24 червня 2022 року
справа №380/631/22
провадження № П/380/635/22
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 , отримане супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.11.2021 №1300-5212-8/97741;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 18.10.2021 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2. Однак, рішенням від 01.11.2022 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно з пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку згідно чинного законодавства. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним, порушує її права, оскільки відмова винесена без врахування висновків рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020. З цих підстав просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 та зобов'язати відповідача-1 призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах.
Ухвалою від 01.02.2022 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачі станом на дату розгляду справи відзиву на позовну заяву не подали.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта.
18.10.2021 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 01.11.2022, яким вирішено відмовити позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням заявницею пенсійного віку згідно чинного законодавства.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що аналіз наданих документів показує, що заявниця працювала на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, що передбачає пільгове пенсійне забезпечення. Також зазначено, що страховий стаж позивачки складає 34 роки 7 місяців 17 днів, пільговий стаж роботи становить 16 років 6 місяців 21 день. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи трудової книжки. На момент звернення заявниці виповнилось 52 роки, а право на призначення пенсії мають жінки після досягнення 55 років.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон №1058-ІV).
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Згідно з п.2 ст. 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До цих змін порядок призначення пенсій на пільгових умовах визначався ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, п. «б» ст.13 цього закону в редакції, чинній до з 01.04.2015 передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки- після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного суду № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Положення зазначеним нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного Суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного Суду в межах зразкової справи №360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV. Під час ухвалення рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким передбачено наявність трьох складових, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах; - досягнення віку 50 років; - стаж роботи не менше 20 років; - пільговий стаж роботи за Списком №2 не менше 10 років.
Відповідач в рішенні від 01.11.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку №2, проаналізувавши подані нею необхідні документи, фактично погодився з тим, що позивач має страховий стаж більше необхідних 20 років, а саме 34 роки 7 місяців 17 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за Списком №2 більше обов'язкових 10 років, а саме 16 років 6 місяців 21 день.
Суд звертає увагу, що на момент звернення із заявою від 18.10.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла 52 - річного віку.
З огляду на встановлені судом обставини справи та подання позивачем відповідачу, в тому числі, разом із заявою від 18.10.2021 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивача не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Так, пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 саме 18.10.2021, то відповідачем мала б бути призначена така пенсія з 19.10.2021 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Відтак, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі суду слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпрпетровській області про відмову у призначенні пенсії від 01.11.2021 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівській області призначити позивачу пенсію з 19.10.2021 за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача понесених ним судових витрат в сумі 25000 грн, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представником позивача 06.05.2022 подано заяву про стягнення з відповідачів судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2500,00 грн.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу між сторонами врегульовано ст.134 КАС України.
За положеннями цієї статті, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18.
Згідно з ч.7 ст.134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивачки надано:
- договір про надання правової допомоги від 17.11.2021 №17/11/21-1, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «ЕМКЛ ПАРТНЕРС» в особі адвоката Мельник Л.І.;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 11.01.2022 серії ВС №1118842;
- рахунки від 17.11.2021 №17/11/21-1 та №17/11/21-2;
- меморіальні ордери від 22.11.2021 №282465149 та №@PL907555.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст.134 КАС України.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь позивача необхідно стягнути по 496,20 грн. судового збору та по 1000,00 грн. з кожного витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 01.11.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) призначити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 19.10.2021 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн.20 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн.20 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан