ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 червня 2022 року Справа № 902/136/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Гладка Л.А.
за участю представників сторін:
позивача: Овчарук О.О.
відповідача: Янкевич Л.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. у справі №902/136/20, ухвалене суддею Тварковським А.А., повний текст рішення складено 09.05.2022 р.
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" (провулок К. Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)
про стягнення 13 919 714,21 грн
Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" про стягнення 13 919 714,21 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на укладений 04.01.2013 з відповідачем Договір №13-110-ВТВ на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало у власність Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" природний газ.
Як стверджує позивач, відповідачем не виконано умови вказаного Договору в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу у передбачений строк, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" 13 919 714,21 грн заборгованості, з яких: 4534029,57 грн - 3% річних та 9385684,64 грн - інфляційних втрат. При цьому позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на основний борг в сумі 81 365 166,1 грн, встановлений рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/368/16.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - відмовити.
Листом №902/136/20/2719/22 від 23 травня 2022 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №902/136/20 з Господарського суду Вінницької області.
01.06.2022 р. на адресу апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
03.06.2022 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/136/20.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. у справі №902/136/20, розгляд справи призначено на 23.06.2022 р.
20.06.2022 р. на адресу апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №902/136/20 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/2287/17 та опублікування повного тексту постанови.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу № 908/2287/17 за позовом AT «НАК «Нафтогаз України» до AT «Запоріжгаз» про стягнення 277 740 489,29 грн. (ухвала від 24.05.2022 року). Як вбачається із тексту ухвали від 24.05.2022 у справі №908/2287/17, суд прямо вказує на подібність правовідносин у справах №908/2287/17 (за позовом AT «НАК «Нафтогаз України» до AT «Запоріжгаз») та №902/368/16 (за позовом AT «НАК «Нафтогаз України» до AT «Вінницягаз») та необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 року у справі №902/368/16 (на висновках якої ґрунтувалося рішення суду у справі № 902/136/20). А відтак, висновки, які будуть викладені Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/2287/17 можуть мати принципове значення при розгляді справи і прийнятті рішення судом апеляційної інстанції у справі № 902/136/20.
20.06.2022 р. від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на адресу апеляційного господарського суду надійшли заперечення на зупинення провадження, в яких позивач просить суд відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" про зупинення провадження у справі №902/136/20.
Колегія суддів у судовому засіданні розглянула клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" про зупинення провадження у справі №902/136/20 та прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно ч.4 ч.1 ст.229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.ч. 4-6 ст.75 ГПК України).
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Тож, об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Також, судом апеляційної інстанції береться до уваги те, що обставини справи №902/136/20, розглядається є відмінними від обставин справи №908/2287/17 як за предметом доказування, так і правовим регулюванням. Так, спір про стягнення основного боргу на який нараховано вимоги у справі №902/136/20 вирішено у справі №902/368/16, а у справі №908/2287/17 предметом спору є основний борг рішення про стягнення якого переглядається. У справі №908/2287/17 не ставиться на розгляд об'єднаної палати питання про застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а у справі №902/136/20 відповідач просить скасувати рішення саме через відмову застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги приписи п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України про те, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.
У судовому засіданні представник Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції.
Представник Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заперечив доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" на надав додаткові пояснення по суті спору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. позов задоволено. Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено наявність підстав для стягнення заявлених сум. Здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму 81 365 166,1 грн за період з 01.03.2018 по 07.01.2020 є методологічно правильним та відповідає розрахунку суду (3% річних підтверджуються в сумі 4 534 029,57 грн та інфляційні втрати - в сумі 9 385 684,64 грн).
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо них інших учасників справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" звертає увагу, що Господарський суд Вінницької області у своєму рішенні виходив з того, що між НАК «Нафтогаз України» (продавець) та АТ «Вінницягаз» (покупець) було укладено договір від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ купівлі продажу природного газу, за яким наявна заборгованість в розмірі 81 365 166,10 грн. Заборгованість встановлено у рішенні Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 у справі №902/368/16, яке набрало законної сили 17.11.2021 відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у вказаній справі.
В той же час судом було оцінено критично та не прийнято до уваги доводи відповідача, щодо наявності форс-мажорних обставин стосовно затвердження розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу, які встановлені сертифікатом Торгово-промислової палати України № 5838 від 16.02.2016 р. у спірний період; необхідності врегулювання заборгованості, що утворилася по договору за допомогою механізму, запровадженого Законом України № 1639-ІХ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного» (далі - Закон №1639). З огляду на зазначене, АТ «Вінницягаз» не погоджується із прийнятим рішенням, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного та об'єктивного з'ясування всіх суттєвих обставин, що мають значення для вирішення справи, що є підставою для його скасування.
