна (активів) неплатоспроможного Банку, з метою надходження на користь Банку відповідних коштів, за рахунок яких виникає можливість поступово здійснювати оплату витрат Банку, пов'язаних із здійсненням і процедури ліквідації. Відповідно, після виникнення можливості провести відповідний розрахунок з Позивачем, в результаті поступового надходження коштів на рахунок Банку, Позивачеві поступово сплачувались належні останньому кошти, загальний розмір яких свідчить про проведення з Позивачем розрахунку в повному обсязі. Отже, виходячи з вищевикладеного, проведення остаточного розрахунку при звільненні Позивача пізніше встановленого законодавством строку сталось не внаслідок умисних дій АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» та/або безпосередньо його керівника, а через об'єктивну неможливість вчасно здійснити таку сплату, що, в свою і чергу, свідчить про відсутність вини АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» та безпосередньо його керівника у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Таким чином, вказана обставина додатково спростовує безпідставність та необґрунтованість позову, зокрема, в частині стягнення середнього заробітку на підставі ст.117 КЗпП України. Далі, не дивлячись на наявність вищенаведених обставин, які самі по собі вже є достатньою підставою для відмови у позові в частині стягнення середнього заробітку на підставі ст.117 КЗпП України, заперечуючи проти позову, звертає увагу суду на неможливість стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки він не відноситься до заробітної плати та, відповідно, вимога щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути задоволена виключно в порядку черговості задоволення вимог кредиторів Банку. Так, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу, відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 1 14/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-ХII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції). Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити (а.с.33-37).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Кожному гарантоване право подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
Також, згідно із положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Як встановлено судом, 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду головного економіста відділення № 29 м.Нікополь, табельний № 4343, ПАТ «Комерційного банку «Земельний Капітал», з оплатою праці, згідно із штатним розписом (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 ), згідно наказу №237-к від 27 листопада 2017 року (а.с.6, 8-9). Відповідно до наказу № 145-к «Про скорочення штату (чисельності) працівників АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» від 16 вересня 2021 року, була попереджена про скорочення від 17 вересня 2021 року. 10 листопада 2021 року за наказом АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» № 245-к від 10 листопада 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », вона була звільнена з роботи з посади головного економіста відділення № 29 у м.Нікополь, у зв'язку зі скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки, згідно з чинним законодавством України, та вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України (а.с.7). Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою, в обґрунтування своїх вимог щодо наявної заборгованості по заробітній платі, було долучено до позовної заяви довідку № 54 від 22 грудня 2021 року, згідно якої вбачається, що, починаючи з січня 2021 року по листопад 2021 року їй була нарахована заробітна плата в розмірі 80 773 грн. 07 коп. (а.с.10). У відповідності до вищевказаного наказу щодо звільнення позивачки з займаної посади, на підставі п.1ст.40 КЗпП України, кількість днів виплати грошової компенсації за невикористані відпустки становила 45 календарних днів.
Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
При розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми у день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд, на підставі ст.117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Середній заробіток працівника визначається, відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.
У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої, згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача було звільнено 17 листопада 2021 року, при цьому, остаточний розрахунок з позивачем проведений у відповідності до платіжних доручень (21 січня 2022 року, 02 лютого 2022 року, 03 лютого 2022), що, в даному випадку, обумовлений вищевказаний період складає 53 робочих днів. Згідно довідок та розрахунків листів, які містяться в матеріалах справи, заробітна плата, нарахована за вищевказані дні, склала 19 547 грн. 99 коп. Тобто, кількість робочих днів, згідно графіку роботи, склав 53 дні, тому, виходячи з положень пункту 8 Порядку № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає 368 грн. 83 коп. (19 547 грн. 99 коп. : 53 робочих дні останніх два місяці роботи). Кількість робочих днів затримки нарахованої заробітної плати за період з 17 листопада 2021 року по 03 лютого 2022 року) (включно) становить 53 робочих днів, тому середній заробіток за час затримки нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні становить 19 547 грн. 99 коп. (368 грн. 83 коп. х 53 днів затримки розрахунку). На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що пред'явлена до стягнення сума є обґрунтованою та відповідає вимогам чинного законодавства, а всі посилання представника відповідача на обставини щодо відмови в задоволенні позову спростовуються матеріалами справи.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1 статті 23 ЦК України).
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом зазначених положень закону, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», відповідно до ст.237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
Таким чином, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, вона має право на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення права, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку позивачка оцінила в розмірі 3 000 грн. 00 коп., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 та 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою заявлена вимога щодо стягнення витрат, пов'язаних з отриманням юридичної допомоги, розмір якої становить 750 грн. 00 коп., проте, всупереч вищевказаних вимог закону, позивачем договір про надання правової допомоги, акт про надання правової допомоги, а також докази щодо виконаних робіт, сума якої становить 750 грн. 00 коп., позивачем надано не було. Тому, оскільки позивачкою належних та допустимих доказів на підтвердження нею витрат надано не було, суд вважає, що підстави для стягнення вищевказаної суми з відповідача відсутні.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви до суду в розмірі 750 грн. 00 коп. (а.с.5), які були сплачені останньою при подачі позову до суду.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, статті 235 КЗпП України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення за один місяць середньої заробітної плати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.40, 47, 116, 117, 139, 147, 148, 149, 235, КЗпП України, ст.ст.12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ», про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства Комерційний банк «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 22 547 грн. 99 коп. (двадцять дві тисячі п'ятсот сорок сім грн.) 99 коп., а також моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. (три тисячі грн.) 00 коп., а всього - 22 547 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот сорок сім грн.) 99 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства Комерційний банк «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 750 грн. (сімсот п'ятдесят грн.) 00 коп., сплачені останньою при подачі позову до суду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал