вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" червня 2022 р. Справа№ 910/12246/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Адміністрації Державної прикордонної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 21.10.2021 (повний текст складено 29.10.2021)
у справі №910/12246/21 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Одеського міського центру зайнятості
до Адміністрації Державної прикордонної служби України
про стягнення 68 317,62 грн.,
Одеський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, скаржник) про стягнення грошових коштів у сумі 68 317,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі № 420/2560/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021, з 04.03.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) було поновлено на посаді заступника регіонального управління з персоналу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби, а тому відповідач має відшкодувати позивачу виплачену ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 20.03.2020 р. по 02.12.2020 р. у сумі 68 317,62 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 позовні вимоги Одеського міського центру зайнятості до Адміністрації Державної прикордонної служби України про стягнення коштів у сумі 68 317,62 грн. задоволено.
Стягнуто з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь Одеського міського центру зайнятості грошові кошти у сумі 68 317 грн. 62 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що задоволення позовних вимог призведе до подвійної відповідальності відповідача.
Також, в резолютивній частині апеляційної скарги, скаржник звернувся із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2021 апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12246/21.
Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/12246/21.
Суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 28.12.2021 по 14.01.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 задоволено клопотання Адміністрації Державної прикордонної служби України про поновлення строку. Відновлено Адміністрації Державної прикордонної служби України строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.
07.02.2022 від Одеського міського центру зайнятості через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
20.03.2020 позивач надав ОСОБА_1 статус безробітного, а наказом Одеського міського центру зайнятості № НТ200402 від 02.04.2020 останньому була призначена виплата допомоги по безробіттю, починаючи з 20.03.2020.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 р. у справі № 420/2560/20 адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу був задоволений, з 04.03.2020 ОСОБА_1 поновлено на військовій службі на посаді заступника начальника регіонального управління з персоналу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби, стягнуто з скаржника середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2020 по день винесення судового рішення у сумі 252 660,09 грн, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі на посаді заступника начальника регіонального управління з персоналу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби з 04.03.2020 та стягнення заробітку за один місяць у сумі у 30 557,71 грн.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 04.12.2020 р., у зв'язку з його поновленням на роботі на підставі вищевказаного судового рішення та наказу Південного регіонального управління Державної податкової служби України № 348-ОС від 02.12.2020, реєстрація ОСОБА_1 , як безробітного, була припинена позивачем з 04.03.2020.
Згідно з довідкою Одеського міського центру зайнятості від 08.12.2020 сума допомоги по безробіттю, що була виплачена ОСОБА_1 у період з 20.03.2020 по 02.12.2020, становить 68 317,62 грн.
Крім того, 10.12.2020 Одеський міський центр зайнятості звернувся до скаржника з вимогою відшкодувати кошти, сплачені ОСОБА_1 за період з 20.03.2020 по 02.12.2020 у якості допомоги по безробіттю у сумі 68 317,62 грн. Проте, у відповідь Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 28.12.2020 повідомила позивача, що питання про повернення допомоги про безробіттю, сплаченої ОСОБА_1 , буде вирішуватись після апеляційного оскарження рішення адміністративного суду по справі № 420/2560/20.
Оскільки відповідач не відшкодував позивачу кошти сплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 за період з 20.03.2020 по 02.12.2020, Одеський МЦЗ звернувся до суду з даним позовом.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 обґрунтовано тим, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували відшкодування позивачу коштів у сумі 68 317,62 грн., сплачених Центром зайнятості ОСОБА_1 у якості допомоги по безробіттю за період з 20.03.2020 по 02.12.2020, доводів позивача не спростував.
Розглянувши апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України від "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до п. 8 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виплата допомоги по безробіттю також припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Приписами ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Отже, положеннями ст. 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів і вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 р. по справі № 914/2087/17, від 06.07.2018 по справі № 921/220/17-г/16, від 09.07.2018 по справі № 914/1875/17.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі № 420/2560/20 про поновлення ОСОБА_1 на військовій службі було залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021, тобто, рішення суду першої інстанції у вказаній справі набрало законної сили.
Обов'язок працедавця відшкодувати фонду соціального страхування суму виплат по безробіттю та наданих соціальних послуг виникає за наслідком прийняття судового рішення про поновлення працівника на роботі (постанова Верховного Суду у складі колегії КГС від 06.07.2018 по справі № 921/220/17-г/16).
Таким чином обов'язок роботодавця відшкодувати Центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Враховуючи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі № 420/2560/20, яке набрало законної сили, визнано протиправними та скасовано наказ Голови Державної прикордонної служби № 186-ОС від 24.02.2020 про звільнення ОСОБА_1 в запас та наказ начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби № 69-ОС від 28.02.2020 про виключення зі списків особового складу управління та зняття з усіх видів забезпечення ОСОБА_1 ; останнього поновлено на посаді, при цьому зазначені обставини стали підставою для втрати ОСОБА_1 заробітної плати, а в подальшому - для призначення та виплати йому допомоги по безробіттю, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач правомірно звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача суми виплаченого забезпечення безробітному.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
У даному випадку Адміністрація Державної прикордонної служби України є роботодавцем ОСОБА_1 у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому саме на Адміністрацію Державної прикордонної служби України покладено обов'язок з відшкодування позивачу коштів допомоги по безробіттю, сплачених ОСОБА_1 .
Зважаючи на вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.
Водночас, колегією суддів не приймаються доводи скаржника про те, що відсутні підстави для відшкодування позивачу сплаченої допомоги ОСОБА_1 , оскільки Адміністрація Державної прикордонної служби України вже виплатила йому кошти за час вимушеного прогулу на виконання рішення адміністративного суду у справі № 420/2560/20, виходячи з того, що положення ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначають саме правову підставу для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі ухвалення судового рішення про поновлення працівника на роботі, що не пов'язується з виплатою заробітної плати, яка має іншу правову природу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/12246/21 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/12246/21 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
Є.Ю. Шаптала