Скаржник стверджує про відсутність вини у відповідача як обов'язкового елементу складу правопорушення, оскільки відповідно до п.2.1. Договору в редакції Додаткової угоди від 05.02.2015 року №12 період поставки природного газу сторонами було визначено з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.
Відповідно до п.2.2. Договору газ, що продавався за цим договором, використовувався покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат (далі - ВТВ) покупця.
У АТ «Вінницягаз», як суб'єкта природний монополій, що здійснює розподіл природного газу всім споживачам, об'єкти споживання яких перебувають в зоні ліцензійної діяльності АТ «Вінницягаз» в силу діючих в спірний період норм чинного законодавства, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» та Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2246 від 09.12.1999 року (далі - Правила №2246) був обов'язок щодо безперервного постачання споживачам природний газом, а отже, і забезпечення безаварійної та безперервної роботи газорозподільної системи, а як наслідок - необхідність закуповувати газ для потреб ВТВ.
При цьому, з урахуванням положень Закону України «Про функціонування ринку природного газу» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 705, Відповідач не мав можливості вільного вибору контрагента для укладення договору, оскільки гарантованим постачальником природного газу був саме позивач - НАК «Нафтогаз України».
Таким чином у відповідача не було можливості уникнути втрат природного газу під час безперервного технологічного процесу переміщення природного газу газорозподільною системою для забезпечення потреб споживачів та не придбавати у позивача обсяги природного газу для забезпечення виробничо-технологічних втрат та нормованих витрат.
В свою чергу, можливість відповідача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо залежить від затвердженого гранично допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми, передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Разом із тим, протягом 2014-2015 років при формуванні та затверджені гранично допустимого розміру виробничо-технологічних втрат та нормованих витрат та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП було не враховано обсяги витрат газу на покриття виробничо-технологічних втрат та нормованих витрат в розмірі 41,305 млн.куб.м, на загальну суму 245 170,06 тис.грн. без ПДВ та, відповідно затверджено економічно необґрунтований тариф.
Також, в апеляційній скарзі апелянт акцентує увагу на те, що Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» змінено строки настання розрахунків та механізм врегулювання заборгованості перед НАК «Нафтогаз України», зокрема операторів газорозподільних систем (до яких належить і АТ «Вінницягаз»), за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з - НАК «Нафтогаз України», не сплаченої станом на розрахункову дату, а отже не підлягають стягненню в судовому порядку 3% річних та інфляційні втрати, оскільки мають бути нараховані лише у разі порушення відповідачем строків погашення реструктуризованої за Законом заборгованості.
Таким чином на момент прийняття оскаржуваного рішення предмет спору щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат був відсутній, а отже позовні вимоги НАК «Нафтогаз України» не підлягали задоволенню.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у відзиві вказує, що приймаючи рішення у справі суд виходив з того, що основна заборгованість, на яку нараховано вимоги в порядку ст. 625 ЦК України підтверджена рішенням суду у справі №902/368/16, а тому факт заборгованості не підлягає доказуванню. Доказуванню підлягають обставини щодо зміни суми боргу за період розрахунку вимог наведених у позові. Суд встановив, що сума боргу в період нарахування вимог не змінювалась.
Суд абсолютно вірно відхилив доводи відповідача форс-мажорні обставин через дії органів державної влади щодо встановлення тарифу на розподіл газу, оскільки такі не відповідають змісту форс-мажорних обставин. При цьому суд, виходив з позиції Верховного Суду у спорі №902/368/16 щодо стягнення обснованого боргу за Договором та аналогічних справ №904/4470/16.
Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних суд дійшов висновку, що такий цілком відповідає вимогам законодавства та є арифметично вірним. Позивач абсолютно погоджується з такими висновками суду, оскільки положення ст. 625 ЦК України застосовуються за порушення грошового зобов'язання у будь-якому випадку не залежно від наявності вини боржника, що витікає з положень ст. 625 ЦК України та узгоджується з висновками ВС про її застосування.
Відносно доводів скарги про не вірне застосування положень Закону України від 14 липня 2021 року №1639-ІХ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі Закон 1639), позивач зазначає наступне.
В порядку ст. 4 Закону підлягає регулюванню не вся заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий по Договору газ, а виключно обсяг заборгованості, яка відповідає встановленим Законом критеріям: Заборгованість, яка залишилась непогашеною на розрахункову дату; Обсяг такої заборгованість становить різницю між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату.
Так, положеннями абз.2 ч.2 ст. 4 Закону встановлено, що обсяги заборгованості з різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних мереж, та тарифами на розподіл природного газу затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відтак, сума заборгованості відповідача, що підлягає регулюванню в порядку ст. 4 Закону має бути затверджена у встановленому Законом порядку НКРЕКП як різниця між тарифом і фактичними втратами на розподіл газу, а не вся заборгованість, яку відповідач визначив самостійно, чи підтвердив суд у справі №902/368/16 про стягнення боргу за Договором.
Таким чином, доводи відповідача про припинення зобов'язань за Договором, а відтак додаткових зобов'язань з оплати інфляційних та річних в силу Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» не відповідають його дійсному змісту.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (Покупець) укладено Договір на купівлю-продаж природного газу №13-110 ВТВ (далі -Договір).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат покупця.
Умовами договору передбачено, що Продавець передає Покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 43 695,142 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за Договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (пункт 2.1 договору).
Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Сторонами погоджено ціну за 1 000 куб. м газу, яка на момент укладення договору становить 3509 грн без ПДВ (п. 5.2 Договору).
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору (пункт 6.1 договору). Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.
Відповідно до пункту 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Додатковими угодами № 1 від 04.04.2013, № 2 від 10.07.2013, № 3 від 08.08.2013, № 4 від 31.12.2013, № 5 від 28.04.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 10.06.2014, № 8 від 05.09.2014, № 9 від 10.11.2014, № 10 від 08.12.2014, № 11 від 22.12.2014, № 12 від 05.02.2015, № 13 від 10.03.2015, № 14 від 03.04.2015, № 15 від 07.05.2015, № 16 від 03.06.2015, № 17 від 10.07.2015, № 18 від 12.10.2015, № 19 від 28.10.2015 до Договору сторони внесли зміни, зокрема, на ціну газу за 1000 куб. м., обсягів поставки газу, порядку обліку газу, оплати газу, строку дії договору.
Водночас додатковою угодою № 11 від 22.12.2014 сторони викладено пункт 6.1 Договору у такій редакції: "Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної вартості планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за договором здійснюється Покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між Продавцем і Покупцем. У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу".
На виконання умов Договору позивачем в період з січня 2013 року по грудень 2015 року поставлено відповідачу 95 856, 49 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 572 210 781,75 грн.
Однак, відповідач за отриманий газ розрахувався не в повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем.
Позивач вказує, що на дату складення позову у цій справі несплаченим є основний борг за Договором в сумі 81 365 166,1 грн, встановлений рішенням суду від 08.11.2017 у справі №902/368/16.
Так, рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/368/16 від 08.11.2017 встановлено факт укладення Договору на купівлю-продаж природного газу № 13-110 ВТВ від 04.01.2013 та факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого в період з січня 2013 року по грудень 2015 року природного газу. При цьому позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 81 365 166,10 грн основного боргу, 14 872 539,50 грн пені, 943 483,89 грн 3 % річних та 2 346 664,18 грн інфляційних втрат.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 змінено рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 у справі № 902/368/16 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 81 365 166,10 грн основного боргу, 14 872 539,50 грн пені, 943 483,89 грн 3 % річних та 2 346 664,18 грн інфляційних втрат, та прийнято в цій частині нове рішення, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 81 365 166,10 грн основного боргу, 32 898 051,74 грн пені, 2 828 417,93 грн 3% річних, 22 422 297,49 грн інфляційних втрат. 3. У стягненні 35 752 321,19 грн боргу, 65 902 909,85 грн пені, 4 343 314,38 грн 3% річних, 51 367 855,77 грн інфляційних втрат - відмовити".
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2022 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі № 902/368/16 залишено без змін.
Внаслідок прострочення виконання зобов'язання за Договором щодо сплати 81 365 166,1 грн основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4 534 029,57 грн - 3% річних, а також 9 385 684,64 грн - інфляційних втрат за період з 01.03.2018 по 07.01.2020.
Станом на дату розгляду справи найменування сторін Договору змінено, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДРЮОФОПГФ.
Так, позивачем у даній справі виступає Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", відповідачем - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз".
Оскільки, відповідачем не виконано умови вказаного Договору в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу у передбачений строк, позивачем заявлено до стягнення з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" 13 919 714,21 грн заборгованості, з яких: 4 534 029,57 грн - 3% річних та 9 385 684,64 грн - інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 631 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
В силу приписів ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому зобов'язання відповідача щодо сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останнім.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються договору купівлі-продажу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем природного газу порушеними.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача 13 919 714,21 грн заборгованості, з яких: 4 534 029,57 грн - 3% річних та 9 385 684,64 грн - інфляційних втрат, у зв'язку з тим, що, відповідачем не виконано умови Договору №13-110-ВТВ на купівлю-продаж природного газу в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу у передбачений строк.
В свою чергу статтею 625 ЦК України передбачено, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції та орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за отриманий природний газ за Договором триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання у повному обсязі.
Відтак, позивач має право на отримання нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, відповідно до якого невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає: у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми основного боргу у розмірі 81 365 166,1 грн за період з 01.03.2018 по 07.01.2020.
Слід зазначити, що суму основного боргу у розмірі 81 365 166,1 грн встановлено та зафіксовано у рішенні Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 у справі № 902/368/16 уже станом на дату прийняття такого рішення (08.11.2017). При цьому згідно із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 у справі № 902/368/16 в частині стягнення визначеної суми основного боргу (81 365 166,1 грн) не зазнало змін.
За приписами ч. 2 ст. 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже, рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 у справі №902/368/16 в частині стягнення 81 365 166,1 грн основного боргу набрало законної сили 17.11.2021 відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у вказаній справі.
В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому судами встановлено, що заявлений у цій справі період нарахування 3% річних та інфляційних втрат не був предметом розгляду у справі №902/368/16, він по хронології є продовженням нарахування компенсаційних складових відповідно до ст. 625 ЦК України на суму простроченої та встановленої у судовому акті заборгованості. Також протягом розгляду даного провадження судом не встановлено факту погашення будь-якої заборгованості за Договором №13-110-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, стосовно того, що нарахування заборгованості за вказаний позивачем період є правомірним та обґрунтованим.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму 81 365 166,1 грн за період з 01.03.2018 по 07.01.2020, колегія суддів встановила, що такий розрахунок є правильним та відповідає розрахунку суду (3% річних підтверджуються в сумі 4 534 029,57 грн та інфляційні втрати - в сумі 9 385 684,64 грн).
Відтак, доводи апелянта, колегією суддів оцінюються критично, оскільки не спростовують правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Зокрема, доводи скаржника про наявність форс-мажорних обставин щодо затвердження розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу, які на його думку, встановленні сертифікатом Торгово-промислової палати України № 5838 від 16.02.2016, спростовуються таким.
Частиною першою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
За приписами статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Разом з тим у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов'язань, визначених пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, на переконання колегії суду, не мають ознак надзвичайності і невідворотності.
Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.
Отже, колегія суддів вважає, що зазначені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.
Аналогічної позиції щодо відсутності підстав вважати наведені апелянтом обставини зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті обставини форс-мажорними та відсутність підстав для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання дотримується Верховний Суд у постановах по справах №911/1173/16 від 11.10.2017, №904/4470/16 від 11.04.2018, №904/1224/18 від 14.05.2019, №904/4470/16 від 14.05.2019.
Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що в даному випадку наявна необхідності врегулювання заборгованості, що утворилася по договору за допомогою механізму, запровадженого Законом України №1639-ІХ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного» (далі - Закон №1639), суд апеляційної інстанції оцінює критично, враховуючи наступне.
29.08.2021 набув чинності Закон України від 14.07.2021 №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (Закон №1639-IX).
Зі змісту статей 1 - 2 Закону №1639-IX слідує, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування (ст. 2 Закону №1639-ІX), зокрема, - на заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, не сплачена станом на розрахункову дату (абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону 1639-IX ).
Розрахункова дата - 31 грудня 2020 року (абз.16 ч. 1 ст. 1 Закону 1639-IX ).
Визначальним є те, що в силу приписів ст. 2 Закону 1639-IX його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
Водночас відповідно до постанови №2632 від 17.12.2021 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відмовлено у включенні Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Оскільки відповідач не включений до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, на нього дія Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" не поширюється.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 4 534 029,57 грн - 3% річних та 9 385 684,64 грн - інфляційних втрат з огляду на їх обґрунтованість та не спростування відповідачем.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Аналізуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відхилити клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" про зупинення провадження у справі №902/136/20 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду в складі Верховного суду справи №908/2287/17 та опублікування повного тексту постанови.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 р. у справі №902/136/20 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №902/136/20 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "28" червня 2022 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Бучинська Г.Б.